30 жовтня 2025 року м.Чернігів Справа № 620/8318/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та просить наступне.
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ «МОНОЛІТ» в московській області з 02.10.1995 року по 10.02.2014 року та призначити пенсію за віком.
Ухвалою судді від 24.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
05.03.2025 року позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 року відмовлено в призначенні пенсії та до стажу не зараховано період з 02.10.1995 року по 10.02.2014 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправними, позивачка звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною в спірний період роботи позивача) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Відтак, Угодою, у галузі пенсійного забезпечення, передбачено зарахування спеціального стажу роботи на території України в разі визнання такого стажу будь- якою із держав-учасниць Угоди без такої обов'язкової умови для зарахування такого стажу - як сплата внесків до відповідних фондів.
Згідно з статтею 2 федерального закону російської федерації від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - стаж, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Частиною 1 статті 10 федерального закону російської федерації від 17.12.2001 №173- ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації» встановлено, що до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного федерального закону, до реєстрації громадянина у якості застрахованої особи відповідно до федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується документами, які видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного федерального закону, після реєстрації громадянина в якості застрахованої особи у відповідності до федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку (ч.ч.1, 2 ст.13 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації»).
З 01 січня 2015 року на території російської федерації набув чинності федеральний закон «Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року №400-ФЗ (далі - Закон №400-ФЗ).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №400-0ФЗ право на страхову пенсію мають громадяни російської федерації, застраховані відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації», за дотримання ними умов, передбачених цим федеральним законом.
Частиною 3 статті 4 Закону №400-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають у російській федерації, за дотримання ними умов, передбачених цим федеральним законом, мають право на страхову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.
За приписами статті 11 Закону №400-ФЗ у страховий стаж включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Закону, за умови, що за ці періоди нараховувалися та сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
Періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього федерального закону, за межами території російської федерації, включаються до страхового стажу у випадках, передбачених законодавством російської федерації або міжнародними договорами російської федерації, або у разі сплати страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації відповідно до федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації».
Отже, за законодавством російської федерації для включення періоду роботи, яка виконувалася на території російської федерації, до страхового стажу для призначення пенсії необхідно щоб за цей період нараховувалися та сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
Позивачем, для підтвердження періоду роботи за межами України, надано Пенсійному органу трудову книжку, якою підтверджується його робота на підприємстві Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт» з 02.10.1995 року до 10.02.2014 року.
Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі -Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022р., як основної підстави для не зарахування до страхового стажу періоду роботи на території рф з 02.10.1995 року до 10.02.2014 року є не обґрунтованими, оскільки положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022р.
Оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вказані вище міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території цієї держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром 3, під. 2п, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ «МОНОЛІТ» в московській області з 02.10.1995 року по 10.02.2014 року та призначити пенсію за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 30 жовтня 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ