30 жовтня 2025 року № 640/14920/22
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо не проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами, які застосовуються з 01.12.2015).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за період проходження служби відповідачем не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2008 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом Голови Служби безпеки України від 04.09.2020 №1174-ОС/дск був звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Служби безпеки України.
15.09.2020 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
На виконання вимог Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Службою безпеки України з позивачем проведено розрахунок грошового забезпечення.
Як зазначає позивач, за час проходження служби йому не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018.
Листом від 01.11.2021 №21/3/1-С-8-П/87/1 відповідач повідомив, що в період з липня 2012 рокупо лютий 2018 року у Служби безпеки України, в межах наявного фінансового ресурсу, виплата індексації грошового забезпечення не проводилася. До вказаного листа долучена довідка від 22.10.2021 №21/2/2-1354, згідно з якою виплата індексації грошового забезпечення не проводился з січня 2008 року.
Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги таке.
Правовідносини, з приводу яких винник спір, регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 9 частини першої Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із статтею 9 частинами 2-4 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Статтею 2 частиною першої абзацом 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачені підстави для проведення індексації. Так, відповідно до статей 4, 6 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 абзацу 5 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Суд зазначає, що відсутність затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Наведена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.01.2018 по справі №243/5366/16-ц та від 03.04.2019 у справі №638/9607/17.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Отже, механізм визначення базового місяця закріплений на законодавчому рівні.
Таким базовим місяцем може бути лише місяць, коли на законодавчому рівні змінюється посадовий оклад військовослужбовця.
Згідно із пунктом 5 абзацом 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу органів Служби безпеки України затверджена Постановою №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.
За таких обставин, суд погоджується з аргументами позивача щодо січня 2008 року як базового місяць для нарахування індексації відповідно до Порядку №1078, оскільки в період з 01.01.2008 по 28.02.2018 вбачалась не змінність посадових окладів військовослужбовців.
Аналогічна позиція висвітлена у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі № 380/499/20, від 16.06.2020 у справі №380/163/20 та від 21.05.2020 у справі №380/162/20.
При цьому, необхідно зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Також слід зазначити, що рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Верховний Суд України неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь яких виплат (постанова ВС/КАС від 18.03.2020 у справі № 592/9072/17).
Також слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Така правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії Служби безпеки України щодо не проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018, є протиправними і порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо не проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018.
Зобов'язати Службу безпеки України (адреса: 01034, місто Київ, вулиця Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 28.02.2018 урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами, які застосовуються з 01.12.2015).
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.