30 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/22522/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 09.06.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 , пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового пенсійного стажу ОСОБА_2 всі періоди роботи, зазначені в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 та періоди роботи з 01.03.1967 по 16.06.1972; з 25.07.1973 по 26.05.1975;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві врахувати заробітну плату ОСОБА_2 за період з серпня 1973 року по травень 1975 року та за період з вересня 1967 року по червень 1972 року при обчисленні пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є особою з інвалідністю IІI групи по зору з дитинства. Позивач зауважує, що вперше інвалідність йому було встановлено в повнолітньому віці. Однак, згідно з медичним висновком ЛКК від 19.01.2018 року №332/1 могла отримати статус дитини-інваліда з 1984 року. При цьому, згідно з довідкою МСЕК від 31.03.2014 року серії АВ №0082428 позивачка є «інвалідом з дитинства». 22 травня 2023 року позивачка повторно звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника після смерті батька.
Відповідач листом від 09.06.2023 року поінформував позивачку про те, що їй відмовлено в призначенні пенсії у разі втрати годувальника, через відсутність документу про настання інвалідності до 18 років. Тобто, відповідач вважає, що визнання особою з інвалідністю з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку є необхідною умовою для призначення пенсії. Також, в оскаржуваному рішенні відповідач посилається на пункт 2.18. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 23.10.2023.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 07.11.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Статус інваліда з дитинства був встановлений позивачці після 18 років.
Згідно з висновком ЛКК № 332/1 від 19.01.2018, позивачка «статус дитини-інваліда могла отримати з 1984 року, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 05.12.1991 № 175 «Про перелік медичних показань про порядок видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства до 16 років».
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0082428 від 31.03.2014 позивач є інвалідом з дитинства.
Позивачка подала Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про призначення пенсії по втраті годувальника. Проте, відповіддю ГУПФ України в м. Києві від 09.06.2023 у призначенні пенсії по втраті годувальника було відмовлено у зв'язку з тим, що «визнання особою з інвалідністю з дитинства є необхідною умовою для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника», в той час як позивачка не надала документи, які підтверджують, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення вісімнадцятирічного віку (оскільки вона визнана особою, з інвалідністю з дитинства після 18 років).
Вважаючи відмову ГУПФ України в м. Києві неправомірною, та такою, що має бути скасована, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відповідним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 36 Закону N 1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України Закону N 1058- IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частинами другою та третьою статті 36 закону N 1058-IV регламентуються поняття непрацездатних членів сім'ї, які були на утриманні годувальника. Зокрема, непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 38 Закону N 10258-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Пунктом 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року N 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846, передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також надаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи); 2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія; 3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником; 4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; 7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; 8) відомості про місце проживання; 9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника; 10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
Відповідно до пункту 2.18 Порядку N 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
За ч. 3 ст. 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16.11.2000 N 2109 причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.
Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. Отже, є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.
Наведене також узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 36 Закону N 1058-IV, за яким непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
При цьому, формулювання "стали інвалідами до досягнення 18 років" не є тотожнім "отримали статус інваліда до досягнення 18 років" (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров'я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.
Водночас, статус інвалід з дитинства встановлюється в день надходження до комісії документів виключно після 18 років.
Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена Верховним Судом у постанові від 27.10.2021 (справа N 759/6651/16-а).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Статус інваліда з дитинства був встановлений позивачці після 18 років.
Згідно з висновком ЛКК № 332/1 від 19.01.2018, позивачка «статус дитини-інваліда могла отримати з 1984 року, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 05.12.1991 № 175 «Про перелік медичних показань про порядок видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства до 16 років».
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0082428 від 31.03.2014 позивач є інвалідом з дитинства.
Суд констатує, що довідка про встановлення позивачу IІI групи інвалідності по зору безстроково видана Офтальмологічної МСЕК м. Донецьк лише 16 квітня 2003 року. Тобто, вже після досягнення позивачем вісімнадцятирічного віку.
Разом з тим, в довідці ЦМСЕК1 серія АВ № 0082428 від 31.03.2014 чітко зазначено причину встановлення такої інвалідності: "з дитинства", що дає суду всі підстави вважати, що інвалідність у позивача настала до досягнення нею вісімнадцятирічного віку, що кореспондується з довідкою ЛКК № 332/1 від 19.01.2018.
Отже, пенсійним органом не враховано, що вказаною вище довідкою підтверджується те, що позивач має медичні показання для визнання особою з інвалідністю до 18 років.
Крім того суд зауважує, що протилежного, в межах цієї справи, відповідачем не доведено, та відповідних доказів суду не надано.
Відтак, позивач в розумінні Закону N 1058-IV вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника і має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону N 1058-IV, у разі дотримання інших умов, які не були предметом розгляду даної адміністративної справи.
Такі дії мають наслідком визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09.06.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Оскільки матеріали справи не містять оцінки пенсійного органу щодо дотримання інших умов, які є необхідними про призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника та у зв'язку з тим, що відповідна оцінка достатності умов належить до дискреційних повноважень пенсійних органів, суд позбавлений можливості задовольнити другу позовну вимогу щодо призначення пенсії.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Окремо необхідно наголосити, що у разі недостатності поданих позивачем документів, відповідач може звернутися з пропозицією надати додаткові документи, які необхідні для призначення пенсії та передбачені відповідними порядком.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність обставин, передбачених ст.9 КАСУ, тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган, що прийняв оскаржуване рішення повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії та прийняти обґрунтоване і законне рішення.
Щодо вимоги адміністративного позову про зобов'язання зарахувати до страхового пенсійного стажу ОСОБА_2 всі періоди роботи, зазначені в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 та періоди роботи з 01.03.1967 по 16.06.1972; з 25.07.1973 по 26.05.1975; врахувати заробітну плату ОСОБА_2 за період з серпня 1973 року по травень 1975 року та за період з вересня 1967 року по червень 1972 року при обчисленні пенсії, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про призначення пенсії, вказав на відсутність правових підстав для такого призначення. Відтак, спору щодо стажу ОСОБА_2 та розміру його заробітної плати, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні розрахунку пенсії будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1073,60 грн згідно з квитанцією від 30.06.2023 року № 88, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) від 09.06.2023 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії по втраті годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, подану 22.05.2023 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 357,87 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2025.
Суддя Панченко Н.Д.