31 жовтня 2025 року м. Київ № 320/10379/25
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна установа «Науково-методичний центр вищої освіти та фахової передвищої освіти» про визнання протиправним та нечинним наказу, скасування наказу та зобов'язання вчинити
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна установа «Науково-методичний центр вищої освіти та фахової передвищої освіти» про визнання протиправним та нечинним наказу, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році;
- cкасувати наказ Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України забезпечити проведення атестації здобувачів вищої освіти за спеціальностями, визначеними Переліком спеціальностей у сфері відповідальності Міністерства освіти і науки України, за якими атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях здійснюється у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, виключно вимогам освітньої програми закладу вищої освіти.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність наказу Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ) у 2025 році з огляду на те, що вказаний наказ, як нормативно-правовий акт, не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України всупереч пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.
Окрім того, позивачем вказано, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу не існувало правових підстав для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році, оскільки Міністерством освіти і науки України не затверджувалися положення, які визначають умови проведення, строки розроблення завдань, критерії оцінювання результатів ЄДКІ, порядок роботи апеляційної комісії та механізм громадського спостереження за проведенням ЄДКІ, у зв'язку з чим позивач, зокрема, був позбавлений права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на оскарження результатів ЄДКІ.
Разом з тим, на думку позивача, визначивши своїм наказом від 17.11.2023 №1420 Державну установу «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» установою, що проводить ЄДКІ за окремими спеціальностями, відповідачем покладено на третю особу нові повноваження, які не визначені пунктом 3.4 Статуту. При цьому, позивачем зазначено, що Державна установа «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» не наділена повноваженнями визначати вартість ЄДКІ та здійснювати збір таких коштів, а в Статуті Державної установи в розділі « 3. Обсяг цивільної правоздатності» такі функції відсутні.
За посиланням позивача, у випадку прийняття Положення про умови проведення ЄДКІ, здобувачу освіти буде невідомо до якої установи необхідно звернутися у разі оскарження індивідуальних результатів ЄДКІ, яким чином та на підставі яких нормативно-правових актів розроблено критерії оцінювання результатів, а також чому не проводиться громадське спостереження проведення ЄДКІ. Вказано, що Порядок атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497, не передбачає громадське обговорення проєктів ЄДКІ.
Позивач вважає, що відповідачем при доопрацюванні проєкту програми ЄДКІ зі спеціальностей 081 «Право» та 293 «Міжнародне право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти не було враховано зауважень та пропозицій, отриманих під час громадського обговорення. Під час розроблення проєктів програм ЄДКІ, відповідачем не було враховано специфіку окремих спеціальностей (з урахуванням програми навчання відповідного ВНЗ), не визначено критеріїв встановлення порогового балу та розрахунку індивідуальних результатів атестації.
Також, позивач вважає, що система оцінювання ЄДКІ не врегульована нормативно-правовими актами та є непрозорою. Позивач посилається на те, що в законодавстві про вищу освіту відсутня інформація про щодо відображення результатів ЄДКІ в дипломі європейського зразка, натомість листом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2023 №1/8226-23 роз'яснено керівникам закладів вищої освіти (за списком) та ДП «Інфоресурс» щодо врахування результатів атестації у формі ЄДКІ як форми атестації та їх відображення у додатку до диплома європейського зразка. Позивачем зауважено, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом та має лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і, відповідно, не може містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025, у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про забезпечення позову (вх. від 04.03.2025 №15997) - відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 внесено виправлення до ухвал Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 про залишення позовної заяви без руху та про відмову у забезпеченні позову в адміністративній справі №320/10379/25, а саме: в резолютивній частині ухвали від 05.03.2025 про залишення позовної заяви без руху зазначити правильно прізвище, ім'я та по батькові позивача « ОСОБА_1 » замість помилково зазначеного « ОСОБА_1 »; в резолютивній частині ухвали від 05.03.2025 про відмову у забезпеченні позову зазначити правильно прізвище, ім'я та по батькові позивача « ОСОБА_1 » замість помилково зазначеного « ОСОБА_2 ».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про забезпечення позову (вх. від 14.04.2025 №26097) - відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Зобов'язано Міністерство освіти і науки України опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №320/10379/25 про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 № 1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році у виданні, в якому вказаний наказ був або мав бути офіційно оприлюдненим.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про забезпечення позову (вх. від 06.05.2025 №30561) - відмовлено.
Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, вказавши, що оскаржуваний наказ є актом, спрямованим на виконання рішень вищих органів і власних рішень Міністерства освіти і науки України, та не має нових правових норм, а тому, відповідно до підпунктів «д», «е» пункту 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, державній реєстрації не підлягав.
Відповідачем зазначено, що кваліфікаційний іспит є обов'язковим компонентом індивідуального навчального плану здобувача освіти, а відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» підставами для відрахування здобувача вищої освіти є, зокрема, невиконання індивідуального навчального плану.
Щодо утворення апеляційної та інших комісій відповідач зауважив, що пунктом 13 Порядку атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497 не встановлено обов'язковості створення робочих груп, фахових, апеляційних та інших комісій, а відповідальний державний орган самостійно приймає рішення щодо їх утворення.
Стосовно Положення про умови проведення ЄДКІ відповідач вказав, що його проєкт було розроблено та 20.05.2024 розміщено на офіційному вебсайті МОН для проведення громадського обговорення. У зв'язку з тим, що 23.07.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку індивідуальних освітніх траєкторій та вдосконалення освітнього процесу» № 642-IX, а також вносились зміни та доповнення до постанови №497 (остання зміна від 06.09.2024 №1024), виникла необхідність внесення змін до проєкту вищевказаного Положення.
Щодо відсутності у Статуті Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» (далі - НМЦ ВФПО) повноважень на проведення ЄДКІ, відповідачем наголошено на тому, що він, як центральний орган виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває НМЦ ВФПО, своїм наказом від 17.11.2023 №1420 визначив вказану установу такою, що проводить ЄДКІ. При цьому, пунктом 3.4 Статуту НМЦ ВФПО передбачено повноваження в останнього щодо проведення ЄДКІ.
Відповідач вказав, що вартість складання ЄДКІ на одну особу розрахована відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.05.2012 №568 (зі змінами), та затверджена у формі калькуляції директором Державної установи «Науковометодичний центр вищої та фахової передвищої освіти».
Окрім того, за посиланням відповідача, саме на заклади освіти покладено обов'язок приводити свої локальні акти, в тому числі навчальні плани, до законодавчих вимог, тому питання щодо внесення змін до індивідуальних планів та включення в них нововведеного підсумкового контролю покладено саме на заклади та є їх беззаперечним обов'язком.
У поданій до суду відповіді на відзив позивачем зазначено, що долучена відповідачем до відзиву довіреність у порядку передоручення від 28.03.2025 не є документом, що підтверджує повноваження представника Матвіюка Миколи Андрійовича на подання відзиву на позовну заяву у справі №320/10379/25. Також, вказано, що відповідач пропустив строк на подання відзиву на позовну заяву без поважних причин.
При цьому, на думку позивача, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги.
Щодо повноважень Матвіюка Миколи Андрійовича, як представника відповідача, на підписання та подання відзиву на позовну заяву у цій справі, суд зазначає таке.
Згідно з частинами сьомою та восьмою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
При цьому, за змістом частин першої, третьої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Отже, процесуальний закон встановлює можливість участі у справі суб'єктів владних повноважень та юридичних осіб як у порядку самопредставництва, так і через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).
Відповідно до частин першої-другої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до частини сьомої статті 59 КАС України, у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) (далі - Положення).
Пунктом 30 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення передбачено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 31 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення, надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.
Відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення, довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).
Згідно з пунктом 34 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення, довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.
Проаналізувавши норми права, суд зазначає, що електронна довіреність, яку можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронна довіреність видається лише за умови її підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі така електронна довіреність автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.
Частиною сьомою статті 59 КАС України та підрозділом 2 розділу ІІІ Положення визначено особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі.
Зі змісту вказаних норм випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.
Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.
Аналогічні висновки щодо застосування частини сьомої статті 59 КАС України були викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 28 квітня 2022 року у справі №683/1199/21, від 04 серпня 2022 року у справі №300/8766/21, від 30 березня 2023 року у справах №580/140/23 та 580/6367/22, від 03 серпня 2023 року у справі №580/142/23 та від 28 березня 2025 року по справі №160/12987/24.
Правила посвідчення довіреності фізичної особи, передбачені частиною другою статті 59 КАС України, стосуються довіреностей, виданих у паперовій формі, і не застосовуються до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний Суд».
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 59 КАС України за подібних обставин висловлена Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2021 року у справі №300/1329/20, від 30 червня 2021 року у справі №380/830/21, від 11 листопада 2021 року у справі №560/10261/21 та від 20 грудня 2021 року у справі №560/9405/21.
З матеріалів справи вбачається, що відзив на позовну заяву Міністерством освіти і науки України подано через підсистему «Електронний суд» в електронній формі та підписаний електронним підписом Матвіюка Миколи Андрійовича, як представником вказаного Міністерства.
На підтвердження повноважень Матвіюка Миколи Андрійовича на підписання відзиву на позовну заяву у цій справі, підписант надав: довіреність на ім'я Матвіюка Миколи Андрійовича від 28.03.2025, яка сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», та згідно з якою Лісовий Оксен Васильович, на підставі Витягу з ЄДР від імені Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ - 38621185) уповноважив, в порядку передоручення, Матвіюка Миколу Андрійовича представляти інтереси Міністерства освіти і науки України в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців). Довіреність видана з правом передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування.
Крім того, до матеріалів адміністративного позову було долучено Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з яким Матвіюк Микола Андрійович наділений повноваженнями представляти інтереси Міністерства освіти і науки України у судах (самопредставництво).
Між тим, вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2020 у справі №9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень статті 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку представництва/самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження, а у постанові від 04.12.2019 у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
У разі сумнівів щодо наявності у особи, яка підписала заяву (скаргу), повноважень на вчинення таких дій в порядку представництва/самопредставництва суб'єкта владних повноважень, суд може скористатися відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а у разі неусунення таких сумнівів - запропонувати заявнику (скаржнику) надати додаткові документи на підтвердження таких повноважень у порядку, встановленому статтею 169 КАС України.
Трактування положень статті 59 КАС України у протилежному аспекті є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя, що полягає у надмірному формалізмі.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №160/15934/21, від 05.07.2024 у справі №440/16050/23, а тому, з урахуванням положень частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо повноваження на підписання відзиву Матвіюком Миколою Андрійовичем підтверджені у встановленому процесуальним законом порядку.
Стосовно пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає, що в постанові від 29.09.2022 №500/1912/22 Верховним Судом акцентовано увагу на тому, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.
Крім того, у постанові № 500/787/19 від 30.01.2020 Верховний Суд вказав на необхідність уникати занадто формального ставлення до передбачених законом процесуальних вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
З огляду на викладене суд вважає, що пріоритетним є вирішення справи на засадах змагальності та з'ясування всіх обставин справи, а не дотримання надмірного формалізму.
Відтак, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, забезпечення принципу рівності сторін, суд доходить висновку про необхідність поновлення відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву.
Разом з тим, від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи, отриманих після дати звернення до суду з адміністративним позовом.
Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник проти позовних вимог заперечив та вказав, що наказ Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658 реалізував свою дію, а відтак свідчить про відсутність порушення прав позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025 о 16:00 год.
У судове засідання, призначене на 11.06.2025, учасники справи не з'явились, проте від позивача та третьої особи до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 суд перейшов до розгляду справи №320/10379/25 у порядку письмового провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 відвід судді Перепелиці А.М. у справі №320/10379/25 визнано необґрунтованим. Передано матеріали справи №320/10379/25 для вирішення питання про відвід судді Перепелиці А.М. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 (суддя Войтович І.І.) у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Перепелиці А.М. у справі №320/10379/25 - відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 відвід судді Перепелиці А.М. у справі №320/10379/25 визнано необґрунтованим. Передано матеріали справи №320/10379/25 для вирішення питання про відвід судді Перепелиці А.М. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 (суддя Войтович І.І.) у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Перепелиці А.М. у справі №320/10379/25 - відмовлено.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 57-1 Закону України «Про освіту», абзацу третього частини другої статті 6, абзаців третього, п'ятого частини першої статті 45 Закону України «Про вищу освіту», пунктів 3, 4, абзацу першого пункту 10 Порядку атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 19.05.2021 №497, наказу Міністерства освіти і науки України від 17.11.2023 №1420 «Про визначення Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» установою, що проводить єдиний державний кваліфікаційний іспит за окремими спеціальностями», з метою забезпечення організації і проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту за спеціальностями у сфері відповідальності Міністерства освіти і науки України, відповідачем прийнято наказ «Про проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році» від 25.11.2024 №1658 (далі - Наказ №1658), пунктами 1-4 якого визначено:
1. Затвердити такі, що додаються:
1) графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту в 2025 році (далі - Графік);
2) вимоги до використання приміщень закладів освіти для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
2. Директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства освіти і науки України (Шаров О.) забезпечити організаційно-методичну підтримку та нормативно-правовий супровід проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту в 2025 році.
3. Державній установі «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» (Іщенко Т.) забезпечити проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту за окремими спеціальностями згідно з Порядком атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 року № 497, та Графіком.
4. Керівникам закладів освіти, які здійснюють підготовку здобувачів освіти відповідних спеціальностей і рівнів освіти:
поінформувати здобувачів всіх форм здобуття освіти відповідних спеціальностей і рівнів освіти останнього року навчання (далі - здобувачі) щодо проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту відповідно до Графіка;
забезпечити участь здобувачів у складанні єдиного державного кваліфікаційного іспиту;
облаштувати аудиторії відповідно до вимог до використання приміщень закладів освіти для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту;
забезпечити ідентифікацію здобувачів та належний контроль за умовами проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту із дотриманням законодавства України в частині забезпечення заходів безпеки, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану в Україні.
Позивач, вважаючи наказ Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році, протиправним, нечинним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 53 Конституції України закріплено, що кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Cуспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, регулює Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі - Закон №2145-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами першою - третьою статті 3 Закону №2145-VIII визначено, що кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної, фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII (далі - Закон №1556-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №1556-VII визначено, що вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.
Згідно з приписами частин першої - другої статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 6 Закону №1556-VII заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Таким чином, присудженням певного ступеня вищої освіти завершується здобуття вищої освіти за одним із ступенів, передбачених положеннями частини другої статті 5 Закону №1556-VII.
Згідно зі статтею 3 Закону №1556-VII державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України (далі - Положення).
Відповідно до пунктів 1 - 2 Положення, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно із пунктом 3 Положення основними завданнями МОН є:
1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій;
2) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Серед іншого, відповідно до пункту 4 Положення МОН відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:
- розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;
- здійснює нормативно-правове регулювання у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності;
- створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, спеціалізованої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти, інклюзивного навчання, освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти, наукових ступенів та вчених звань;
- здійснює нормативно-правове та навчально-методичне забезпечення функціонування закладів освіти, організовує і здійснює наукове та методичне забезпечення освіти у межах, визначених спеціальними законами.
Згідно з пунктом 8 Положення МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Як встановлено судом, з метою забезпечення організації і проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту за спеціальностями у сфері відповідальності Міністерства освіти і науки України, відповідачем прийнято наказ «Про проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році» від 25.11.2024 №1658 (далі - Наказ №1658).
Стосовно проведення державної реєстрації оскаржуваного наказу в Міністерстві юстиції України, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 117 Конституції України встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій Президентом України видано Указ «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 №493/92 (далі - Указ №493/92).
Пунктом 1 Указу №493/92 установлено, що з 01.01.1993 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Згідно з пунктом 2 Указу №493/92 державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (далі - Положення № 731).
Відповідно до пункту 2 Положення №731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення.
Абзацом 1 пункту 6 Положення №731 визначено, що державну реєстрацію здійснюють відносно нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін'юст.
Пунктом 12 Положення №731 передбачено, що у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про його державну реєстрацію та заносить його до державного реєстру (додаток 1).
Відповідно до пункту 15 Положення №731 міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.
У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов'язковим.
Отже, виключно Міністерство юстиції України, за наслідками правової експертизи нормативно-правового акта, робить висновок щодо наявності підстав для його державної реєстрації.
Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №826/15456/17.
Підпунктами «д», «е» пункту 5 Положення №731 визначено, що на державну реєстрацію не подаються акти:
- спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;
- рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, правила спортивних змагань з видів спорту, визнаних в Україні, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).
З оскаржуваного наказу вбачається, що останній прийнятий на виконання положень статті 57-1 Закону України «Про освіту», абзацу третього частини другої статті 6, абзаців третього, п'ятого частини першої статті 45 Закону України «Про вищу освіту», пунктів 3, 4, абзацу першого пункту 10 Порядку атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 19.05.2021 №497, наказу Міністерства освіти і науки України від 17.11.2023 №1420 «Про визначення Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» установою, що проводить єдиний державний кваліфікаційний іспит за окремими спеціальностями».
Тобто, вказаний наказ є таким, що спрямований на виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень Міністерства освіти і науки України, не встановлює нових правових норм, а є актом, спрямованим на практичне виконання вже прийнятих нормативно-правових актів та рішень, що регулюють відповідні питання у сфері освіти та науки, зокрема, організації проведення атестації здобувачів вищої освіти.
Поряд з цим, у своєму листі від 15.04.2025 №54350/К-8673/10.1.1 щодо наказу МОН від 25.11.2024 №1658 Міністерство юстиції України на виконання пункту 7 Порядку здійснення контролю за додержанням законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2012 №93/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2012 за №67/20380 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.07.2022 №3078/5) повідомило, що зазначений наказ, який видано Міністерством освіти і науки України, зокрема, відповідно до статті 57-1 Закону України «Про освіту», абзацу третього частини другої статті 6, абзаців третього, п'ятого частини першої статті 45 Закону України «Про вищу освіту» (порядок, графіки проведення основної сесії зовнішнього незалежного оцінювання, порядок використання приміщень закладів освіти встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням можливостей осіб з особливими освітніми потребами та мають бути оприлюднені не менш як за шість місяців до проведення зовнішнього незалежного оцінювання), пунктів 3, 4, абзацу першого пункту 10 Порядку атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 року № 497, є актом, спрямованим на виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень Міністерства освіти і науки України, що не має нових правових норм, та відповідно до підпунктів «д», «е» пункту 5 Положення про державну реєстрацію нормативноправових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, державній реєстрації не підлягає».
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ не підлягав державній реєстрації, оскільки він мав організаційно-розпорядчий характер, спрямований на забезпечення виконання рішень вищестоящих органів державної влади та власних рішень Міністерства освіти і науки України, а також не містив нових правових норм, тобто не встановлював, не змінював та не скасовував прав чи обов'язків для невизначеного кола осіб.
Щодо незатвердження положень, які визначають умови проведення, строки розроблення завдань, критерії оцінювання результатів ЄДКІ, порядок роботи апеляційної комісії та механізм громадського спостереження за проведенням ЄДКІ, суд зазначає таке.
Питання атестації здобувачів вищої освіти регламентовані статтею 6 Закону №1556-VI, якою визначено можливість здійснення атестації здобувачів ступеня магістра у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту за спеціальностями та у порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 12 Закону №1556-VI, управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється, зокрема Кабінетом Міністрів України, який в силу частини другої цієї ж статті через систему органів виконавчої влади: забезпечує реалізацію державної політики у сфері вищої освіти; організовує розроблення, затверджує та забезпечує виконання загальнодержавних програм розвитку сфери вищої освіти; забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти; видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти; безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно закладів вищої освіти державної форми власності; створює дієві механізми реалізації передбачених цим Законом прав закладів вищої освіти, наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та осіб, які навчаються у закладах вищої освіти; забезпечує широку участь незалежних експертів і представників громадськості, роботодавців та осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, у підготовці та прийнятті проектів нормативно-правових актів та інших рішень, що стосуються регулювання взаємодії складових системи вищої освіти та її функціонування в цілому; встановлює особливі умови підготовки фахівців за пріоритетними високотехнологічними напрямами відповідно до державних цільових програм; забезпечує здійснення контролю за дотриманням законодавства про вищу освіту; забезпечує здійснення контролю за дотриманням встановлених цим Законом обмежень при затвердженні складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною першою статті 21 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Як було зазначено, приписами статті 6 Закону №1556-VI регламентовано, що атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями встановлювати порядок проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту та визначати спеціальності, за якими буде проводитися іспит.
Судом встановлено, що наказ Міністерства освіти і науки України від 25.11.2024 №1658, яким затверджено графік проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту у 2025 році, був прийнятий, серед іншого, на виконання пунктів 3, 4, абзацу першого пункту 10 Порядку атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497 (далі - Порядок №497).
Згідно з пунктом 1 Порядку №497, цей Порядок визначає організаційні засади проведення атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Відповідно до пунктів 13 - 14 Порядку №497 зміст завдань, етапи, місце проведення кваліфікаційного іспиту повинні відповідати його програмі, затвердженій відповідальними державними органами. Для формування методичного забезпечення, організації і проведення кваліфікаційного іспиту за спеціальністю/групою спеціальностей відповідальними державними органами можуть утворюватися робочі групи, фахові, апеляційні та інші комісії.
Умови проведення, строки розроблення завдань та критерії оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту за спеціальністю/групою спеціальностей, норми оплати праці фахівців, які залучені до розроблення та рецензування завдань кваліфікаційного іспиту, затверджуються відповідальними державними органами.
Суд звертає увагу, що пунктом 13 Порядку №497 не передбачено обов'язку створення робочих груп, фахових, апеляційних чи інших комісій. Відповідальний державний орган має право самостійно приймати рішення щодо доцільності їх утворення, визначаючи потребу, склад та повноваження таких органів у межах власної компетенції.
Водночас, відповідно до пунктів 3, 4, абзацу першого пункту 10 Порядку №497 атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі кваліфікаційного іспиту здійснюється за спеціальностями, визначеними переліком спеціальностей, за якими атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях здійснюється у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту (далі - перелік), затвердженим цією постановою.
За організацію і проведення кваліфікаційного іспиту за спеціальностями відповідають визначені у переліку державні органи, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти та/або які відповідають за формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері (далі - відповідальні державні органи).
Відповідальні державні органи визначають для проведення кваліфікаційного іспиту Український центр оцінювання якості освіти, державну організацію «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при Міністерстві охорони здоров'я України» або інші установи (організації, заклади), що належать до сфери управління таких органів.
Так, приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач визначив графік проведення ЄДКІ в 2025 році, вимоги до використання приміщень закладів освіти для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту, а також установу, на яку покладено функції щодо забезпечення проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту за окремими спеціальностями згідно з Порядком атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497, та Графіком.
Порядок №497 не містить імперативних приписів щодо обов'язкового затвердження у межах конкретного наказу (оскаржуваного наказу) строків розроблення завдань, порядку роботи апеляційної комісії, механізму громадського спостереження за проведенням ЄДКІ чи будь-яких інших положень, пов'язаних з організацією іспиту.
Аналіз змісту Порядку №497 свідчить про те, що він не обмежує повноваженнями відповідальний державний орган у виборі форми нормативного врегулювання зазначених питань.
Окрім того, відповідач не позбавлений права розробити та затвердити окремими нормативно-правовими актами положення, які визначають умови проведення ЄДКІ, строки підготовки завдань, порядок роботи апеляційної комісії та механізм громадського спостереження, з метою необхідності належної організації іспиту.
Разом з тим, суд вважає посилання позивача на позбавлення його права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на оскарження результатів ЄДКІ, безпідставними з огляду на те, що положення статті 55 Конституції України гарантують кожному право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб саме в судовому порядку, а не в досудовому.
Окрім того, положеннями чинного законодавства України не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спорів щодо оскарження результатів ЄДКІ, зокрема, відсутня норма, яка б прямо зобов'язувала одну із сторін спору проходити стадію досудового врегулювання перед зверненням до суду.
Таким чином, позивач наділений правом оскаржити результати ЄДКІ до суду, без необхідності оскарження результатів такого іспиту в досудовому порядку.
При цьому, суд враховує, що Міністерством освіти і науки України 29.04.2025 було прийнято наказ №646 «Про затвердження Положення про апеляційну комісію єдиного державного кваліфікаційного іспиту», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.06.2025 за №877/44283, яке визначає основні функції апеляційної комісії єдиного державного кваліфікаційного іспиту при оскарженні результатів ЄДКІ в досудовому порядку.
Як зазначено позивачем, вказаним Положенням не визначено до якої установи чи інституції України подаються апеляційні заяви здобувачами та в якому вигляді (паперовому чи електронному), а також строк звернення з апеляційною заявою.
Натомість, суд звертає увагу, що наказ, на підставі якого затвердженого таке Положення, не є предметом оскарження у межах цієї справи.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відтак, суд, керуючись принципом розмежування предмета оскарження та фактичними обставинами справи, не може робити висновки щодо повноти чи недостатності положень нормативно-правового акта, який не є предметом оскарження.
Щодо повноважень у Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» на проведення ЄДКІ за окремими спеціальностями згідно з Порядком №497, та Графіком, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.11.2023 №1420 (далі - Наказ №1420), який станом на момент розгляду цієї справи є чинним, визначено Державну установу «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» установою, що проводить Єдиний державний кваліфікаційний іспит.
Пунктом 3.4 Статуту Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 23.05.2019 №711 (далі - Статут НМЦ ВФПО) встановлено, що що відповідно до визначених основних завдань діяльності Центру на нього покладено такі функції, зокрема:
- методичне забезпечення проведення процедур моніторингу якості освіти;
- проведення експертно-оцінювального заміру результатів навчання з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;
- здійснення інших видів діяльності, які відповідають основній меті та завданням Центру та не суперечать чинному законодавству України тощо.
Тобто, поняття «проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту» є за своїм змістом більш вужчим порівняно з обсягом цивільної правоздатності, закріпленої Статутом НМЦ ВФПО, та не може тлумачитися як надання відповідачем третій особі будь-яких додаткових повноважень, що виходять за межі тих, які визначені пунктом 3.4 Статуту
Щодо визначення розміру оплати за проведення ЄДКІ відповідно до оскаржуваного наказу, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 17 Порядку №497 видатки на розроблення завдань, організацію та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, передбачених відповідальним державним органам, та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Фінансування проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, що здобувають ступінь фахової передвищої або вищої освіти за державним (регіональним) замовленням, здійснюється в межах видатків відповідного бюджету.
Видатки на проведення кваліфікаційного іспиту осіб, які здобувають ступінь фахової передвищої освіти та ступені вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб, включаються у вартість здобуття освіти.
Як зазначено відповідачем та третьою особою, вартість складання ЄДКІ на одну особу розрахована відповідно до Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.05.2012 №568 зі змінами, яка затверджена у формі калькуляції директором Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти».
При цьому, суд зазначає, що посилання позивача на необґрунтованість визначення вартості оплати за проведення ЄДКІ не свідчить про протиправність наказу, який є предметом оскарження у цій справі, оскільки вказаний наказ не встановлює порядок розрахунку чи розмір вартості складання іспиту для однієї особи, а лише визначає графік проведення ЄДКІ в 2025 році, передбачає вимоги до використання приміщень закладів освіти для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту, а також визначає установу, на яку покладено функції щодо забезпечення проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту за окремими спеціальностями.
Суд зазначає, що юридично-правові підстави проведення ЄДКІ, на які посилається позивач, регулюються постановою Кабінету Міністрів України «Про атестацію здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту» від 19.05.2021 №497.
Вказана постанова є чинною та обов'язковою для виконання усіма суб'єктами освітнього процесу.
Окрім того, вказаною постановою затверджено Порядок атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Як вказано позивачем, вказаний Порядок не передбачає громадське обговорення проєктів ЄДКІ.
Проте, такі доводи позивача щодо відсутності у Порядку №497 положень про проведення громадського обговорення проєктів ЄДКІ не можуть бути враховані судом як підстава для задоволення позову, оскільки зазначений Порядок не є предметом оскарження у даній справі.
Разом з тим, суд зазначає, що з метою дотримання засади відкритості у відповідності до частини другої статті 68 Закону України «Про освіту», органи управління у сфері освіти забезпечують обов'язкове громадське обговорення проєктів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.
До органів управління у сфері освіти належить, зокрема, й Міністерство освіти і науки України, що відповідає положенням статті 62 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, який визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996, в обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю, зокрема, щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов'язків громадян.
Як встановлено судом, проєкт оскаржуваного наказу 20.05.2024 було розміщено на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України (https://mon.gov.ua/news/mon-proponuie-do-hromadskoho-obhovorennia-proiekt-nakazu-mon-pro-zatverdzhennia-polozhennia-pro-umovy-provedennia-iedynoho-derzhavnoho-kvalifikatsiinoho-ispytu) з метою проведення громадського обговорення, за наслідками якого був опублікований звіт від 15.07.2024 №3/491 за результатами такого обговорення, відповідно до якого пропозиції, що надійшли до Міністерства освіти і науки України за результатами обговорення, враховано частково. Вказано, що подальше опрацювання проєкту Положення про умови проведення Єдиного державного кваліфікаційного іспиту відтерміновано до затвердження нового переліку галузей знань і спеціальностей та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497 «Про атестацію здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту».
Вищевикладене дозволяє суду дійти до висновку про те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу було проведено громадське обговорення проєкту оскаржуваного наказу та, відповідно, дотримано положення Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, який визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996.
Щодо освітніх програм закладу освіти, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 11-13 Порядку №497 програми кваліфікаційного іспиту розробляються за спеціальністю/групою спеціальностей та відповідним рівнем освіти на основі стандартів фахової передвищої, вищої освіти відповідного рівня та спеціальності або за акредитованими в установленому законодавством порядку освітніми та освітньо-професійними програмами.
Програми можуть розроблятися відповідальними державними органами або за їх рішенням - науково-методичними комісіями Науково-методичної ради МОН, спеціально утвореними робочими групами, закладами вищої освіти, іншими юридичними особами.
Програма кваліфікаційного іспиту затверджується відповідальними державними органами та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах державного органу та закладів освіти, які здійснюють підготовку фахівців за такою спеціальністю та рівнем освіти (крім інформації з обмеженим доступом), не пізніше ніж за шість місяців до проведення кваліфікаційного іспиту.
Зміст завдань, етапи, місце проведення кваліфікаційного іспиту повинні відповідати його програмі, затвердженій відповідальними державними органами. Для формування методичного забезпечення, організації і проведення кваліфікаційного іспиту за спеціальністю/групою спеціальностей відповідальними державними органами можуть утворюватися робочі групи, фахові, апеляційні та інші комісії.
Умови проведення, строки розроблення завдань та критерії оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту за спеціальністю/групою спеціальностей, норми оплати праці фахівців, які залучені до розроблення та рецензування завдань кваліфікаційного іспиту, затверджуються відповідальними державними органами.
З аналізу викладеного слідує, що заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми розробляє начальний план, визначає перелік та обсяг освітніх компонентів, їх логічну послідовність, форми організації освітнього процесу, види та обсяг навчальних занять, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю, що забезпечують досягнення здобувачем відповідного ступеня вищої освіти програмних результатів навчання.
Тобто, саме на заклади освіти покладено обов'язок проводити свої локальні акти, в тому числі навчальні плани, у відповідність до законодавчих вимог, а питання щодо внесення змін до індивідуальних планів та включення в них нововведеного підсумкового контролю покладено саме на заклади освіти та є їх беззаперечним обов'язком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №640/12683/19.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача про те, що під час розроблення проєктів програм ЄДКІ, відповідачем не було враховано специфіку окремих спеціальностей (з урахуванням програми навчання відповідного ВНЗ).
Посилання позивача на те, що в законодавстві про вищу освіту відсутні положення щодо відображення результатів ЄДКІ в дипломі європейського зразка, судом до уваги не беруться, оскільки вони не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу.
За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі вищевикладеного, керуючись статями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна установа «Науково-методичний центр вищої освіти та фахової передвищої освіти» про визнання протиправним та нечинним наказу, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.