вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" жовтня 2025 р. Cправа № 753/17909/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про розірвання договору про спільну діяльність та стягнення 264 758,50 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Вихрицький Р.П., згідно ордеру
від відповідача - не з'явився
від 3-ї особи - не з'явився
До Дарницького районного суду м. Києва 02.10.2023 звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнення з відповідача на користь позивача 264 758,50 гривень, з них 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги та 165 000,00 гривень упущеної вигоди.
22.11.2023 Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 753/17909/23, яким позовні вимоги задоволено, розірвано договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) від 08 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 264 758,50 грн та судовий збір в розмірі 3 721,19 грн.
Не погоджуючись із рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.11.2023 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22.11.2023 скасовано, провадження у справі № 753/17909/23 закрито.
13.09.2024 представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, просив постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
19.12.2024 Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 753/17909/23, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 07.08.2024 залишено без змін.
Листом № 7418/0/223-24 від 30.12.2024 Верховним Судом матеріали справи повернено до Дарницького районного суду міста Києва.
Надалі представник позивача звернувся до Київського апеляційного суду із клопотанням про направлення справи № 753/17909/23 до Господарського суду Вінницької області.
08.04.2025 до Київського апеляційного суду надійшли на запит матеріали справи № 753/17909/23.
15.04.2025 Київським апеляційним судом постановлено ухвалу про направлення справи № 753/17909/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення коштів безвідсоткової поворотної допомоги до суду господарської юрисдикції за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Вінницької області.
14.05.2025 року матеріали справи №753/17909/23 надійшли до Господарського суду Вінницької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 року справу №753/17909/23 розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 19.05.2025 судом позовну заяву у справі № 753/17909/23 залишено без руху зі встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.
22.05.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками на виконання вимог суду.
Ухвалою від 23.05.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/17909/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.06.2025 року об 11:30 год.
У судовому засіданні 19.06.2025 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 753/17909/23 на 14:00 04.07.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
04.07.2025 судове засідання не відбулося у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.
Ухвалою від 04.07.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, повідомив учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі № 753/17909/23 на 14:00 год. 08.08.2025.
Ухвалою від 08.08.2025 судом закрито підготовче провадження у справі № 753/17909/23, призначено справу № 753/17909/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 09.09.2025 року о 14:00 год.
У судовому засіданні 09.09.2025 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 753/17909/23 по суті до 12:00 30.09.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
25.09.2025 до суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 22.09.2025 (вх. № 01-34/10242/25 від 25.09.2025) про долучення оригіналу договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та оригіналу акту прийому-передачі грошових коштів для огляду у судовому засіданні.
За наслідком судового засідання 30.09.2025 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 753/17909/23 по суті до 14:00 21.10.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача. Представники відповідача, третьої особи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлялися ухвалою від 01.10.2025, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронних листів, трекінг поштового відправлення.
Ухвалу суду від 01.10.2025 надіслано відповідачу на його офіційну електронну адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Судом також здійснено повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України про судове засіданні у справі № 753/17909/23, в якій відповідачем є ОСОБА_2 .
Згідно частини 4 статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Надіслана судом ухвала від 01.10.2025 за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру повернута до суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, третя особа у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення учасники справи не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнення з відповідача на користь позивача 264 758,50 гривень, з яких 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги та 165 000,00 гривень упущеної вигоди.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08 липня 2020 року між ОСОБА_1 як партнером та ОСОБА_2 як керуючим укладено договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом).
За твердженням позивача, на виконання умов договору позивачка передала відповідачу грошові кошти у розмірі 318 520,00 гривень, що підтверджується актом прийому-передачі грошових коштів.
Позивач зазначив, що відповідач та третя особа здійснили підбір локації та розпочали на ній роботу кав'ярні. За рахунок вкладених позивачем коштів (інвестицій) відповідач повідомив про придбання необхідного обладнання та проведення ремонту в приміщенні.
Надалі, за твердженням позивача відповідач за період з січня 2021 року по грудень 2022 року здійснив на користь позивачки виплати на загальну суму 218 761,50 гривень, після чого будь-які сплати за договором припинив, на запити позивача не відповідає, договірні зобов'язання не виконує. Розмір неповернутої позивачу поворотної фінансової допомоги становить 99 758,50 гривень.
Позивач зауважив, що порушення умов договору відповідачем спричинило для позивача неможливість досягнення цілей договору.
Посилаючись на пункти 2.5., 10.3. договору позивач зазначив, що розраховував отримати щомісяця прибуток у розмірі 15 000,00 гривень, разом з тим відповідач як керуючий не забезпечив дотримання такого рівня прибутку та взагалі відмовився виконувати умови договору.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивачки до суду із цим позовом для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.
За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.
08 липня 2020 року між ОСОБА_1 (далі - партнер, позивач) та ОСОБА_2 (далі - керуючий, відповідач) було укладено договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) (далі - договір) (т. 1 а.с. 15, 16).
За умовами пунктів 1.1., 1.1.1. договору сторони домовилися про організацію спільної діяльності у сфері господарської діяльності (бізнесу) для досягнення наступних господарських і комерційних цілей:
- пошук та підбір місця здійснення господарської діяльності, проведення підготовчих та ремонтних робіт на вибраній локації до етапу безпосереднього здійснення господарської діяльності запуск господарської діяльності з постановкою фінансових планів і задач та отримання прибутку в результаті здійсненні цієї господарської діяльності, яка має призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку.
Відповідно до пункту 1.1.2. договору адреса та місце локації по якій узгоджено сторонами ведення господарської діяльності - Єлизавети Човдар,8.
Згідно з пунктом 1.1.2. договору партнер вступає у відносини як інвестор без права активного управління бізнесом але з правом брати участь у прийнятті стратегічних рішень, розподілі дивідендів та погодженні витрат які несе керуючий у зв'язку зі своєю діяльністю на суму більше п'яти тисяч гривень за місяць управлінської діяльності;
За змістом пункту 1.1.3. договору керуючий вступає у відносини як сторона на яку покладені обов'язки управління, який зобов'язаний особисто та/або через уповноважених представників здійснювати господарське управління бізнесом, вести прозорий фінансовий облік і надавати вчасно звітність для всіх партнерів бізнесу та виплачувати дивіденди як прибуток від бізнесу його власникам, а також власним коштом фінансувати збитки, понесені в результаті діяльності бізнесу під своїм управлінням, які є наслідком винних дій які призвели до цих збитків з боку керуючого.
Пунктом 1.2. договору визначено, що сторони можуть надавати один одному будь-які фінансову, технологічну або організаційну допомоги.
Згідно з пунктом 1.3. договору сторони погоджуються, що матеріальна безвідсоткова поворотна допомога (далі - інвестиції) на відкриття бізнесу, які поніс партнер у розмірі 318 520,00 гривень, відшкодовуються щомісячно з чистого прибутку у пропорції 50% від чистого прибутку бізнесу до моменту повного відшкодування інвестованих коштів.
Пунктом 1.4. договору сторони передбачили, що керуючий діє з метою якнайшвидшого відшкодування коштів інвестиції партнеру але без обмеження строку та з урахуванням бізнес ризиків які можуть впливати на зміну терміну повернення інвестицій.
Відповідно до пункту 1.5. договору на момент підписання договору бізнес повністю належить на 100% долі власності партнеру і не обтяжений будь-якими обмеженнями та заставами.
Згідно з пунктом 1.6. договору партнер компенсує керуючому витрати на здійснення відкриття бізнесу у загальному розмірі 10% від вартості передбаченої п. 1.3. у сумі 318 520,00 гривень. Ці витрати не входять у суму, що підлягає відшкодуванню за п.1.3. Такі витрати несуться партнером одноразово і при настанні обставин передбаченими 10.3. повторного фінансування цієї статті розходів не відбувається.
За змістом пункту 2.1. договору партнер передає бізнес з обов'язком перебрендування власним коштом торгового павільйону під Торгову Марку Bitcoffee, графічні умови відображення якої передбачені Бренд-Буком, що є невід'ємним додатком до договору, але який може бути змінений на розсуд керуючого, яка повністю належить керуючому, з обов'язком сплати 2% (двох відсотків) коштів від обороту, підтвердженому системами онлайн обліку, як роялті за використання Торгової Марки Bitcoffee.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що після повного повернення інвестиції партнеру, що фіксується графіком розподілу доходів, що є невід'ємним додатком до даного договору, доля власності у бізнесі стає 50% партнера та 50% керуючого, при цьому по мірі повернення партнеру інвестицій, керуючий пропорційно набуває свою долю власності у бізнесі, і при достроковому припиненню даного договору ця доля є зафіксованою і підтвердженою графіком розподілу доходів.
Відповідно до пункту 2.5. договору керуючий отримує 50% від чистого доходу бізнесу за свою управлінську діяльність.
За умовами пункту 2.7. договору після повного повернення інвестицій, за згодою сторін, партнер може взяти на себе права управління господарською діяльністю бізнесу з всіма повноваженнями управління доступними керуючому, але при зменшенні результатів діяльності бізнесу протягом місяця, або при зменшення показників більше ніж на 30% в гіршу сторону більше ніж сім днів поспіль за аналогічний період порівняно з показниками роботи керуючого на цій точці, партнер зобов'язаний передати повноваження управління бізнесом керуючому.
Згідно з пунктом 2.8. договору після повного повернення інвестицій можуть вільно та на ринкових засадах відчужувати свою долю у власності бізнесу будь якій особі, але пріоритет купівлі долі має сторона цього договору.
Пунктами 3.1., 3.1.1.-3.1.4. договору передбачено, що керуючий за цією угодою зобов'язаний: здійснювати управління бізнесом через своїх уповноважених представників; вести прозорий облік грошових потоків через системи онлайн-контролю, доступ до яких є вільним для партнера; щомісячно одноразово, 5 числа, за спільним погодженням у інший день, проводити зустрічі з партнером тривалістю до двох годин для виплати дивідендів, звітування про витрати, не відображені у системах онлайн-контролю, та погодження стратегічних планів; відповідати на запити партнера протягом трьох робочих днів.
Відповідно до пунктів 7.1., 7.2. договору керуючий при здійснені управлінської діяльності має повні та не обмежені права для реалізації своїх повноважень, проте він не може самостійно приймати рішення про відмову від господарської діяльності, розірвання та переукладання договорів оренди приміщення, несення господарських витрат та відчуження майна бізнесу на суму більше ніж 5000 гривень.
Згідно з пунктами 8.1., 8.2. договору всі доходи, отримані за цією угодою внаслідок спільної діяльності, використовуються у першу чергу на відшкодування матеріальних затрат. Підведення підсумків спільної діяльності, облік витрат на її ведення і розподіл прибутку між сторонами здійснюється на основі окремого звіту, який складає керуючий щомісячно.
Пунктами 10.1., 10.2. договору сторони передбачили, що керуючий не несе відповідальність за: шкоду бізнесу, завдану протиправними діями третіх осіб, форс-мажор пов'язаний з непереборною силою, природними стихійними лихами, а також будь якими діями органів державної влади та органів місцевого самоврядування з торговим павільйоном, щодо дій по його знесенню, переміщенню та протидією діяльністю бізнесу. Всі збитки та упущена вигода, спричинена за п.10.1 покладається на партнера.
За змістом пункту 10.3. договору при недосягненні показників рентабельності бізнеса середній прибуток менше 30 000 гривень на місяць на протязі до 6 місяців бізнес вважається таким який є не здатний виконати мету даного договору і по ньому приймається одне з таких рішень:
а) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною менше ніж п.1.3 з виплатою цих коштів партнеру;
б) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною більше ніж п. 1.3 з використанням цих коштів керуючим для відкриття бізнесу на умовах цього договору у новій локації;
в) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною менше ніж п.1.3 з дофінансуванням керуючим недостаючої суми коштів для відкриття бізнесу на умовах цього договору у новій локації але з умовами повернення тіла інвестицій у пріоритеті на користь повернення частки керуючого;
г) переїзд на іншу локацію з перевідкриттям бізнесу на умовах дофінансування партнером бюджету необхідного для запуску господарської діяльності з урахуванням необхідності повернення тіла інвестиції передбаченого п.1.3. сум інвестицій оплачених партнером за весь період діяльності.
Відповідно до пункту 10.4. договору при недосягненні показників рентабельності бізнеса передбачених у пункті 10.3 та/або ліквідації бізнесу чи прийнятті одного з рішень із цього списку фінансові зобов'язання керуючого по остаточному поверненню матеріальної безвідсоткової поворотної допомоги, зазначеної у пункті 1.3 знімаються у повному обсязі.
Пунктом 10.5. договору сторони передбачили, що при настанні подій передбачених п. 10.3 сторони укладають додаткову угоду що є невід'ємним додатком до договору.
Згідно з пунктом 10.6. договору при бажанні партнера вийти з даного договору бізнес оцінюється у ринкову вартість і партнеру повертаються кошти у межах тіла інвестиції за вирахуванням вже отриманих коштів у відсотковій пропорції і виплачується або керуючим або за рахунок продажу бізнесу на ринкових засадах.
Пунктом 11.3. договору визначено, що за порушення його умов винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, зокрема втрачену вигоду в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 11.5. договору сторони визначають, що всі можливі претензії за цією угодою повинні бути розглянуті сторонами протягом тридцяти днів з моменту отримання претензії.
За умовами пунктів 11.7. - 11.9. договору у випадках не передбачених цим договором сторони керуються чинним цивільним законодавством України. Додатки до цього договору є його невід'ємною частиною. Умови цього договору можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документа.
Як вбачається із акту прийому-передачі грошових коштів, на виконання умов договору у день його укладення ОСОБА_2 отримано грошові кошти у розмірі 318 520,00 гривень (т. 1 а.с. 17).
Як зазначено позивачем, за період з січня 2021 року по грудень 2022 року ОСОБА_2 через призначеного ним управителя бізнесу здійснено відшкодування безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) на загальну суму 218 761,50 гривень. На підтвердження здійснених оплат до матеріалів справи долучено скріншоти електронних квитанцій за результатами переказу таких грошових коштів (т. 1 а.с. 59-66).
Доказів повернення на користь позивачки безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) у розмірі 99 758,50 гривень матеріали справи не містять.
30 листопада 2022 року представник позивача звернувся до відповідача та третьої особи зі зверненням про необхідність спільного врегулювання питань виконання зобов'язань за укладеними між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договорами (т. 1 а.с. 26-28).
У вказаному зверненні представником позивача зазначено про укладення між сторонами зокрема договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) від 08.07.2020 та про невиконання умов договору; зауважено, що належні ОСОБА_1 виплати за договором про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) по кав'ярні за адресою АДРЕСА_4 здійснювались не у повному обсязі та із значними затримками без надання обґрунтованих пояснень щодо цих обставин.
Надалі, у період з 08 серпня 2023 року по 01 вересня 2023 року представник позивача звернувся до відповідача та третьої особи з вимогами № 08/08-1 від 08.08.2023, № 22/08-1 від 22.08.2023, № 01/09-1 від 01.09.2023 у яких зазначив про невиконання відповідачем умов договору та вимагав виконання зобов'язань за договорами про спільну діяльність, надання документального підтвердження проведення на об'єктах ремонтних робіт та їх вартості, надання інформації та доступу до грошових потоків через системи онлайн-контролю, надання звіту за весь період діяльності та актуальної інформації щодо діяльності усіх локацій, по яким узгоджено ведення господарської діяльності (т. 1 а.с. 31-48).
08 вересня 2023 року представник позивача надіслав відповідачу та третій особі претензію № 08/09-1 від 08.09.2023 аналогічного змісту, у якій зазначив, що у разі невиконання її вимог ОСОБА_1 залишає за собою право на розірвання в односторонньому порядку укладених договорів про спільну діяльність (т. 1 а.с. 49-53).
15 вересня 2023 представник позивача звернувся до відповідача та третьої особи із пропозицією про прийняття спільного рішення щодо бізнесу або розірвання зокрема договору № б/н від 08.07.2020 (т. 1 а.с. 54-58).
У вказаній пропозиції відповідачу та третій особі запропоновано провести спільні перемовини та узгодити прийняття сторонами щодо бізнесу одного з передбачених пунктом 10.3. рішень, або розірвати договір за згодою сторін з визначенням порядку повернення ОСОБА_1 безвідсоткової поворотної допомоги.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Предметом позову в цій справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про розірвання договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, стягнення з відповідача на користь позивача 264 758,50 гривень, з яких 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги та 165 000,00 гривень упущеної вигоди.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для розірвання договору у судовому порядку та обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги та 165 000,00 гривень упущеної вигоди.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положеннями частини 2, 3 статті 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Предмет договору є однією із істотних умов договору, що визначає мету, зміст зобов'язань сторін та кінцевий результат виконання договору.
Предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору та не можуть виникати зобов'язання; предмет договору має відображати сутність договору такого виду.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Як вбачається із матеріалів справи підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір від 08 липня 2020 року про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом).
Згідно преамбули вказаного договору у якості сторін договору визначено керуючих - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та партнера - ОСОБА_1.
Разом з тим, договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) підписано ОСОБА_2 як керуючим та ОСОБА_1 як партнером.
З огляду на фактичне підписання договору, сторонами договору від 08 липня 2020 року про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) є ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
У постанові від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 Верховний Суд виснував, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.
Положеннями частин 1-3 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно приписів частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи різних договорів, оскільки до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору суд дійшов висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи інвестиційного договору, договору про спільну діяльність та договору позики.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Згідно статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
За змістом частини 1 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Положеннями частин 2, 3 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Згідно частин 2, 3 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
У свою чергу, положеннями статті 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
За змістом статті 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Згідно статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Відповідно до приписів статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.
Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.
За змістом частини 1 статті 1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.
Порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч. 1 ст. 1137 ЦК України).
Згідно статті 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.
За змістом пунктів 4, 7 частини 1 статті 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється, зокрема у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.
У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 1142 ЦК України учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.
Положеннями статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Спір у цій справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, що виявилося у неповерненні інвестиційних коштів, ненаданні документально підтвердженої інформації щодо наявності/відсутності доходу бізнесу, його рентабельності, звітів щодо підтвердження підсумків спільної діяльності та спричинило неможливість досягнення цілей договору.
Як вбачається із пункту 1.1.1. договору метою його укладення є пошук та підбір місця здійснення господарської діяльності, проведення підготовчих та ремонтних робіт на вибраній локації (кав'ярня за адресою: Єлизавети Човдар, 8) до етапу безпосереднього здійснення господарської діяльності, запуск господарської діяльності з постановкою фінансових планів і задач та отримання прибутку в результаті здійснення цієї господарської діяльності, яка має призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку.
Отже, кінцевим результатом договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) від 08.07.2020 року є повернення інвестиції та отримання систематичного прибутку від управління бізнесом.
Позивач у позовній заяві зазначила, що відповідач у односторонньому порядку припинив відносини, самостійно прийняв рішення про відмову від господарської діяльності, що спричинило для позивача неможливість досягнення мети договору, відтак у зв'язку з істотним порушенням договору позивачка просила розірвати договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) від 08.07.2020.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо наявності або відсутності обставини істотності порушень умов договору, судом враховано таке.
Як вже було зазначено, умовами пунктів 1.1., 1.3. сторонами погоджено організацію спільної діяльності у сфері господарської діяльності (бізнесу) та за результатом проведення такої господарської діяльності сторонами поставлено за мету повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку.
Згідно з пунктом 1.3. договору сторони погодили, що матеріальна безвідсоткова поворотна допомога (далі - інвестиції) на відкриття бізнесу, які поніс партнер у розмірі 318 520,00 гривень, відшкодовуються щомісячно з чистого прибутку у пропорції 50% від чистого прибутку бізнесу до моменту повного відшкодування інвестованих коштів.
У свою чергу керуючий, відповідно до пункту 2.5. договору отримує 50% від чистого доходу бізнесу за свою управлінську діяльність.
За умовами пункту 2.2. договору передбачено, що після повного повернення інвестиції партнеру, що фіксується графіком розподілу доходів, що є невід'ємним додатком до даного договору, доля власності у бізнесі стає 50% партнера та 50% керуючого, при цьому по мірі повернення партнеру інвестицій, керуючий пропорційно набуває свою долю власності у бізнесі, і при достроковому припиненню даного договору ця доля є зафіксованою і підтвердженою графіком розподілу доходів.
Згідно з пунктом 2.8. договору після повного повернення інвестицій можуть вільно та на ринкових засадах відчужувати свою долю у власності бізнесу будь якій особі, але пріоритет купівлі долі має сторона цього договору.
Таким чином, сторонами при укладенні договору було передбачено відшкодування матеріальної безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) на відкриття бізнесу, які поніс партнер у розмірі 318 520,00 гривень у повному обсязі.
Як зазначено позивачем, за період з січня 2021 року по грудень 2022 року ОСОБА_2 через призначеного ним управителя бізнесу здійснено відшкодування безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) на загальну суму 218 761,50 гривень.
Згідно наведеного позивачем у позовній заяві графіку виплат матеріальної безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції), відповідачем здійснено наступні виплати: січень 2021 - 7973,00 гривень, лютий 2021 - 5016,00 гривень, 05.04.2021 - 10460,00 гривень, 06.05.2021 - 8376,00 гривень, 07.06.2021 - 12312,00 гривень, 08.08.2021 - 11625,00 гривень, 06.08.2021 - 23352,00 гривень, 07.09.2021 - 16154,00 гривень, вересень 2021 - 5949,00 гривень, 09.11.2021 - 22405,00 гривень, 08.12.2021 - 12175,00 гривень, 08.06.2022 - 15935,00 гривень, 18.08.2022 - 7035,00 гривень, 26.08.2022 - 12499,19 гривень, 12.09.2022 - 14438,84,00 гривень, 13.10.2022 - 16284,02 гривень, 11.10.2022 - 14067,99 гривень, 13.12.2022 - 2704,46 гривень.
Доказів відшкодування позивачці безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) у розмірі 99 758,50 гривень матеріали справи не містять.
Відповідачем не надано суду належних доказів щодо попередження позивача про зупинення здійснення господарської діяльності або про відмову від договору у зв'язку із неможливістю його виконання.
Надані позивачем скріншоти електронного листування не містять підтвердження обставин щодо надання звітності про результати роботи бізнесу, сплати інвестиційних виплат за договором.
Суд зауважує, що за умовами пункту 8.2. договору сторонами було визначено, що підведення підсумків спільної діяльності, облік витрат на її ведення і розподіл прибутку між сторонами здійснюється на основі окремого звіту, який складає керуючий щомісячно.
Доказів надання відповідачем таких звітів на вимоги позивача № 08/08-1 від 08.08.2023, № 22/08-1 від 22.08.2023, № 01/09-1 від 01.09.2023 та претензію № 08/09-1 від 08.09.2023 матеріали справи не містять.
Пунктом 10.3. договору сторонами було передбачено, що при недосягненні показників рентабельності бізнесу середній прибуток менше 30 000 гривень на місяць на протязі до 6 місяців бізнес вважається таким який є не здатний виконати мету даного договору і по ньому приймається одне з таких рішень:
а) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною менше ніж п.1.3 з виплатою цих коштів партнеру;
б) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною більше ніж п. 1.3 з використанням цих коштів керуючим для відкриття бізнесу на умовах цього договору у новій локації;
в) продаж об'єкта бізнесу на ринкових умовах за ціною менше ніж п.1.3 з дофінансуванням керуючим недостаючої суми коштів для відкриття бізнесу на умовах цього договору у новій локації але з умовами повернення тіла інвестицій у пріоритеті на користь повернення частки керуючого;
г) переїзд на іншу локацію з перевідкриттям бізнесу на умовах дофінансування партнером бюджету необхідного для запуску господарської діяльності з урахуванням необхідності повернення тіла інвестиції передбаченого п.1.3. сум інвестицій оплачених партнером за весь період діяльності.
Згідно з пунктом 10.5. договору при настанні подій передбачених п. 10.3 сторони укладають додаткову угоду що є невід'ємним додатком до договору.
Як вбачається із матеріалів справи 15.09.2023 представник позивача звернувся до відповідача із пропозицією про прийняття (у порядку визначеному пунктом 10.3. договору) спільного рішення щодо бізнесу або розірвання договору від 08.07.2020.
Доказів укладення додаткової угоди до спірного договору у порядку визначеному статтями 10.3., 10.5. договору матеріали справи не містять.
Доказів відшкодування позивачу залишку безвідсоткової поворотної допомоги (інвестиції) у розмірі 99 758,50 гривень відповідачем суду не надано.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували об'єктивні перешкоди для належного виконання зобов'язання за спірним договором відповідачем суду не надано.
Мети договору, яка мала призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку не досягнуто.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, від 31.03.2021 у справі №910/17881/19, від 08.12.2021 у справі №910/5953/17, від 15.12.2021 у справі №910/4908/21 тощо).
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).
Отже, наявними у справі доказами підтверджується обставина істотності порушень у виконані відповідачем умов договору, що призвели до недосягнення мети договору, не поверненні позивачці коштів та неможливості усунення такого порушення внаслідок ненадання відповідачем визначених договором звітів, документів щодо здійснення господарської діяльності, відповідей на вимоги, претензію, пропозицію позивача.
Доказів повернення інвестиції у повному обсязі та/або припинення бізнесу чи прийняття сторонами одного з рішень визначеного пунктом 10.3. матеріали справи не містять.
В силу вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
У зв'язку із істотним порушенням відповідачем умов договору, позивач просить суд розірвати укладений між сторонами договір на підставі статті 651 ЦК України.
Положеннями статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тобто, у наведеній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічні правові висновки, які мають загальний характер щодо тлумачення застосування приписів частини 2 статті 651 ЦК України містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, у яких, крім наведеного, зазначено, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Частинами 1-3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Під час розгляду справи судом установлено обставину істотного порушення відповідачем умов договору в частині належного відшкодування позивачу суми здійсненої інвестиції та недосягнення мети укладення цього договору, що не усунені на момент вирішення спору.
Надаючи оцінку вимозі позивача про розірвання договору, судом враховано, що вимога про розірвання договору є застосовною до чинного договору, строк дії якого не сплив.
Пунктом 11.2. договору сторони погодили, що договір вважається безстроковим.
Докази зміни строку дії договору за взаємною згодою сторін у матеріалах справи відсутні.
З позовною заявою про розірвання спірного договору позивачка звернулася 02.10.2023 року та строк дії цього договору не сплив.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання спірного договору є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги суд зазначає таке.
Положеннями пункту 1.3. договору сторони погодили, що матеріальна безвідсоткова поворотна допомога (інвестиції) на відкриття бізнесу, які поніс партнер у розмірі 318 520,00 гривень, відшкодовуються щомісячно з чистого прибутку у пропорції 50% від чистого прибутку бізнесу до моменту повного відшкодування інвестованих коштів.
Згідно пункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Отже, за своєю правовою природою передані позивачем відповідачу кошти за договором є позикою (поворотною інвестицією) обов'язковою до повернення.
Згідно приписів статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями частин 1-3 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом пункту 10.6. договору при бажанні партнера вийти з даного договору бізнес оцінюється у ринкову вартість і партнеру повертаються кошти у межах тіла інвестиції за вирахуванням вже отриманих коштів у відсотковій пропорції і виплачується або керуючим або за рахунок продажу бізнесу на ринкових засадах.
Судом установлено, що за договором про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) від 08.07.2020 року позивачем на виконання умов договору передано відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у розмірі 318 520,00 гривень.
За умовами договору вказана безвідсоткова поворотна фінансова допомога підлягала поверненню позивачу у вказаній сумі на умовах визначених договором.
Позивачкою зазначено, що відповідачем сплачено на її користь 218 761,50 гривень та залишок неповернутої поворотної фінансової допомоги становить 99 758,50 гривень.
З огляду на невиконання відповідачем умов договору щодо повернення позивачці залишку поворотної фінансової допомоги, враховуючи розірвання договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року у судовому порядку та відсутність у матеріалах справи доказів відшкодування безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 99 758,00 гривень, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги є правомірною та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 165 000,00 гривень упущеної вигоди судом враховано таке.
Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом частини 2 статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2, 3 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Приписами частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, які виражаються у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Слід зауважити, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальність з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування в справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що концепція негативного доказу сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.
Правова природа вимоги про відшкодування збитків (майнової шкоди) передбачає доведення позивачем наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Судом установлено, що на обгрунтування своїх вимог щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вимоги позивачка послалася на те, що укладаючи договір розраховувала отримати щомісяця прибуток у розмірі не менше 15 000,00 гривень з урахуванням положень пункту 10.3. договору щодо показника рентабельності та пункту 2.5. договору щодо розподілу прибутку 50/50.
Позивач стверджує, що відповідач як керуючий не забезпечив дотримання такого рівня прибутку та взагалі відмовився виконувати договір. При цьому останній продовжує утримувати кав'ярню, вести бізнес на цьому об'єкті та отримує з нього прибуток, користується обладнанням та іншими благами, які були придбані за рахунок наданих йому позивачкою коштів.
Як убачається із позову, позивачка здійснила нарахування збитків, що складаються із неотриманого доходу, який на її думку вона могла би отримати у разі належного виконання умов договору за період з листопада 2022 по вересень 2023 (11 місяців х 15 000,00 гривень).
Надаючи оцінку доводам позивача щодо правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, судом враховано таке.
За змістом статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані за звичайних умов і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7511/20, тощо).
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Із наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має бути належним чином обґрунтована, підтверджена конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач повинен довести обставини вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Як вбачається із вимог № 08/08-1 від 08.08.2023, № 22/08-1 від 22.08.2023, № 01/09-1 від 01.09.2023, претензії № 08/09-1 від 08.09.2023, пропозиції № 15/09-1 від 15.09.2023 доказів щодо розміру отриманих/неотриманих прибутків відповідачем не надано та матеріали справи таких доказів не містять.
Договором розмір грошових коштів, що підлягав до відшкодовування щомісячно з чистого прибутку у пропорції 50% від чистого прибутку бізнесу до моменту повного відшкодування інвестованих коштів сторонами не визначено.
Суд зауважує, що за умовами пункту 10.3. договору показник рентабельності ведення бізнесу є критерієм, яким мають керуватися учасники договору з метою прийняття управлінських рішень щодо подальшої долі бізнесу.
Водночас, такий показник не є тотожним сумі щомісячного чистого доходу, який має бути отриманим за результатами ведення бізнесу та розподіленим між партнером та керуючим.
Положеннями пункту 2 Методичних рекомендацій з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств від 28.07.2006 передбачено, що рентабельність - прибутковість роботи підприємства. Рентабельність характеризується величиною прибутку і рівнем рентабельності. Рівень рентабельності обчислюється як відношення отриманого прибутку до вартості капіталу підприємства, до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), до собівартості реалізованої продукції тощо.
Позивачем не доведено, що за звичайних умов виконання договору з урахуванням фактичного показника рентабельності, порядку розподілу отриманого чистого прибутку між учасниками, нею мав бути отриманий дохід у розмірі 15 000,00 гривень на місяць. Інших складових для визначення суми втраченої вигоди позивачкою не наведено.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину реальної можливості отримання розрахованого доходу та, що цей дохід (вигода) дійсно були б нею отримані за звичайних умов.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачкою не доведено вжиття усіх залежних від неї заходів для отримання очікуваного доходу за період нарахування та не доведено належними та допустимими доказами завдання їй відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 165 000,00 гривень, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у цій частині.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 165 000,00 гривень упущеної вигоди є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом розірвання договору про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги, в іншій частині позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду з позовом у цій справі позивачем згідно платіжної інструкції № 271 від 02.10.2023 сплачено до Державного бюджету України 3 721,19 гривень судового збору та згідно платіжної інструкції №1175 від 22.05.2025 доплачено судовий збір у розмірі 2 934,19 гривень.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, витрати по сплаті судового збору у сумі 4 180,42 гривень покладаються на відповідача, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 474,96 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір про спільну (сумісну) діяльність (довірче управління бізнесом) б/н від 08.07.2020 року, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 99 758,50 гривень безвідсоткової поворотної допомоги та 4180,42 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
6. Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2474,96 гривень покласти на позивача.
7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник судового рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 31 жовтня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2, 3 - позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_4; представнику позивача, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
4,5 - відповідачу, АДРЕСА_2; АДРЕСА_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
6 - третій особі, до електронного кабінету у системі ЄСІТС.