30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №990/394/24
адміністративне провадження №П/990/394/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шишова О. О.,
суддів: Блажівської Н.Є, Желтобоюх І.Л., Олендера І.Я., Яковенка М. М.,
за участі:
секретаря судового засідання Івченка М.В.
представника позивача Панченко О.О.
представника відповідача Ізвекова К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про самовідвід судді Блажівської Наталії Євгенівни у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: член Вищої ради правосуддя - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
20 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо не розгляду повідомлення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (вх. №3948/0/6-24 від 05 грудня 2024 року) у порядку, визначеному статтями 20, 24, 32 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пунктів 3.4-3.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року №1068/0/15-23);
- зобов'язати Вищу раду правосуддя розглянути повідомлення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 про порушення професійної етики членом ВРП (вх. №3948/0/6-24 від 05 грудня 2024 року) у порядку, визначеному статтями 20, 24, 32 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пунктів 3.4-3.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року №1068/0/15-23).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 жовтня 2024 року визначено наступний склад суду: суддя-доповідач - Шишов О. О., судді - Дашутін І. В., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Яковенко М. М..
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: член Вищої ради правосуддя - Усик Г.І. та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 20 січня 2025 року.
7 січня 2025 року Верховний Суд постаново ухвалу, якою заяву представниці позивача Пенченко Олександри Олександрівни про відвід судді Ханової Раїси Федорівни - задовольнив. Відвів суддю Ханову Раїсу Федорівну від розгляду справи №990/394/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: член Вищої ради правосуддя - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
У зв'язку з наведеним протоколом повторного автоматизованого розподілу від 8 січня 2025 року визначено такий склад колегії суддів: Шишов О.О. - головуючий суддя, судді: Дашутін І.В., Желтобрюх І.Л., Олендер І.Я., Яковенко М.М.
У зв'язку з обранням судді Дашутіна І.В., який перебував у складі колегії суддів, до складу Великої Палати Верховного Суду протоколом повторного автоматизованого розподілу від 30 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів: Шишов О.О. - головуючий суддя, Олендер І.Я., Блажівська Н.Є., Желтобрюх І.Л., Яковенко М.М.
Суддя Блажівська Н. Є. подала заяву про самовідвід від участі у розгляді цієї справи. Як на підставу до самовідводу суддя Блажівська Н. Є. посилається на спільну роботу з позивачем в Окружному адміністративному суді м. Києва у період 2007-2012 років. Зазначену обставину вважає перешкодою для участі у розгляді цієї справи з наступних міркувань.
Так, у 2019 році суддя брала участь у розгляді іншої справи (№ 9901/512/19 за позовною заявою Генеральної прокуратури України до Вищої ради правосуддя, де третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення), в межах якої розкрила учасникам справи інформацію щодо спільної роботи з ОСОБА_1 , проте відводів їй учасниками справи заявлено не було. Ухвалене у цій справі рішення було залишене без змін Великою Палатою ВерховногоСуду згідно з постановою від 12 березня 2020 року. Попри те у засобах масової інформації та соціальних мережах з'явилася низка публікацій та відеоматеріалів дискредитуючого характеру, де колегія суддів і судове рішення у справі охарактеризовані як «скандальні» та такі, що дозволили третій особі уникнути відповідальності. Натомість за наслідками вирішення аналогічної справи щодо іншого судді, яка дещо раніше була розглянута іншим складом колегії суддів, - публічна критика на адресу суддів була відсутня. З наведеного суддя висновує, що суспільне невдоволення спричинила саме її участь у розгляді справи, що стосувалася позивача як інтересанта (третьої особи).
Обґрунтовуючи правові підстави суддя посилається на Бангалорські принципи поведінки суддів, практику ЄСПЛ із зазначених питань та практику Верховного Суду, за наслідками аналізу якої виснувала, що навіть нетривалі чи нерегулярні відносини між суддею та учасником провадження, зокрема, у рамках професійної діяльності, вважається достатньою підставою для самовідводу, якщо вони здатні викликати сумнів у безсторонності судді.
Стверджує, що саме у цій справі, враховуючи її винятково важливий характер для позивача, обумовлені вище стандарти об'єктивності та неупередженості суду набувають особливої ваги, а її участь є завідомо є небажаною задля уникнення будь-яких обґрунтованих сумнівів у її безсторонності, та наступного суспільного резонансу й заподіяння шкоди авторитетові правосуддя як наслідку.
Заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали позову, зміст обумовлених публікацій, проаналізувавши мотиви та обґрунтування заявленого самовідводу, Суд виходить із такого.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
За правилами частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина 3 цієї ж статті).
Недопустима також повторна участі судді в розгляді адміністративної справи з підстав, визначених статтею 37 КАС України.
Частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) визначено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.
Як установлено у пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені резолюцією №2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
За змістом пункту 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15 жовтня 2010 року, відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria,) від 24.02.1993, пункти 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява №33958/96, пункт 42, ECHR 2000-XII).
У пунктах 104-106 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" від 9 квітня 2013 року зазначено таке.
Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ)
Проте між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (див. рішення від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполучного Королівства» (Pullar v. the United Kingdom), п. 32, Reports 1996-III)
У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86).
Разом з тим, щодо об'єктивного критерію Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункт 52).
Суддя Блажівська Н. Є. не заявляє про обставини, які б свідчили про об'єктивну неможливість розгляду нею цієї справи безсторонньо й неупереджено, чи про особисту зацікавленість в результаті її розгляду. Наведені суддею фактичні обставини не можуть об'єктивно свідчити на користь висновку про наявність достатніх підстав для виникнення у будь-якого стороннього спостерігача об'єктивно обґрунтованого сумніву у безсторонності суду.
Відтак, надавши оцінку інформації, наведеній суддею Блажівською Н. Є. у заяві про самовідвід, колегія суддів дійшла висновку, що з предмета та меж заявлених позовних вимог та зазначених у позовній заяві доводів не простежується будь-яка залежність чи взаємозв'язок, що прямо чи опосередковано вказували б на можливі упередженість Блажівської Н. Є. як судді щодо позивача, її необ'єктивність при розгляді цієї справи чи заінтересованість у результаті розгляду справи. Суспільний резонанс як такий не є тією обставиною, що виключає участь судді у розгляді будь-якої справи.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення заявленого самовідводу судді Блажівської Н. Є. немає.
Повний текст ухвали складено 30 жовтня 2025 року.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
Відмовити в задоволенні заяви судді Блажівської Наталії Євгенівни про самовідвід від участі у розгляді справи № 990/394/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: член Вищої ради правосуддя - ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. О. Шишов
Судді Н.Є. Блажівська
І.Л. Желтобрюх
І. Я. Олендер
М. М. Яковенко