про повернення касаційної скарги
31 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 440/4730/25
адміністративне провадження № К/990/42776/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Кравчука В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року (суддя Довгопол М.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (колегія у складів суддів Русанової В.Б., Калиновського В.А., Бегунца А.О.)
у справі № 440/4730/25
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 28.02.2025 № 13-ДПС.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 24.06.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025, задовольнив позов.
20.10.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій останній з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними приписів процесуального права просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявлений п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, за правилами норм ч. 4 ст. 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 328 КАС України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт ч. 4 ст. 328 зазначеного Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас ч. 3 ст. 334 КАС України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не вказав на норми матеріального права, які були застосовані судами попередніх інстанцій неправильно, не навів умотивованих аргументів, у чому саме полягало таке неправильне застосування відповідних норм прав, натомість виклав фактичні обставини, процитував положення законодавства з покликанням на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 560/3981/23 (без наведення безпосередньо відповідного витягу із вказаної постанови й доведення подібності правовідносин), що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням вищевказаної підстави касаційного оскарження та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
У взаємозв'язку з цим слід зазначати, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (ч. 3 ст. 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (ч. 1 ст. 341 КАС України).
У той же час відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд, -
1. Повернути Північно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 440/4730/25.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук