31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/15617/24 пров. № А/857/9108/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 460/15617/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Максимчук О.О., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 05 лютого 2025 року),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач), в інтересах якого діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту відповідач), у якій просив суд зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату позивачу, призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 року (12236,71 грн) з 26 лютого 2023 року.
На обґрунтування позову позивач зазначає, що 01.12.2017 ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ), однак, у зв'язку із тим, що позивач досяг 60 річного віку, йому з 26.02.2023 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), а тому 26.02.2023 позивач звернувся до відповідача та просив застосувати до розрахунку його пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Однак, з наданих відповідачем відомостей про призначення пенсії, позивачу стало відомо, що на підставі рішення від 14.08.2024 № 956070147908 проведено перерахунок пенсії позивача, де, для розрахунку пенсії, застосовано середній заробіток за три попередні роки в сумі 3764,40 грн, який після індексації становить 7994,47 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду із вказаною позовною заявою, позовні вимоги якої просить суд задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в розрахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 26 лютого 2023 року розрахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення суду з порушенням норм матеріального права, у зв'язку із чим його необхідно скасувати.
Апелянт зазначає, що з 01.12.2017 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з 26.02.2023 позивача переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, розмір якої визначено згідно з Законом №1058-IV.
Вказує, що заробітна плата для обчислення пенсій ОСОБА_1 з 01.03.2024 становить 7994,47 грн за наслідками індексації (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796). Підстав для застосування положень частини другої статті 40 Закону (тобто врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за переведенням на пенсію за віком) при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком за заявою від 26.02.2023 немає.
На переконання відповідача, враховуючи той факт, що позивач, починаючи з 2017 стала учасником правовідносин у сфері пенсійного страхування шляхом отримання пенсії за вислугу років, яка є в розумінні Закону України “Про пенсійне забезпечення», підстави для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки за нормами Закону №1058 - відсутні.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що позивач є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає у м. Здолбунів Рівненської області, що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України, копія якого додана позивачем до позовної заяви і наявна у матеріалах справи.
Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача, яким з 01.12.2017 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Рішенням Рівненського адміністративного суду від 15.03.2024 у справі №460/9024/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 вирішено: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непризначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 26 лютого 2023 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На виконання рішення суду від 15.03.2024 позивача з 26.02.2023 переведено відповідачем з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно з Законом №1058-IV, для обчислення якої відповідачем використано показник середньої заробітної плати по Україні за 2014 - 2016 роки (3764,40 грн), підвищений: з 01.03.2019 на коефіцієнт 1,17 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124; з 01.05.2020 на коефіцієнт 1,11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251; з 01.03.2021 на коефіцієнт 1,11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 №127; з 01.03.2022 на коефіцієнт 1,14, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118; з 01.03.2023 на коефіцієнт 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168; та з 01.03.2024 на коефіцієнт 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185, тобто використана відповідачем для обчислення пенсій за віком позивача заробітна плата з 01.03.2024 становить 7994,47 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796).
Зазначені встановлені судом обставини справи не оспорюються сторонами, визнані ними у їх заявах по суті спору і підтверджуються даними з наявних у матеріалах справи копії документів, а саме: пенсійного посвідчення позивача НОМЕР_1 від 06.07.2018, проведеного відповідачем розрахунку пенсії позивача від 12.08.2024.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив повністю, виходячи з тих підстав, що враховуючи той факт, що позивачу ще з 01.12.2017 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, то з урахуванням нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та висновків Верховного суду, призначення позивачу з 26.02.2023 пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV є саме призначенням позивачу пенсії за віком вперше, а тому в спірних правовідносинах відсутнє переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону №1058-IV.
Вказав, що у спірній ситуації орган Пенсійного фонду був зобов'язаний з 26.02.2023 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, застосувавши при обчисленні розміру такої пенсії положення частини 2 статті 40 Закону №1058-IV та показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії за віком, а саме за 2020-2022 роки. Однак, всупереч приписам чинного пенсійного законодавства, відповідач таких дій не вчинив, відмовивши позивачу у застосуванні з 26.02.2023 при обчисленні пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії за віком, а саме за 2020-2022 роки.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність наведених дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку його пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача на соціальний захист, визначене Законом №1058-IV, а тому вважав, що таке порушене право позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання відповідача здійснити 26.02.2023 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, з урахуванням раніше виплачених сум.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 22, 44 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Апеляційний суд зауважує, що ключовим у цій справі є питання наявності у позивачки, якій призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», права на призначення пенсії за віком відповідно до приписів статті 40 Закону № 1058-IV після досягнення пенсійного віку.
Водночас, частиною 3 ст. 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Із аналізу зазначених вище норм законодавства слідує, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV.
Однак, у випадку позивача має місце питання призначення іншої пенсії - (пенсія за віком згідно зі ст. 26 Закону № 1058-ІV), ніж позивачу була призначена у 2017 році - (пенсія за вислугою років згідно зі ст. 55 Закону № 1788-XII), а тому при перерахунку пенсії необхідно враховувати показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Апеляційний суд встановив, що з 26.02.2023 позивач переведений з пенсії за вислугу років згідно із Законом № 1788-ХІІ на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058- IV.
Статтею 7 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком призначається незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
За правилами пункту 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачу призначена пенсія у 2017 році відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-IV позивач звернувся вперше, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у відповідача існували підстави для призначення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки.
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17 підтримала правову позицію, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15), де обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Також, Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 встановивши, що позивачу з 11.02.2013 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №317/4184/16-а, від 27.11.2024 у справі №560/11681/23, від 16.01.2025 у справі № 580/4901/22 та від 31.01.2025 у справі №200/1478/24.
Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку його пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача на соціальний захист, визначене Законом №1058-IV, а тому наявна необхідність у захисті порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити 26.02.2023 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 460/15617/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич