31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/8072/24 пров. № А/857/36152/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.
Запотічного І. І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (головуючий суддя Сорока Ю.Ю.), ухвалену за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Луцьк, у справі № 140/8072/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено повністю: визнано протиправними дії Управління щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06 червня 1996 року №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язано Управління здійснити ОСОБА_1 з 29 січня 2024 року перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
09 липня 2025 року позивач звернулася до суду, у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі №140/8072/24, щодо перерахунку та виплати пенсії.
Постановляючи 06 серпня 2025 року ухвалу про залишення без задоволення заяви про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України і по даний час існує відкрите виконавче провадження №78500353 щодо виконання виконавчого листа від 27 червня 2025 року №4161/2025р. Водночас суд вказав, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення всіх необхідних дій щодо примусового виконання рішення суду, то суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заяви позивача про застосування приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України являються передчасними та безпідставним.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу як таку, яка винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відповідачем порушено норми чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для задоволення вказаної заяви.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був, а відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Так, відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з частиною 2 статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Положеннями частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2 статті 383 КАС України закріплено, що у такій заяві зазначаються: 1)найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Указана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Водночас, перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Так, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду від 14 жовтня 2024 року у справі №140/8072/24 було видано виконавчий лист від 27 червня 2025 року №4161/2025р., який стягувачем подано для примусового виконання.
На підставі цього виконавчого листа державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 03 липня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78500353.
Враховуючи наведене, як на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України і по даний час існує відкрите виконавче провадження №78500353 щодо виконання виконавчого листа від 27 червня 2025 року №4161/2025р.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у постанові про відкриття 03 липня 2025 року ВП №78500353 державним виконавцем вказано строк для виконання судового рішення - 10 робочих днів, тобто по 14 липня 2025 року, оскільки 13.07.2025 вихідний день.
Водночас 09 липня 2025 року позивач звернулася до суду, у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень, таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем передчасно подано заяву в порядку ст.383 КАС України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, передчасними та безпідставними є вимоги заяви позивача про застосування приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, про визнання протиправними дій Управління вчинених на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду, зобов'язання Управління вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення.
Також слушними є висновки суду першої інстанції про те, що відмова у задоволенні заяви з вищевикладених підстав не має наслідком обмеження ефективного захисту прав позивача, а лише свідчить про необхідність дотримання приписів процесуального закону.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в ухвалі викладено підстави відмови в задоволенні вимог заяви за передчасністю, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 316, 321, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №140/8072/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний