31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12266/25 пров. № А/857/29835/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.
Запотічного І. І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року (головуючий суддя Кравців О.Р.), ухвалену за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Львів, у справі №380/12266/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
16.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2022 повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2022, суддя суду першої інстанції виходив з того, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суддя врахував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався), а тому відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2022 почався 01.07.2023 та закінчився відповідно 01.10.2023. Суддя також зазначив, що проходження обстеження у січні 2023 року та у березні 2023 року, лікування з лютого 2023 року по березень 2023 року відбувалися під час дії карантину, дія якого скасована 30.06.2023. Водночас, на думку судді суду першої інстанції, будь-яких доказів що унеможливлювали позивача звернутися до суду після 01.07.2023 у встановлений законом строк до 01.10.2023 представник позивача до суду не надав. При цьому суддя зважає на покликання представника позивача про мобілізацію позивача 28.10.2023 та проходження служби по теперішній час, однак зазначає, що всі ці обставини мали місце вже після пропуску позивачем встановленого законом строку звернення до суду. За таких обставин суддя дійшов висновку, що позивач не був обмежений у доступі до правової допомоги, мав можливість займатися особистими справами, зокрема, ініціювати судові спори, тощо.
Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач за період з 28.10.2023 по 19.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . З 22.04.2025 та по сьогодні проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . Водночас, в період з 01.11.2023 по 29.01.2025 ОСОБА_1 протягом тривалого часу брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Наголошує, що призов позивача на військову службу в жовтні 2023 року з подальшою участю у вказаних заходах, обмежували доступ ОСОБА_1 до правової допомоги та унеможливлювали його своєчасне звернення з адміністративним позовом до в/ч НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що лише наприкінці лютого 2025 року, з огляду на зміну режиму та особливостей несення ним військової служби, з'явилася можливість укласти договір про надання правничої допомоги.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був, а відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), а відтак суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи суддею суду першої інстанції встановлено, що позивач 16.06.2025 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою судді від 23.06.2025 позовну заяву залишено без руху. Вказано, що із позовними вимогами про виплату грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за час на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а також весь час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за період з 19.07.2022 по 31.10.2022, а також щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в 2022 році тривалістю 14 календарних днів як особі, яка має статус учасника бойових дій, позивач звернувся до суду лише 16.06.2025, із суттєвим пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, а викладені представником позивача причини пропуску строк звернення до адміністративного суду, суддя не взнає поважними.
На виконання вимог ухвали судді суду першої інстанції від 23.06.2025 представник позивача подав заяву в якій вказав, що після звільнення у позивача був незадовільний стан здоров'я, з січня по березень 2023 року проходив обстеження та лікування, в лютому-березні 2023 року позивач проходив курс відновлення. У кінці 2023 року стан здоров'я позивача покращився, а з 28.10.2023 позивач призваний на військову службу під час мобілізації. У період з 28.10.2023 по 19.04.2025 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . З 22.04.2025 по теперішній час позивач проходи військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Водночас, у період з 01.11.2023 по 29.01.2025 позивач брав безпосередню участь заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у складі Військової частини НОМЕР_2 у населених пунктах Часів Яр Донецької області та Нова Кругляківка Харківської області. Участь позивача у вказаних заходах обмежувала доступ позивача до правової допомоги та унеможливлювала його своєчасне звернення з адміністративним позовом до відповідача. Лише наприкінці лютого 2025 року, з огляду на зміну режиму та особливостей несення позивачем військової служби, у позивача з'явилася можливість укласти договір про надання правничої допомоги. Адвокатом надсилалися адвокатські запити від 20.02.2025 та 01.04.2025 до відповідача з метою отриманні інформації про грошове забезпечення позивача, однак такі залишилися без відповідей. Викладене на думку позивача свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 позовна заява в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2022 була повернута позивачу на підставі частини другої статті 123 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали від 01.07.2025, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
У контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Згідно з частиною 1 статті 168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина 2 статті 169 КАС України).
Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України. Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Суд апеляційної інстанції враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Окрім того, 24 лютого 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Слід вказати, що строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу військової частина та всіх видів забезпечення 31.10.2022. При цьому, при звільненні з військової служби та отримання, зокрема, грошового атестату позивач мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
Суд апеляційної інстанції враховує встановлене судом першої інстанції, що позивач проходив обстеження у січні 2023 року та у березні 2023 року, лікування з лютого 2023 року по березень 2023 року, що відбувалися під час дії карантину, дія якого скасована 30.06.2023. Відлік тримісячного строку звернення до суду розпочався з 01.07.2023 та закінчився відповідно 01.10.2023.
Водночас, як зазначає суддя суду першої інстанції, будь-яких доказів, що унеможливлювали позивача звернутися до суду після 01.07.2023 у встановлений законом строк до 01.10.2023 представник позивача до суду не надав.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що за змістом частин 1-3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Принцип пропорційності тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права.
Щодо питання оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
Водночас Європейський суд з прав людини розмежував формалізм та надмірний формалізм. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами вимог процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суд апеляційної інстанції також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.12.2018 у справі №11-989/18 в якій зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до Конвенції про захист передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не повинен тлумачити положення КАС України щодо строків звернення до адміністративного суду у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Так, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Також, Європейський суд з прав людини у п.27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
При прийнятті рішення за апеляційною скаргою судом апеляційної інстанції враховано, що позивач є військовослужбовцем, який з 24.02.2022 по 25.05.2022 не виконував трудові обов'язки, а брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та 25.05.2022 року одержав мінно-вибухову травму, перебував на лікуванні та 31.10.2022 був звільнений у відставку за станом здоров'я (вислуга 3 роки 01 місяць 03 дні). Згідно актом огляду МСЕК від 24.10.2022 позивачу безтерміново встановлено дугу групу інвалідності.
Надалі, як зазначає позивач, 20.10.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та з 28.10.2023 по теперішній час проходить військову службу.
Слід зауважити, що Конституційний Суд України вказував, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України вказував, що «визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців , зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування ( стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум»; «соціальні гарантії військовослужбовців випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій» ( абзаци десятий, одинадцятий пункту З мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що приписи статті 17 містяться в розділі I «Загальні засади» Конституції України, який визначає такі основи конституційного ладу в Україні, як, зокрема, суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність України, захист яких покладається на Збройні Сили України та інші військові формування; особлива конституційна процедура внесення змін до цього розділу Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави; зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Судом апеляційної інстанції також враховано Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо людських прав військовослужбовців від 24 лютого 2010 року CM/Rec (2010)4, відповідно до якої, якщо військовослужбовці отримують поранення під час служби, їм слід надавати належне медичне обслуговування та, за потреби, надбавки; має також існувати система компенсацій і, за потреби, надбавок у разі смерті на службі у збройних силах; для осіб, які залишають збройні сили, та які отримали поранення або захворіли внаслідок служби, має бути доступна відповідна компенсаційна схема (пункти 72, 73).
Отже суд апеляційної інстанції в противагу висновкам судді суду першої інстанції зазначає, що оскільки позивач був мобілізований 28.10.2023, що підтверджується відомостями з військового квитка позивача та проходить службу по теперішній час, а тому на думку суд апеляційної інстанції строк з 01.10.2023 по 27.10.2023 хоч і є пропущеним щодо позовних вимог з 19.07.2022 по 31.10.2022, проте вважає, що такий пропуск строку звернення до суду доцільно кваліфікувати як незначний з врахування конкретних обставин, суб'єкта звернення і правовідносин, які на його думку підлягають захисту в судому порядку, а відтак беручи до уваги конвенційні принципи права доступу до суду в площині без «надмірного формалізму», та вважає за доцільне забезпечити можливість позивачу доступ до суду щодо захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Аналізуючи обставини справи в контексті розглянутих судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги в розрізі заявлених позовних вимог та стоків, вимог 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддя суду першої інстанції не врахував усі обставини, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, отже неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував конвенційні принципи та правові позиції Верховного Суду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2022 скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №380/12266/25 скасувати та справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний