31 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/365/25 пров. № А/857/17067/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року (головуючий суддя: Чуприна О.В. місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 20.01.2025, звернулася з позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачці довідки (довідок) про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов'язати відповідача видати позивачці довідку (довідки) про заробітну плату працюючого державного службовця, за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що з метою переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також Закон №1058-IV) на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області із заявою від 01.07.2024 про надання останній, для подання до органів пенсійного забезпечення, довідки (довідок) про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (включаючи надбавки за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, премії, тощо). Втім, відповідачем вказаної довідки (довідок) про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області не надано.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, оформлені листом від 12.07.2024 за №11-06-06/4909, щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідок про заробітну плату державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 про видачу довідок про заробітну плату державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України від 09.11.2023 за №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році оплата праці державних службовців здійснювалась на основі класифікації посад. На час надання відповіді на заяву ОСОБА_1 про видачу довідки, питання щодо врахування складових заробітної плати за посадою державної служби (або прирівняної до неї у разі відсутності в державному органі відповідних посад державної служби) державного органу, що здійснив класифікацію посад державної служби не було врегульовано, положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб'єкта видачі відповідної довідки не було.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 від 08.09.1972, остання, у період з 01.12.2008 по 10.08.2009 працювала на посаді заступника начальника відділу організації виконання державного бюджету за доходами управління бюджетних надходжень за конкурсом за строковим договором в Головному управлінні Держказначейства України у Тернопільській області.
Позивачка 01.07.2024 звернулась до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області із заявою, у якій просила надати довідку (довідки) про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (включаючи надбавки за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, премії, тощо) за формою довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024, листом від 12.07.2024 за №11-06-06/4909 інформувало про те, що питання щодо врахування складових заробітної плати за посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності в державному органі відповідних посад державної служби) державного органу, що здійснив класифікацію посад державної служби не врегульовано. Повідомило про відсутність порядку, згідно якого Головне управління Казначейства може надати довідку про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою після здійснення класифікації посад. У разі врегулювання даного питання, ОСОБА_1 може звернутись до ГУ ДКС України у Тернопільській області за отриманням довідки.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі позивачці довідки (довідок) про заробітну плату працюючого державного службовця за посадою заступника начальника відділу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 звернулась до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що аргументи та доводи відповідача, викладені в листі від 12.07.2024 за №11-06-06/4909 є безпідставними.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачкою не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, у тому числі порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), за винятком статті 37, яка продовжує застосовуватись до осіб, визначених у пунктах 10 і 12 зазначеного розділу.
Пунктами 10- 12 розділу XI Закону № 889-VIII встановлено, що:
державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу на відповідних посадах, зберігають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років такого стажу;
особи, які на зазначену дату мали 20 років стажу державної служби, незалежно від того, чи працювали вони на державній службі станом на 1 травня 2016 року, також зберігають право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII;
перелік посад державної служби, що належать до відповідних категорій, визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином право на призначення пенсії державного службовця за статтею 37 Закону № 3723-XII зберігається за особами, які станом на 1 травня 2016 року мали необхідний стаж державної служби - 10 років (за умови перебування на посаді державного службовця на цю дату) або 20 років (незалежно від факту перебування на службі).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17, обов'язковою умовою для збереження права особи на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, передбачених частиною першою статті 37 зазначеного Закону та положеннями розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що після набрання чинності Законом №889-VIII, право на призначення пенсії державного службовця за статтею 37 Закону №3723-XII зберігається лише за тими особами, які одночасно:
мають стаж державної служби, визначений пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII;
досягли віку, встановленого частиною першою статті 37 Закону №3723-XII;
мають необхідний страховий стаж, передбачений зазначеною нормою.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.04.2020 у справі №607/9429/17, відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин зобов'язаний враховувати правові позиції, сформульовані Верховним Судом.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), право на одержання пенсії державних службовців мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, за наявності необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, а також стажу державної служби не менше 10 років. Таке право мають і особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Для осіб, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, розмір пенсії обчислюється із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що право на пенсію державного службовця за віком мають особи, які:
досягли встановленого пенсійного віку (для жінок - згідно зі статтею 26 Закону №1058-IV);
мають необхідний страховий стаж;
мають стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Порядок призначення таких пенсій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Порядок №622).
Відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та пункту 2 Порядку №622, право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII мають особи, які станом на 1 травня 2016 року:
мають не менш як 20 років стажу державної служби; або
займали посади державної служби та мали не менш як 10 років стажу державної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку №622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок. Для осіб, які на момент звернення не працюють на державній службі, розрахунок здійснюється з урахуванням заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу.
Посадовий оклад, надбавки за ранг і вислугу років враховуються у розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби. Розмір інших виплат, що враховуються для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв після 1 травня 2016 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №823 «Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб» (далі - Постанова №823) до Порядку №622 було внесено зміни, які набрали чинності з дня опублікування та застосовуються з 1 січня 2024 року.
Відповідно до пункту 42 Порядку №622 у редакції Постанови №823, для державних службовців, які працювали у державних органах, що провели класифікацію посад, але не були переведені на посади, передбачені новими штатними розписами, або які звільнилися до 1 січня 2024 року, визначення заробітної плати для обчислення пенсії здійснюється з урахуванням пункту 4 цього Порядку. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг і вислугу років враховуються у розмірах, установлених станом на 31 грудня 2023 року, а інші виплати - за будь-які 60 календарних місяців підряд до звернення за пенсією, але не пізніше 31 грудня 2023 року.
Для призначення пенсії державного службовця таким особам та особам, які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби, подаються довідки про:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 4;
розміри виплат, зазначених в абзацах третьому - п'ятому пункту 4 цього Порядку, за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 5;
розміри виплат, зазначених в абзаці шостому пункту 4 цього Порядку, за формою згідно з додатком 6.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 5 Порядку №622 у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року №823, довідки про заробітну плату державних службовців, форми яких визначені додатками 1- 6 до Порядку, видаються виключно з метою призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу». Зазначені довідки не можуть бути підставою для перерахунку раніше призначеної пенсії державного службовця.
Як убачається з матеріалів справи, Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, розглянувши заяву позивачки від 01 липня 2024 року, листом від 12 липня 2024 року №11-06-06/4909 повідомило про відсутність нормативно встановленого порядку надання довідки про заробітну плату за посадою державної служби (або прирівняною до неї) після проведення класифікації посад. У листі також зазначено, що питання врахування складових заробітної плати за відповідною посадою державної служби залишалося неврегульованим.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року №823 «Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб» внесено зміни до Порядку №622. Відповідно до пункту 3 цієї постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 січня 2024 року.
Як уже було зазначено раніше, Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області листом від 12 липня 2024 року №11-06-06/4909, наданим у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 01 липня 2024 року, повідомило про відсутність нормативного порядку надання довідки про заробітну плату за посадою державної служби після проведення класифікації посад. Разом з тим, зазначений лист сформовано саме 12 липня 2024 року, тобто у день прийняття постанови №823, якою врегульовано відповідні питання.
Суд звертає увагу, що відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року №1207/96 «Про опублікування актів законодавства в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»» та статті 53 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», офіційним джерелом опублікування постанов Кабінету Міністрів України є «Офіційний вісник України», який видається Міністерством юстиції України. У цьому виданні публікуються державною мовою всі нормативно-правові акти, що набрали чинності після їх державної реєстрації.
Згідно з даними електронного ресурсу офіційного видання «Офіційний вісник України», постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року №823 була офіційно опублікована цього ж дня - 12 липня 2024 року, отже, набрала чинності в день опублікування та підлягає застосуванню з 1 січня 2024 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент направлення Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області листа від 12.07.2024 №11-06-06/4909 постанова №823 уже набрала чинності, а отже, питання щодо видачі довідок про заробітну плату державних службовців було належним чином врегульовано.
У зв'язку з цим посилання відповідача на відсутність нормативного врегулювання питання щодо врахування складових заробітної плати за посадою державної служби або відсутність порядку видачі відповідних довідок є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи і чинному законодавству.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 6 Порядку №622 у редакції, внесеній постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 року №823, встановлено новий порядок дій у випадках ліквідації, реорганізації або перейменування державних органів, а також у ситуаціях відсутності відповідних посад державної служби у штатних розписах.
Так, відповідно до вказаного пункту, у разі ліквідації державного органу довідки про заробітну плату видаються органом, який є його правонаступником, а за відсутності такого - у порядку, визначеному Міністерством соціальної політики за погодженням із Національним агентством України з питань державної служби (НАДС).
Крім того, у випадках перейменування посад державної служби або відсутності відповідних посад у штатних розписах на дату звернення особи за призначенням пенсії, прирівняння (встановлення відповідності) посад державної служби після 1 січня 2024 року здійснюється на підставі класифікаційного коду, визначеного державним органом і зазначеного у штатному розписі на дату звільнення особи.
Водночас, якщо на дату звільнення посада державної служби не має визначеного класифікаційного коду, прирівняння (встановлення відповідності) посади працюючих державних службовців не здійснюється, а довідки про заробітну плату видаються відповідно до порядку, що діяв до 1 січня 2024 року, з урахуванням положень пункту 4 Порядку №622.
Отже, з урахуванням приписів пунктів 4, 5 та 6 Порядку №622 у редакції, чинній з 1 січня 2024 року, а також обставини надання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області листа від 12.07.2024 №11-06-06/4909, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме оновлена редакція Порядку №622, яка діяла на момент виникнення спірних відносин та врегульовує порядок видачі довідок про заробітну плату державних службовців після 1 січня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 від 08 вересня 1972 року, останнім місцем її роботи станом на дату звільнення 10 серпня 2009 року було Головне управління Державного казначейства України у Тернопільській області. Ця обставина не заперечується відповідачем і підтверджується також змістом листа Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області від 12 липня 2024 року №11-06-06/4909, у якому зазначено, що позивачку звільнено наказом від 10 серпня 2009 року №74-к з посади заступника начальника відділу організації виконання державного бюджету за доходами управління бюджетних надходжень Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області.
Крім того, у відзиві на позовну заяву та у згаданому листі відповідач зазначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області є правонаступником прав та обов'язків Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Державного казначейства України від 05 травня 2011 року №116 «Щодо ліквідації територіальних органів Державного казначейства України» Головне управління Державного казначейства України у Тернопільській області було ліквідовано.
Водночас, відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року №651 «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби», утворено Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, яке, згідно з пунктом 2 зазначеної постанови, є правонаступником прав та обов'язків ліквідованого Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області.
Таким чином, враховуючи, що позивачка станом на дату звільнення перебувала на державній службі саме у Головному управлінні Державного казначейства України у Тернопільській області, правонаступником якого є відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на відповідача покладено обов'язок щодо видачі ОСОБА_1 довідок про заробітну плату державного службовця у порядку, визначеному чинним законодавством.
Враховуючи встановлені у справі обставини, досліджені докази та вимоги чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області - при розгляді заяви позивачки від 01.07.2024 не виконав покладені на нього повноваження в повному обсязі, чим допустив протиправну відмову у видачі довідок про заробітну плату державного службовця.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправними дій відповідача, оформлених листом від 12.07.2024 №11-06-06/4909, а також зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 300/365/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін