28 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14628/25 пров. № А/857/39175/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Хомин Ю.Є.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Кузьмін Є.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 05.09.2025р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі за позовом представника адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів про призов і направлення на військову службу під час мобілізації в особливий період, про зарахування до списків особового складу частини (суддя суду І інстанції: Дудар О.М.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 05.09.2025р. м.Рівне; дата складання повної ухвали суду І інстанції: 05.09.2025р.),-
Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.09.2025р. відмовлено у задоволенні заяви представника адвоката Кузьміна Є.В., діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 /, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів про призов і направлення на військову службу під час мобілізації в особливий період, про зарахування до списків особового складу частини (а.с.10-13).
Розгляд заяви про забезпечення позову проведено судом за правилами ч.1 ст.154 КАС України у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, її оскаржив представник адвокат Кузьмін Є.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до помилкової відмови в забезпеченні адміністративного позову, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову залишити без розгляду (а.с.14-15).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд допустив неправильне тлумачення мети інституту забезпечення позову, помилково ототожнив розгляд заяви про забезпечення позову з вирішенням спору по суті.
Наголошує на тому, що незважаючи на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, фактична необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову, заявлених у заяві від 03.09.2025р., на теперішній час відпала. Разом з тим, незаконність спірної ухвали не може бути залишена без уваги.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від липня 2025 року, в частині призову та направлення на військову службу під час мобілізації, в особливий період;
визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від липня 2025 року, в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.
03.09.2025р. від представника позивача надійшла до суду заява про забезпечення позову, в якій останній просить забезпечити позов шляхом заборони відповідачу Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти певні дії - включати (передавати, вписувати тощо) відомості/особисті дані про ОСОБА_1 , солдата 4 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону 2 взводу Військової частини НОМЕР_1 , до списків (обліку, переліку особового складу тощо) для його подальшого переведення (розподілу, прийняття, зарахування тощо) до іншого підрозділу (військової частини) Збройних Сил України, та залишити позивача у Військовій частині НОМЕР_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
Заяву обґрунтовано тим, що позивач є солдатом та перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 внаслідок протиправних дій відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , на теперішній час проходить навчання на полігоні. Після закінчення такого навчання позивача 13.09.2025р. буде виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та в подальшому розподілено і зараховано до списків особового складу іншої військової частини, що унеможливить виконання судового рішення в майбутньому.
Відмовляючи в задоволенні заявленого клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що доводи та аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст.150-151 КАС України.
Застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, враховуючи вимоги КАС України, зміст заявлених позовних вимог у співставленні з заходами забезпечення позову, про які просить позивач, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Враховуючи в сукупності обставини справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність достатніх та необхідних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про обґрунтованість та підставність відмови суду в забезпеченні позову і дотримання судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали вимог ст.150 КАС України.
Наведений висновок обґрунтовується наступним.
Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до роз'яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019р. у справі № 826/10936/18 та від 30.09.2019р. у справі № 420/5553/18.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Під час вирішення заяви про забезпечення позову установлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу, на час розглядуваних правовідносин був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , перебував на навчанні на полігоні.
Заявлений позов стосується оскарження рішень відповідачів в частині призову позивача та направлення на військову службу під час мобілізації, в особливий період; зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.
Водночас, запропоновані заходи забезпечення позову стосуються заборони відповідачу Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти певні дії - включати (передавати, вписувати тощо) відомості/особисті дані про ОСОБА_1 до списків (обліку, переліку особового складу тощо) для його подальшого переведення (розподілу, прийняття, зарахування тощо) до іншого підрозділу (військової частини) Збройних Сил України, та залишити позивача у Військовій частині НОМЕР_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
При цьому, на думку заявника, невжиття таких заходів унеможливить виконання судового рішення.
Під час вирішення апеляційної скарги колегія суддів підкреслює, що заходи забезпечення такого позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п.1 ч.2 ст.150 КАС України.
В контексті співмірності суд також перевіряє не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надає оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Водночас, конкретних фактів порушення прав та інтересів позивача, очевидність заподіяння шкоди таким інтересам через подальше переведення позивача на службу в іншу військову частину не наведено, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливого настання таких порушень без посилання на конкретні факти.
Крім того, в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов'язковим підтвердженням цього відповідними доказами, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні забезпечення позову.
Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.
Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що вагомих доводів таких наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову не наведено.
Враховуючи специфіку проходження військової служби, процедуру мобілізації колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову не призведе до можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян, які підлягають мобілізації. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що зазначені представником позивача у клопотанні про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України.
При цьому колегія суддів вважає слушними висновки суду про те, що застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідачів, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду по суті справи, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при постановленні ухвали суду і погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
В силу приписів ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 05.09.2025р. про відмову в забезпеченні позову в адміністративній справі № 460/14628/25 залишити без задоволення, а зазначену ухвалу суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 31.10.2025р.