Справа № 320/10120/24 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
29 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНКА ЛОДЖІСТІКС» до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «ДЕНКА ЛОДЖІСТІКС» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 06.02.2024 № 00038060701, № 00038090701.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено щодо ТОВ «ДЕНКА ЛОДЖІСТІКС» документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи, за результатами якої складно акт від 18.12.2023 № 27664/10-36-07-01-14/40308613 (далі - акт), яким зафіксовано, що перевіркою встановлено порушення, зокрема:
- пункту 44.1, пункту 44.2., пункту 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 3 537 535 грн., в тому числі за 4 квартал 2018 року в сумі 296877 грн., за 1 квартал 2019 року в сумі 207 047 грн., за 2 квартал 2019 року в сумі 308 362 грн., за 3 квартал 2019 року в сумі 407 919 грн., за 4 квартал 2019 року в сумі 360 201 грн., за 1 квартал 2020 року в сумі 155 038 грн., за 2 квартал 2020 року в сумі 110 321 грн., за 3 квартал 2020 року в сумі 184 903 грн., за 4 квартал 2020 року в сумі 398 900 грн., за 1 квартал 2021 року в сумі 315 193 грн., за 2 квартал 2021 року в сумі 322 270 грн., за 3 квартал 2021 року в сумі 470 503 грн.;
- пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, підпункту «а» пункту 198.1 та абзаців першого і другого пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 3 930 594 грн., в тому числі за жовтень 2018 року в сумі 139 400 грн., за листопад 2018 року в сумі 109635 грн., за грудень 2018 року в сумі 80 828 грн., за січень 2019 року в сумі 65932 грн., за лютий 2019 року в сумі 76 589 грн., за березень 2019 року в сумі 87531 грн., за квітень 2019 року в сумі 117786 грн., за травень 2019 року в сумі 133 972 грн., за червень 2019 року в сумі 90 867 грн., за липень 2019 року в сумі 156131 грн., за серпень 2019 року в сумі 143 679 грн., за вересень 2019 року в сумі 153 433 грн., за жовтень 2019 року в сумі 161 122 грн., за листопад 2019 року в сумі 121 173 грн., за грудень 2019 року в сумі 117929 грн., за січень 2020 року в сумі 56582 грн., за лютий 2020 року в сумі 66866 грн., за березень 2020 року в сумі 48817 грн., за квітень 2020 року в сумі 19905 грн., за травень 2020 року в сумі 36 158 грн., за червень 2020 року в сумі 66516 грн., за липень 2020 року в сумі 43 769 грн., за серпень 2020 року в сумі 76 035 грн., за вересень 2020 року в сумі 85 644 грн., за жовтень 2020 року в сумі 140 874 грн., за листопад 2020 в сумі 168 053 грн., за грудень 2020 року в сумі 134295 грн., за січень 2021 року в сумі 55348 грн., за лютий 2021 року в сумі 131 783 грн., за березень 2021 року 163 084 грн., за квітень 2021 року в сумі 84 796 грн., за травень 2021 року 131 972 грн., за червень 2021 року в сумі 141 310 грн., за липень 2021 року в сумі 125 627 грн., за серпень 2021 року в сумі 172 132 грн., за вересень 2021 року в сумі 225 021 грн.
Не погоджуючись з висновками акту, позивач подав відповідачу заперечення до акту перевірки, які були залишені без задоволення в частині порушень щодо податку на прибуток та податку на додану вартість, а висновки акту в цій частині залишені без змін.
На підставі акта відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
- від 06.02.2024 № 00038060701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 537 535,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 158 041, 00 грн.;
- від 06.02.2024 № 00038090701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 930 594,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 393 059,00 грн.
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про їх скасування.
Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 06.02.2024 № 00038060701, № 00038090701 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач здійснює господарську діяльність та веде бухгалтерський облік у відповідності до вимог чинного законодавства.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.
Відповідно до п.п.14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Підпунктом 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 ПКУ передбачено, що платник податків зобов?язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Статтею 36 ПК України визначено, що податковим обов?язком визнається обов?язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об?єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- зменшення від?ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
- збільшення від?ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Відповідно до пункту 69.1 статті 69 ПК України банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам), незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки.
Пунктом 69.2 статті 69 ПК України передбачено, що банки та інші фінансові установи зобов?язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, в день відкриття/закриття рахунка.
Згідно з пунктом 69.5 статті 69 ПКУ порядок подання та форма і зміст повідомлень про відкриття/закриття рахунків / електронних гаманців платників податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, перелік підстав для відмови контролюючих органів у взятті рахунків / електронних гаманців на облік визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з відповідними державними органами, які регулюють діяльність фінансових установ.
Підпунктами 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов?язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок на доходи фізичних осіб сплачується перераховується до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
Відповідно до п.п. 168.4.4, 168.4.7 п. 168.4 ст. 168 ПК України юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням неуповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.
Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.
Підпунктом «а» п. 171.2 ст. 171 ПКУ визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Відповідно до п.п. «а» п. 176.2 ст. 176 ПКУ платники податку зобов?язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов?язань.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об?єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
За змістом підпункту «д» пункту 186.3 статті 186 ПК України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб?єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать : д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов?язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв?язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж.
При цьому, згідно пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань, зокрема за операціями з постачання нерезидентами суб?єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
Підпунктом 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПК України передбачено, що не є об?єктом оподаткування операції, зокрема, з виплат дивідендів, роялті, у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
При цьому підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, по роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об?єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп?ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
- як винагорода за використання комп?ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
- за придбання примірників (копій, екземплярів) об?єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
- за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об?єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
- за передачу прав на об?єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об?єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов??язковим згідно із законодавством України;
- за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.
Пунктом 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ визначено, що тимчасово, з 01 січня 2013 року до 01 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим - сьомим підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Для цілей цього пункту до програмної продукції відносяться:
- результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів та доступу до них;
- примірники (копії, екземпляри) комп'ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній та/або електронній формі, у тому числі у формі коду (кодів) та/або посилань для завантаження комп'ютерної програми та/або їх частин, компонентів у формі коду (кодів) для активації комп'ютерної програми чи в іншій формі;
- будь-які зміни, оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу комп'ютерних програм, права на отримання таких оновлень, змін, додатків, доповнень протягом певного періоду часу;
- криптографічні засоби захисту інформації.
Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
Абзацами 1, 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підпунктами 1.1-1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об?єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об?єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов?язані забезпечувати виконання податкових зобов?язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Пунктом 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в редакції Закону України від 13.12.2022 № 2836-IX, платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов?язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності несвоєчасне виконання таких обов?язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо сприяння відновленню енергетичної інфраструктури України" за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року (для сплати податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору - не пізніше 31 грудня 2022 року).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV ( далі- Закон №996-XIV).
Відповідно до абзаців 5, 11 статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинний документ - документ який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, відповідно до положень Закону № 996-XIV документальним підтвердженням здійснення господарських операцій між суб?єктами підприємницької діяльності в межах укладених між ними договорів, є належним чином оформлені первинні документи, на основі яких інформація щодо фінансово-господарських операцій відображається в бухгалтерському та податковому обліку.
Підсумовуючи вищенаведене, запис у регістрах бухгалтерського обліку здійснюється на підставі первинних документів (паперових або електронних), які фіксують факти здійснення банківських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення з обов?язковою попередньою перевіркою і контролем.
Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах - первинних документах, які відносяться до розрахунково-касових та які фіксують факт завершення господарських операцій, складаються в момент здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.
При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Верховний Суд сформував сталу та послідовну практику щодо застосування вищенаведених правових норм.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 вказала ряд важливих правових висновків, зокрема, про таке.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі належно складених первинних документів (договорів, актів, податкових накладних тощо), оформлених за результатами господарських операцій з контрагентами - ТОВ «ХАСКІ МЕНЕДЖМЕНТ», ТОВ «МАРІН ПРО», ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА», в бухгалтерському та податковому обліку відображені доходи, витрати та податковий кредит від таких операцій.
Матеріалами справи підтверджено, що взаємовідносини позивача зі вказаними контрагентами оформлені договорами, а саме: з ТОВ «ХАСКІ МЕНЕДЖМЕНТ» - № 01-01/18 про виконання робіт від 29.12.2017 (з урахуванням додатків та додаткових угод); з ТОВ «МАРІН ПРО» - № 09-01-03 про надання послуг від 01.09.2018 (з урахуванням замовлення на надання послуг (додаток № 1) та доповнень до додатку № 1), з ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» - № 89 про надання послуг з охорони об'єкту від 12.05.2016 (з урахуванням додаткової угоди та протоколів узгодження договірної ціни на надання послуг з охорони об'єкту), які надавались до перевірки контролюючому органу.
На підтвердження виконання умов вказаних договорів та реальності господарських операцій з контрагентами, позивачем надані суду такі первинні документи: акти надання послуг, рахунки на оплату, акти здачі-приймання робіт, акти обліку робіт, акт звіряння, податкові накладні (зареєстровані в ЄРПН). Оплата послуг позивачем підтверджується платіжними інструкціями. Зазначені первинні документи підписані представниками сторін та засвідчені печатками у встановленому порядку (у тому числі, електронним підписом). Вказані документи подавалися позивачем контролюючому органу під час перевірки.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені контрагенти позивача зареєстровані в ЄДРПОУ. ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» має ліцензію на надання послуг з охорони власності та громадян.
ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» листом підтвердило, що в межах договору№ 89 про надання послуг з охорони об'єкту від 12.05.2016 здійснювало охорону офісного та складського приміщення позивача (договір розірвано у березні 2022 року). Протягом 01.10.2018-30.06.2021 органами ДПС перевірка з питань вказаних взаємовідносин з позивачем не проводилась, запити контролюючих органів про надання інформації не надходили. Вироків щодо ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» з питань взаємовідносин з позивачем судами не виносилось. Судових справ з предметом щодо ознак фіктивної діяльності ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» немає.
Також, позивачем надані суду докази взаємодії з ТОВ «ХАСКІ МЕНЕДЖМЕНТ» в межах наданих послуг за договором (листування).
Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА» (виконавець) укладено договір № 243 від 01.02.2021, за яким останній зобов'язується виконати за завданням замовника монтаж і налагодження системи охоронно-тривожної сигналізації за адресою: с. Чайки, вул. Антоновича, 1-а, корп.1, замовник зобов'язаний прийняти і оплатити виконані роботи. На підтвердження виконання умов та реальності господарської операції за договором, сторонами складені такі первинні документи: рахунок на оплату, видаткову накладну, податкову накладну, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжну інструкцію.
Водночас, судом встановлено, що контролюючим органом вказаний договір № 243 та документи про його виконання під час перевірки позивача не досліджувались, натомість суми податку на додану вартість за податковою накладною, виписаною в межах вказаного договору, та витрати на оплату наданих послуг включені до визначених відповідачем сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Наведене вказує на формалізм проведеної контролюючим органом перевірки позивача, а також відсутність мети встановлення дійсного змісту взаємовідносин позивача з контрагентом, по якому в результаті спірними податковими повідомленнями-рішеннями донараховані податкові зобов'язання.
Дослідивши надані позивачем первинні документи, оформлені в результаті взаємовідносин з контрагентами - ТОВ «ХАСКІ МЕНЕДЖМЕНТ», ТОВ «МАРІН ПРО», ТОВ «АЛЬЯНС-БЕЗПЕКА», судом встановлено, що вони відповідають вимогам Кодексу, Закону № 996-XIV та Положення № 88, щодо їх складання, містять обов'язкові реквізити та підтверджують зміст здійснених господарських операцій. При цьому, вони не містять дефектів їх складання.
Отже, у взаємозв'язку з вищенаведеними обставинами та нормами, здійснивши юридичний аналіз зібраних у справі доказів колегія суддів встановила, що взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах, в межах яких складалися первинні документи. Усі первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами надавалися відповідачу позивачем під час перевірки.
В акті перевірки контролюючим органом не наведені доводи щодо недоліків або неналежного складання первинних документів (невідповідність вимогам Закону № 996-XIV) по взаємовідносинам позивача з контрагентами, окрім зауваження щодо підписання актів обліку виконаних робіт лише відповідальною особою позивача (не підписано контрагентами).
Разом з тим, зважаючи на вказане колегія суддів зазначає, що первинним документом, що підтверджує факт виконання робіт або надання послуг є саме акти приймання виконаних робіт (послуг), які у даному випадку складені позивачем та контрагентами, підписані їх представниками та скріплені печатками, подавалися як під час перевірки (описані в акті перевірки без зауважень до їх змісту), так і суду. Окремого обов'язкового складання, окрім актів приймання виконаних робіт (послуг), актів обліку виконаних робіт підписаних сторонами договору, чинне законодавством не вимагає, тож наявність у позивача таких актів, складених та підписаних лише ним, не може свідчити про нереальність його господарських операцій з контрагентами за наявності інших первинних документів (актів наданих послуг, актів здачі-приймання робіт), які визначають зміст здійснених господарських операцій.
Окрім того, господарські операції з контрагентами відображені позивачем належним чином у податковому та бухгалтерському обліку. Підписи представників позивача та контрагентів на первинних документах є достатнім та належним доказом приймання-передачі товарів/робіт/послуг, що свідчить про реальність таких господарських операцій.
Будь-яких зауважень з посиланням на норми діючого на момент перевірки законодавства щодо дефектності первинних документів, складених за результатами взаємовідносин позивача з контрагентами, відповідачем не наведено.
Посилання апелянта на невідповідність первинних документів (рахунків на оплату, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних) вимогам Закону № 996-XIV, оскільки підписи та печатки на них проставлені шляхом вирізання та накладання за допомогою фотошопу, що є недійсними реквізитами документів, не беруться колегією суддів до уваги з підстав того, що, по-перше, податкові накладні зареєстровані в ЄРПН, тобто визнані контролюючим органом належними документами; по-друге, такі висновки можуть бути зроблені лише кваліфікованим експертом під час проведення експертизи документів, а не базуватися на припущеннях представника відповідача, які він вважає обґрунтованими доводами.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, що не спростовані апелянтом належними та допустимими доказами, первинні документи по взаємовідносини позивача з відповідними контрагентами формувалися за допомогою системи електронного документообігу M.E.Doc, а тому є достовірними та належними у розумінні ПК України, Закону № 996-XIV та Положення №88.
Окрім вищевказаного, колегія суддів критично сприймає доводи апелянта про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами, які сформовані на підставі податкової інформації про контрагентів, а не оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів, оскільки як вже було зазначено вище, контролюючий орган не навів зауважень до змісту і форми наданих під час перевірки первинних документів з контрагентами. Окрім того, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача за договірними відносинами зі зазначеними контрагентами.
Більше того, щодо таких доводів колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого обов'язку передбаченого податковим законодавством або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-замовника права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 826/7270/18, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків (неподання звітності) не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370 тощо).
Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутсорсингу (оренда персоналу).
Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16).
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що ґрунтуються на зазначених висновках акта перевірки, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Таким чином, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи та аргументи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 30.10.2025.