Справа № 755/8492/25 Головуючий у 1-й інстанції: Савлук Т.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
29 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Мельничука В.П.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.05.2025 у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.05.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що під час перебування на території України громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим 12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області складено протокол серії МКМ № 000492 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП та ОСОБА_1 затримано на 72 години з метою з'ясування причин та обставин адміністративного правопорушення і умов, що йому сприяли.
12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення особисто отримано відповідачем в приміщенні міграційної служби в день його винесення та у присутності перекладача, про що міститься відмітка на зворотній сторінці цього рішення. Дане рішення вищезазначений громадянин не виконав.
12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. ухвалено рішення, яким поміщено у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, селище Мартинівське, вулиця Європейська, будинок № 1, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення виконання рішення про примусове видворення.
Відповідно до акта приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 13 травня 2025 року громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано працівникам Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, та поміщено його до зазначеного пункту.
Громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України без відповідних документів на право проживання в Україні, постійного законного джерела існування, дозволу на працевлаштування, не має. За отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту на території України до підрозділів ДМС України не звертався.
З огляду на те, що особу відповідача не ідентифіковано відповідно до діючого законодавства та відповідач немає жодного документу, який надавав би йому право перетину державного кордону для виїзду з України, то позивач і звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідач немає постійного місця проживання, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, то наявні підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та існує ризик його втечі, у зв'язку із чим позовні вимоги про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України строком на 6 місяців підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення без врахування всіх фактичних обставин справи та надання їм належної правової оцінки, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон України № 3773-VI).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин першої, другої статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Приписами частини першої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Частиною другою статті 29 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
За приписами частини четвертої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Статтею 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
За приписами частини першої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Частиною тринадцятою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення необхідне дотримання наступних умов: наявність рішення про примусове видворення та наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.
Як вже було зазначено вище, 12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів звертає увагу, що 09 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про скасування рішення про примусове видворення за межі України від 12 травня 2025 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року у справі № 755/10468/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 755/10468/25 скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року; прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Оцінюючи підстави прийняття 12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. рішення про примусове видворення з України громадянина рф ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції у справі № 755/10468/25 дійшов висновку, що «суб'єктом владних повноважень у вказаному рішенні не наведено обставин та мотивів з яких останній виходив приймаючи рішення про примусове видворення з України іноземного громадянина, оскаржуване рішення органу міграційної служби прийняте без дотримання вимог статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У частині висновку органу міграційної служби щодо відсутності документів, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України, судом враховано наявність у ОСОБА_1 паспорту № НОМЕР_1 , виданого Ленінським ВВС м. Оренбург 562-001 від 28 листопада 2002 року, а також паспорту № НОМЕР_2 , виданого від 09 лютого 2023 року. Крім того, зазначені у рішенні про примусове видворення з України відомості свідчать про те, що органу міграційної служби достеменно відомо дані про особу ОСОБА_1 , а саме його прізвище, ім'я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство та проходження військової служби у складі Збройних Сил України, що сторонами не заперечується, тобто особа позивача є ідентифікованою».
Колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року №296/8455/22, відповідно до якого: "за наявності певних перелічених умов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця або особи без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється".
Положеннями частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України" (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.
Колегія суддів наголошує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
З огляду на вищевикладене та те, що колегією суддів було встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 755/10468/25 визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що підстави для затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців на даний час відсутні, так як вони перестали існувати на час апеляційного розгляду справи № 755/8492/25 в Шостому апеляційному адміністративному суді.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, враховуючи відсутність з 15.10.2025 обов'язкової умови - примусового видворення та беручи до уваги вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції від 15.05.2025 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.05.2025 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Мельничук В.П.