Головуючий І інстанції: Шляхова О.М.
31 жовтня 2025 р. Справа № 520/14571/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/14571/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура"
до Волинської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура" (далі по тексту ТОВ "Регіональний центр Аквакультура", позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Волинської митниці (далі по тексту також відповідач, митний орган), в якій позивач просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA205030/2025/000018/2 від 07.02.2025, прийняте Волинською митницею;
- стягнути з Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр "Аквакультура" (код ЄДРПОУ: 35973236) судові витрати у розмірі 27422,40 грн. (двадцять сім тисяч чотириста двадцять дві гривні сорок копійок), з яких 25000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу адвоката, 2422,4 грн. витрати по оплаті судового збору.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/14571/25 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості №UA205030/2025/000018/2 від 07.02.2025, прийняте Волинською митницею.
Стягнуто з Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) сплачений судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі №520/14571/25 та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є правомірною та такою, що прийнято відповідно до вимог законодавства України, оскільки відповідачем встановлено в митних деклараціях та митних документах розбіжності, які суттєво впливають на правильність визначення митної вартості, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей, щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Щодо витрат на професійну правову допомогу, скаржник зауважив, що, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у сумі 7000,00 грн. є завищеним та підлягає зменшенню.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджував, що надана до митного оформлення ЕМД та документи додані до неї та подані до митного органу, містять повні і достовірні відомості про митну вартість товару, не містять жодних розбіжностей, тому виключають будь-які які сумніви у заявленій митній вартості.
У відзив на апеляційну скаргу позивачем також заявлене клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено які нові докази він просить витребувати або дослідити, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні та розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Регіональний центр Аквакультура» (Покупець) та Iceberg Seafood A/S (Продавець) укладено контракт № 10/05-21 від 05.10.2021 року (далі - Контракт), за умовами якого Продавець продає продукцію, що іменується “Товар», а Покупець зобов'язується сплачувати “Товар» згідно з умовами даного Контракту.
Пунктом 3 Контракту передбачено, що відвантаження здійснюється частинами морським, авто та/або авіатранспортом. Умови відвантаження Товару визначаються в ьінвойсі згідно з правилами Інкотермс 2020.
Згідно інвойса № FA71931 від 31.01.2025 поставлявся товар на умовах EXW Aarhus.
Для митного оформлення товарів декларантом в інтересах ТОВ “РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА» подано МД № 25UA205030001700U5 від 07.02.2025 на:
- товар 1: “ 1. Ракоподібні в панцирі або без панцира - Креветка виду Pandalus Borealis: - Frozen Cooked shell-on prawns 90-120 шт/кг - 12820,00 кг Ціла, варена, не солена, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей. Температура продукту: -18'С.Дата виготовлення: Жовтень 2024.Виробник: GL5979, Svend C. Торгівельна марка: Iceberg Seafood. Країна виробництва: GL.»;
- товар 2: “ 1. Ракоподібні в панцирі або без панцира - Креветка виду Pandalus Borealis: - Frozen Cooked shell-on prawns 180шт+/кг - 5000,00кгЦіла, варена, не солена, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей. Температура продукту: -18'С. Дата виготовлення: Жовтень 2024.Виробник: GL5979, Svend C. Торгівельна марка: Iceberg Seafood. Країна виробництва: GL».
Разом з даною митною декларацією декларантом подано перелік документів, визначених в гр.44 МД, згідно з Класифікатором документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011 “Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій».
Митну вартість товарів позивачем заявлено за основним методом визначення митної вартості, про що свідчить інформація, внесена до гр. 43 МД.
Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв'язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказане, на думку митного органу, свідчить про невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ, у зв'язку з чим позивачеві направлено запит на надання додаткових документів.
На письмову вимогу митного органу декларантом не надано усіх додаткових документів в порядку ч.3 ст. 53 Митного кодексу України та подано лист від 07.02.2025 №01/07 про відсутність додаткових документів
07.02.2025 митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості UA205030 /2025/000018/2.
Підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугувало твердження відповідача про наявності розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, зокрема:
- декларантом до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 №10/05-21 з “Iceberg Seafood A/S» і задекларовано, що укладений з виробником товару. Однак, згідно з графою 31 виробником товару є “GL5979, Svend C».
-умови поставки ЕХW передбачають, що на покупця покладені обовязки з оплати вантажно-розвантажувальних робіт, доставки, страхування. В довідці про транспортні витрати №05П від 05.02.2025 вказана сума транспортних витрат за маршрутом перевезення. Також вказано, що навантаження/розвантаження входить в суму фрахту, проте в гр.21 ДМВ відсутня інформація про витрати на навантаження/розвантаження. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості
-у платіжному доручені №1 від 16.01.2025 відсутній підпис та відбиток печатки платника.
Товар випущено в обіг за митною декларацією № 25UA205030001708U8 від 07.02.2025.
Не погодившись з рішеннями про коригування митної вартості та картками відмови, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA205030/2025/000018/2 від 07.02.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).
Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).
Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Крім того, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.
При цьому, слід враховувати, що ст. 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 по справі № 809/1884/16.
Судовим розглядом встановлено, що з метою митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № № 10/05-21 від 05.10.2021 позивач (його декларант) подав до Волинської митниці митну декларацію № 24UA205030001700U5 від 07.02.2025. Разом з митною декларацією подано перелік документів, визначених в гр.44 МД, згідно з Класифікатором документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011 “Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій».
В свою чергу, підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості № UA205030/2025/000018/2 від 07.02.2025, відповідачем зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме:
- декларантом до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 №10/05-21 з “Iceberg Seafood A/S» і задекларовано, що укладений з виробником товару. Однак, згідно з графою 31 виробником товару є “GL5979, Svend C».
-умови поставки ЕХW передбачають, що на покупця покладені обовязки з оплати вантажно-розвантажувальних робіт, доставки, страхування. В довідці про транспортні витрати №05П від 05.02.2025 вказана сума транспортних витрат за маршрутом перевезення. Також вказано, що навантаження/розвантаження входить в суму фрахту, проте в гр.21 ДМВ відсутня інформація про витрати на навантаження/розвантаження. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості
-у платіжному доручені №1 від 16.01.2025 відсутній підпис та відбиток печатки платника.
Надаючи оцінку висновкам митного органу щодо наявності розбіжностей в наданих декларантом документах, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо не зазначення в довідці про транспортні витрати окремо розмір витрат на навантаження/розвантаження.
Так, в апеляційній скарзі митний орган вказує на те, що на підтвердження витрат на транспортування до МД №25UA205030001700U5 від 07.02.2025 року було долучено довідку про транспортні витрати № 05-Л від 05.02.2025. В цій довідці вказано про те, що вантаж застрахований не був, навантаження/розвантаження в сумі фрахту. Митний орган вважає, що вказане не дозволяє пересвідчитись, що транспортні витрати включені до складу митної вартості в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, до митного оформлення подаються документи, які підтверджують вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.05.2019 року по справі № 804/16553/14, оскільки Митним кодексом України прямо не визначено доказ, виключно яким має підтверджуватися розмір витрат, понесених декларантом на транспортування оцінюваних товарів, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.
Зважаючи на викладене, довідка про транспортні витрати є допустимим та належним доказом транспортних витрат як складової митної вартості товарів.
Декларантом на підтвердження транспортних витрат було подано договір перевезення та експедирування, рахунок на оплату, заявку, CMR накладну та довідку про транспортні витрати.
У поданій довідці про транспортні витрати № 05-Л від 05.02.2025 р., розкрито вартісні складові: - Aarhus (Данія) - п/п Ягодин: 98 750,00 грн; - п/п Ягодин - м. Харків: 10 000,00 грн; - Разом: 108 750,00 грн; автомобіль Renault AX 4600IP / НОМЕР_1 ; «вантаж застрахований не був, завантаження/розвантаження - в сумі фрахта».
Будь-яких розбіжностей, які б викликали сумніви у вартості перевезення товарів, митним органом виявлено не було. Позначка про те, що вартість навантаження у сумі фрахту навпаки вказує на те, що вказані витрати входять у загальну вартість перевезення.
Отже, митним органом не доведено наявність сумнівів у правильності обчислення транспортних витрат як складової митної вартості.
Щодо доводів митного органу про відсутність підпису та печатки платника в платіжному доручення № 1 від 16.01.2025, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 14 розділу ІІ Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.07.2008 № 216 платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити:, зокрема 13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.
Надавач платіжних послуг має право передбачати в платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах додаткові реквізити.
Судом встановлено, що на підтвердження оплати товару позивач до митного оформлення надала, зокрема, платіжну інструкцію № 1 від 16.01.2025 року,
Зазначена платіжні інструкція містить детальну інформацію щодо платника, банку платника та банку отримувача (повне найменування, адреса, код Swift, зазначення резидентства), призначення платежу, підпис операційного працівника банку платника та печатки банку, відомості про звірку підписів та печатки.
В свою чергу, відсутність у платіжній інструкції печатки та підпису відповідальної особи платника, передбачені постановою правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, обґрунтовується декларантом тим, що останні оформлені шляхом використання електронної системи клієнт-банкінгу , тому на електронний розрахунковий документ накладено електронний підпис відповідної осособи, тоді як відповідна печатка та підпис на платіжному документі проставляються у разі його подання в паперовій формі.
Колегія суддів зазначає, що проставлення платником електронного підпису у платіжних дорученнях не суперечить вимогам чинного законодавства, а митним органом не враховані вимоги та стандарти до платіжного документа, сформованого в електронній формі, тому дана обставина не може бути підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.
Правова позиція щодо підписання платіжних документів електронним цифровим підписом узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 22.04.2019 у справі № 815/6242/17.
Щодо позначки «GL5979, Svend C» в документах, поданих до митного оформлення, колегія суддів зазначає наступне..
До митного оформлення було надано ветеринарний сертифікат № 3945791. В графі 1.21.d «Місце походження» зазначено Svend C. В підграфі «Номер затвердження» цієї ж графи зазначено GL5979.
Аналогічні відомості відображені в інших документах, поданих до митного оформлення товару, зокрема прайс-листі та проформа-інвойсі.
Наведеним спростовується наявність розбіжності у документах, поданих до митного оформлення, оскільки Svend C це місце походження товару, а GL5979 це номер затвердження.
Разом з тим, підставою для коригування митної вартості є не будь-які розбіжності у документах, поданих до митного оформлення, а такі, що мають вплив на правильність визначення митної вартості. Розбіжність має вплив на правильність визначення митної вартості лише у тому випадку, якщо вона стосується числових значень її складових.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.07.2020 року по справі № 420/1709/19.
Розбіжність на яку посилається митний орган жодним чином не впливає на правильність визначення митної вартості.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару вважає, що останні кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Посилання апелянта на те, що при виконанні митних формальностей за спірною митною декларацією спрацювала форма контролю системи управління ризиками щодо необхідності здійснити посилений контроль правильності визначення митної вартості товарів, витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, колегія суддів вважає такими, що не стосується обставин, які мають виключне значення для коригування задекларованої позивачем митної вартості товару.
Спрацювання системи управління ризиками є підставою для контролюючого органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції і не може бути безумовною підставою для відмови в митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю. Різниця між митною вартістю товару, задекларованого особою, та митною вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про заниження митної вартості декларантом і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 57 МК Верховний Суд зробив у постанові від 19.02.2019 у справі № 805/2713/16-а. Підстав для відступу від цього висновку колегія суддів не знаходить.
Колегія суддів також враховує, що цінова інформація викладена у Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної фіскальної служби України (ЄАІС) не може бути обґрунтованою підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначених в митній декларації позивача, оскільки автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, відтак такі дані не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар.
Саме такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 19.03.2021 по справі № 820/5525/16.
Крім того, колегія суддів зауважує, що спірне рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованого митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.
Відповідач обмежився лише посиланням на номери митних декларацій, взятих за основу для коригування митної вартості оцінюваних товарів, не навівши при цьому жодних пояснень зроблених коригувань, зокрема, не зазначивши митна вартість яких товарів (назва, характеристики, код за УКТ ЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 9 вересня 2020 року (справа №400/3133/18), від 8 лютого 2019 року (справа № 825/648/17) вказував, що Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, передбачають, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити, окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що Митниця не надала доказів на підтвердження обставин, що позивачем у митній декларації було зазначено не всі складові числового значення задекларованої митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
В свою чергу, позивач надав необхідні та достатні документи для підтвердження задекларованої митної вартості, проте митний орган не навів переконливих аргументів, що надані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не довів наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів прийняте відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги надано до матеріалів справи копії: договір №11-231 про надання професійної правничої допомоги адвоката від 26.05.2025, розрахунок суми вартості послуг №1 від 26.05.2025, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 04.06.2025.
Предметом договору №11-231 про надання професійної правничої допомоги адвоката від 26.05.2025, укладеного між ТОВ «Регіональний центр Аквакультура» та Адвокатським об'єднанням «Паркулаб і Партнери», є надання Виконавцем правової інформації, консультацій і роз'яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в суді першої інстанції і другої інстанції у справі за позовом ТОВ «Регіональний центр Аквакультура» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів № UA205030/2025/000018/2 від 07.02.2025.
Зміст, обсяг і вартість послуг, що надаються, узгоджуються в розрахунках суми вартості послуг, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 вищезазначеного договору професійна правничу допомога адвоката, представництво в суді та інші види професійної правничої допомоги, які надаються відповідно до Договору, оплачуються Клієнтом відповідно до розрахунків суми вартості послуг, які є невід'ємними частинами цього Договору, встановлюють обсяг і вартість послуг, що надаються. Встановлюється порядок обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір, або погодинна оплата.
Розрахунком суми вартості послуг №1 від 26.05.2025 сторони встановили порядок обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір. Встановлюється гонорар Виконавця у розмірі 25 000 грн під час підготовки позовної заяви і провадження в суді першої інстанції.
Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт від 04.06.2025 року виконавець надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: Назва послуги - підготовка позовної заяви і участь в провадженні в суді першої інстанції (за необхідності). Зміст послуги: первинний аналіз матеріалів справи: аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви; підготовка тексту позовної заяви; збір доказів, замовлення перекладу документів (за необхідності); підготовка додатків до позовної заяви (в двох екземплярах); підпис і подача позовної заяви в суд; підготовка відповіді на відзив (за необхідності); підготовка і участь у судових засіданнях (за необхідності); отримання судового рішення і виконавчих листів; усні і письмові консультації; складання процесуальних документів (клопотання, заяв тощо) за необхідності; документальне оформлення наданих послуг. Вартість послуги - 25 000 грн.
У відзиві по позовну заяву відповідач вказував, що такий розмір витрат на правничу допомогу у сумі 25000,00 грн є необґрунтованим і явно завищеним, оскільки підготовка позовної заяви не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала значних затрат часу адвоката на виконання відповідних робіт.
Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази, суд не погодився з доводами відповідача, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним та неспівмірним зі складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); обсягом, наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки сума є співмірною з ціною позову та складністю справи, а доказів протилежного відповідачем не надано, як і пояснень, в чому саме полягає неспівмірність витрат.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналізуючи зміст наданих позивачу послуг, зазначених у описі, слід вказати, що такі послуги як первинний аналіз матеріалів справи: аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви; підготовка тексту позовної заяви; збір доказів, замовлення перекладу документів (за необхідності); підготовка додатків до позовної заяви (в двох екземплярах); підпис і подача позовної заяви в суд є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складання адміністративного позову, до якого входить вивчення, аналіз, складання документів та дії технічного характеру щодо виготовлення копії документів та їх засвідчення.
Отже, результатом перелічених послуг фактично стало складання адміністративного позову.
Із матеріалів справи встановлено, що в контексті здійснення представництва інтересів позивача у цій справі, реальним результатом, який відображено у акті прийому-передачі виконаних робіт, є складання позовної заяви.
Відповідачем до суду першої інстанції надавалося клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в обґрунтування якого відповідач посилався неспіврозмірність заявлених витрат зі складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт.
Аналогічного змісту обґрунтування викладені відповідачем і в доводах апеляційної скарги.
Таким чином, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів на складання позовної заяви критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, ціну позову, колегія суддів доходить висновку про те, що визначений позивачем розмір витрат для відшкодування у сумі 25000,00 грн. є завищеним, з огляду на що підлягає зменшенню до 5000,00 грн.
Що стосується витрат на правову допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції правова допомога позивачу надавалась адвокатом Паркулабом А.В. на підставі вищенаведеного договору № 11-231 від 26.05.2025 року про надання професійної правничої допомоги адвоката.
Відповідно до розрахунку суми вартості послуг за договором № 11-231 від 26.05.2025 року про надання професійної правничої допомоги адвоката встановлено порядок обчислення гонорару виконавця - фіксований розмір. Встановлено гонорар виконавця у фіксованому розмірі 15000,00 грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 02.10.2025 за договором № 11-231 від 26.05.2024 року адвокатом надано наступні послуги:
- аналіз рішення суду; підготовка апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу; підготовка і участь у судових засіданнях (за необхідності); усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності. Вартість гонорару - 15000,00 грн.
На підтвердження оплати вартості наданих послуг надано платіжну інструкцію № 9302 від 03.10.2025.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Так, аналізуючи зміст наданих в суді апеляційної інстанції послуг, в контексті здійснення представництва інтересів позивача у даній справі, реальним результатом, який відображено у акті прийому-передачі виконаних робіт від 02.10.2025, стало складання відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому, дослідивши зміст відзиву, колегія суддів зазначає, що останній часткового відтворює зміст позовної заяви, не містить нових чи додаткових доводів та обґрунтувань на спростування позиції відповідача.
Також колегія суддів враховує, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.
Отже, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів на складання відзиву на апеляційну скаргу критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів доходить висновку, що визначений розмір на рівні 15000 грн. є неспівмірним розміром витрат на правничу допомогу.
Таким чином, колегія суддів вважає частково обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування витрат за отримані послуги у розмірі 3000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Отже, заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Волинської митниці - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/14571/25 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 року по справі № 520/14571/25 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040, код ЄДРПОУ 35973236) судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень) 00 коп .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий