31 жовтня 2025 р. Справа № 440/6820/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.06.25 по справі № 440/6820/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (надалі також відповідач - ГУПФУ у Вінницькій області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 № 163750029179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1986, згідно диплому НОМЕР_1 та періоди роботи: з 01.01.1992 по 02.09.1996 рік, з 02.09.1996 по 01.04.2006 рік та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.08.1986 р.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 задоволено позов.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 No 163750029179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1986, згідно диплому НОМЕР_1 та періоди роботи: з 01.01.1992 по 02.09.1996 рік, з 02.09.1996 по 01.04.2006 рік та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.08.1986 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.04.2025 з урахуванням висновків суду у цій справі. Здійснено розподіл судових витрат.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 25.08.1986 р. по 28.10.1988 р., з 01.11.1988 р. по 18.09.1989 р., з 27.09.1989 р. по 31.12.1991 р. в Республіці Узбекистані, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди навчання та роботи. Крім того заявницею надано довідку про одруження №165771342, яка завірена печаткою на іноземній мові, переклад даної печатки з іноземної на державну мову відсутній. Крім того, Законом України від 25.04.2024 року № 3674-ІХ Про внесення змін до деяких Законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення доповнено розділ ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пунктом 5-1 Періоди трудової діяльності з 01 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі міжнародні договори між Україною та Республікою Узбекистан відсутні. Відтак, Головним управлінням прийнято обґрунтоване та законне рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки у позивача недостатньо належного страхового стажу, підтвердженого згідно чинного законодавства.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судовим розглядом, позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 04.04.2025 про призначення пенсії.
Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2025 №163750029179 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
Відповідно до рішення за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
- за наданими документами до страхового стажу не зарахований період навчання з 01.09.1982 р. по 17.06.1986 р., згідно диплому НОМЕР_1 , періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 25.08.1986 по 28.10.1988, з 01.11.1988 по 18.09.1989 р., з 27.09.1989 р. по 31.12.1991 р. в Республіці Узбекистані, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди навчання та роботи.Крім того заявницею надано довідку про одруження №165771342, яка завірена печаткою на іноземній мові, переклад даної печатки з іноземної на державну мову відсутній;
- період роботи з 01.01.1992 по 02.09.1996, з 02.09.1996 по 01.04.2006 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 в Республіці Узбекистані. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 р. Відповідно до Угоди, її дія припиняється стосовно учасників, після закінчення шести місяців отримання депозитарієм письмового повідомлення про вихід з Угоди. Відповідно, датою припинення Угоди є 19.06.2023. За вказаних обставин, пенсії громадян, працювали на території республік колишнього СРСР, призначаються на умовах визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях цих держав по 31.12.1991.
Позивач не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 № 163750029179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, звернулася до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відтак, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. З цих підстав, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1986, згідно диплому НОМЕР_1 та періоди роботи: з 01.01.1992 по 02.09.1996 рік, з 02.09.1996 по 01.04.2006 рік та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.08.1986.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Згідно з частинами першою, другою статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років ( частина перша статті 26 Закону № 1058-ІV).
У силу абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судовим розглядом встановлено, що предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами для призначення пенсії за віком у 2025 році стаття 26 Закону №1058-IV визначає досягнення 60-річного віку та наявність підтвердженого належними документами страхового стажу не менше 32 років
Вік позивачки - 60 років.
Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 21 рік 5 місяців 18 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
При цьому відповідач при обчисленні стажу позивача не врахував окремі періоди, а саме: період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1986, згідно диплому НОМЕР_1 та періоди роботи: з 01.01.1992 по 02.09.1996 рік, з 02.09.1996 по 01.04.2006 рік та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.08.1986 р.
Отже, оцінюючи доводи пенсійного органу щодо підстав неврахування окремих періодів при обчисленні страхового стажу позивача, колегія суддів виходить з такого.
1.Щодо незарахування періоду навчання з 01.09.1982 р. по 17.06.1986 р., згідно диплому НОМЕР_1 , періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 25.08.1986 по 28.10.1988, з 01.11.1988 по 18.09.1989 р., з 27.09.1989 р. по 31.12.1991 р. в Республіці Узбекистані, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди навчання та роботи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Узбекистану.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.
Колегія суддів вказує, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
А тому, сам лише факт не зазначення позивачем у заяві про призначення пенсії про неотримання пенсії на території Узбекистану не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні до його стажу періоду навчання з 01.09.1982 р. по 17.06.1986 р., згідно диплому НОМЕР_1 , періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 25.08.1986 по 28.10.1988, з 01.11.1988 по 18.09.1989 р., з 27.09.1989 р. по 31.12.1991 р.
2. Щодо зарахування до стажу періоду роботи на території Узбекистану з 01.01.1992 по 02.09.1996, з 02.09.1996 по 01.04.2006 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв'язку з наявністю Постанови Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві, колегія суддів зазначає, наступне.
13.03.1992 підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.
Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
При цьому, в силу п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, припинення участі в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з підстав відсутності на теперішній час двосторонніх угод/договорів в галузі пенсійного законодавства між Україною та Узбекистаном.
Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 11.04.2025 №163750029179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період навчання з 01.09.1982 по 17.06.1986, згідно диплому НОМЕР_1 та періоди роботи: з 01.01.1992 по 02.09.1996 рік, з 02.09.1996 по 01.04.2006 рік та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 25.08.1986 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.04.2025 з урахуванням висновків суду у цій справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 440/6820/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко