30 жовтня 2025 року справа № 580/8334/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави до Черкаської обласної державної адміністрації, третя особа - Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, Свято-Івано-Богословська парафія Української Православної Церкви (Парафія Івана Богослова) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури (20202, м. Звенигородка, вул. Софії Терещенко, 40 А) в інтересах держави звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної державної адміністрації (18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, 185) в якому просить:
-визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної державної адміністрації щодо не оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам'ятку архітектури місцевого значення - будівлю Дерев'яної церкви ХІХ століття, яка знаходиться за адресою: вул. Польова, 19, с. Стебне, Звенигородський район, Черкаська область;
-зобов'язати Черкаську обласну державну адміністрацію вжити вичерпних заходів передбачених законодавством України щодо оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам'ятку архітектури місцевого значення - будівлю Дерев'яної церкви ХІХ століття, яка знаходиться за адресою: вул. Польова, 19, с. Стебне, Звенигородський район, Черкаська область.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач не вживає заходів з метою розгляду питання щодо оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам'ятку архітектури місцевого значення - будівлю Дерев'яної церкви ХІХ століття, яка знаходиться за адресою: вул. Польова, 19, с. Стебне, Звенигородський район, Черкаська область.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позов, в якому вказав, що Дерев'яна церква ХІХ століття, розташована в селі Стебне Звенигородського району Черкаської області, не включена до переліку об'єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже не є об'єктом, на який поширюється спеціальний правовий режим державної власності. Відповідно, відсутні правові підстави вважати, що зазначена культова споруда вже перебуває у державній власності або підлягає обов'язковому зарахуванню до державного майнового фонду. Оскільки, Дерев'яна церква ХІХ століття, розташована в селі Стебне Звенигородського району Черкаської області не має статусу об'єкта археології, відповідно, положення частини другої статті 17 Закону № 1805 до неї не застосовуються.
Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації до суду подало письмові пояснення, аналогічні відзиву Черкаської обласної державної адміністрації.
Свято-Івано-Богословська парафія Української Православної Церкви (Парафія Івана Богослова) письмових пояснень на позов не подала.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що в с. Стебне, Звенигородського району, Черкаської області знаходиться пам'ятка архітектури місцевого значення - Дерев'яна церква ХІХ століття, якій надано відповідний статус рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05.06.1973 № 332 “Про впорядкування збереження та охорони пам'ятників архітектури в області» (охоронний номер - 55).
Об'єкт культурної спадщини - Дерев'яна церква ХІХ століття в с. Стебне, взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України “Про охорону культурної спадщини».
Відповідно до інформації Звенигородської міської ради, яка зазначена в листі від 28.03.2025 № 01-27/1169, пам'ятка архітектури місцевого значення - Дерев'яна церква ХІХ століття знаходиться за адресою: вул. Польова, 19, с. Стебне, Звенигородський район, Черкаська область. Користувачами церкви є релігійна громада Свято-Івано Богословської парафії Української православної церкви. Право власності на будівлю церкви та на земельну ділянку під церквою не зареєстроване, інформація про наявність правовстановлюючих документів відсутня.
Згідно з Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація щодо зареєстрованих речових прав на приміщення церкви за адресою: вул. Польова, 19, с. Стебне Звенигородського району Черкаської області в Державному реєстрі речових прав відсутня.
За інформацією Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області Регіонального відділення ФДМУ по Київській,Черкаській та Чернігівській областях (лист від 30.04.2025 № 51-10.2-908) функції з управління нерухомим майном - будівлею Дерев'яної церкви ХІХ по вул. Польова, 19, с. Стебне, Звенигородського району Черкаської області до Регіонального відділення не передавались, управлінські рішення щодо вказаного нерухомого майна не приймалися. В Реєстрі державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та знаходяться в управлінні органів приватизації по Черкаській області, вказаний об'єкт культурної спадини не обліковується, документи та відомості відсутні.
Відповідно до інформації Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 27.03.2025 з метою встановлення інформації про власника пам'ятки архітектури місцевого значення - Дерев'яної церкви ХІХ століття, Управлінням культури направлено з означених питань звернення до Звенигородської міської ради. Після отримання зазначеної інформації Управлінням буде направлено власнику пропозиції щодо укладення охоронного договору. Управлінням облікова документація на пам'ятку не виготовлялася у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Також, в листі від 29.04.2025 Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації повідомило про те, що згідно з інформацією, отриманою від Звенигородської міської ради, користувачем пам'ятки архітектури - Дерев'яної церкви ХІХ століття в с. Стебне є релігійна громада Свято-Івано-Богословської парафії Української Православної Церкви, право власності на вказану церкву не зареєстровано.
У відповідь на запит прокуратури від 13.06.2025 № 50-1886вих-25 до Черкаської обласної державної адміністрації, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації в листі від 02.07.2025 №02/0105.01-10/7825/01/01-23/17287 повідомило про те, що наразі, в Управління культури відсутні правові підстави для вжиття заходів щодо здійснення реєстрації права державної власності на пам'ятку архітектури місцевого значення - Дерев'яну церкву в с. Стебне Звенигородської міської територіальної громади.
Позивач не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо оформлення права державної власності на пам'ятку архітектури місцевого значення, звернувся до суду із даним позовом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об'єкти незавершеного будівництва та майбутні об'єкти нерухомості.
Стаття 27 Закону №1952-IV визначає підстави для державної реєстрації прав. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
З системного аналізу норм чинного законодавства випливає, що речові права на пам'ятку архітектури місцевого значення Дерев'яна церква ХІХ століття в с. Стебне (охоронний номер - 55) підлягають державній реєстрації відповідно до Закону №1952-IV.
З огляду на зазначене, суд вважає, що об'єкт Дерев'яна церква ХІХ століття в с. Стебне, має бути зареєстрований в Державному реєстрі прав відповідно до приписів законодавства.
Згідно ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Разом з тим, системний аналіз положень статті 27 Закону №1952-IV свідчить про те, що правовою підставою для проведення державної реєстрації права комунальної власності на об'єкт нерухомого майна, який раніше перебував у державній власності, є рішення уповноваженого органу про передачу такого об'єкта з державної у комунальну власність. Якщо у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності відсутня інформація про цей об'єкт та за умови відсутності іншого документа, який посвідчує набуття права державної власності, реєстрація права комунальної власності може здійснюватися на підставі документа, що підтверджує факт перебування об'єкта в комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування.
Такий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 24.10.2024 у справі №620/14361/23 та у постанові Верховного суду від 20.11.2024 у справі № 620/11807/23.
Суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є з'ясування судом питання щодо допущення чи недопущення протиправної бездіяльності Черкаською обласною державною адміністрацією стосовно не оформлення правовстановлюючих документів та права власності на пам'ятку архітектури місцевого значення Дерев'яна церква ХІХ століття в с. Стебне.
Судом встановлено, що в с. Стебне, Звенигородського району, Черкаської області знаходиться пам'ятка архітектури місцевого значення - Дерев'яна церква ХІХ століття, якій надано відповідний статус рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05.06.1973 № 332 “Про впорядкування збереження та охорони пам'ятників архітектури в області» (охоронний номер - 55).
Розглядаючи даний спір, суд враховує, що згідно статей 31, 34 та 35 Закону України від 07.02.1991 №697-XII «Про власність» (втратив чинність 20.06.2007) до державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
Згідно статей 4 та 5 Закону України від 13.07.1978 №3600-IX «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (далі Закон №3600-IX, чинного до 12.07.2000) пам'ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.
Всі виявлені на території Української РСР об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.
Продаж, дарування або інше відчуження пам'яток історії та культури допускається з обов'язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам'яток. При продажу пам'яток держава має переважне право купівлі.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №910/3044/18 виснував, що держава є належним власником культових будівель і майна. Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону, а тому в господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.
Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" Кабінет Міністрів України 05.11.1991 прийняв постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 №2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна" набуття права власності на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури можливо лише з відповідного дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України).
Також відповідно до порядку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 №285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків та споруд" - передача майна у комунальну власність передбачала обов'язкове погодження такої передачі з відповідним міністерством, державним комітетом і відомством УРСР, а також Держпланом УРСР і Міністерством фінансів УРСР та органом уповноваженим управляти державним майном.
Як випливає з матеріалів справи вперше пам'ятка архітектури місцевого значення - Дерев'яна церква ХІХ століття, якій надано відповідний статус включена рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05.06.1973 № 332 “Про впорядкування збереження та охорони пам'ятників архітектури в області» (охоронний номер - 55).
Відповідно до статті 17 Закону України від 08.06.2000 №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III) пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. У документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Згідно з ч. 1 - 2 ст. 18 Закону №1805-III об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
При цьому, зі змісту ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Частинами 2 та 5 статті 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
У постанові від 24.10.2024 у справі №620/14361/23 за схожих обставин Верховний Суд зазначив: « 51. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад області (обласні ради), уповноважені здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження саме об'єктами комунальної власності. Порядок набуття права комунальної власності на об'єкти, що перебували у державні власності, з урахуванням правового статусу такого об'єкта як пам'ятки архітектури національного значення, визначається сукупністю законодавчих актів, а саме законами № 147/98-ВР, № 185-V, №1805-III та № 280/97-ВР, зі змісту яких вбачається, що належною правовою підставою для передачі об'єкта державної до комунальної власності є рішення уповноваженого органу за погодженням у встановленому порядку з органом охорони культурної спадщини, а також акт приймання-передачі за підписом відповідних уповноважених органів. При цьому норми законодавства не містять положень про те, що ініціатором такої передачі зобов'язаний бути орган місцевого самоврядування».
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що орган прокуратури не надав суду належних, допустимих та переконливих доказів того, що пам'ятка архітектури місцевого значення Дерев'яна церква ХІХ століття в с. Стебне (охоронний номер - 55) належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не оформлення правовстановлюючих документів та права власності на пам'ятку архітектури місцевого значення, а отже і відсутній обов'язок вживати заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів та права власності на пам'ятку архітектури місцевого значення.
Правові висновків відповідають позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 20.11.2024 у справі № 620/11807/23.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Правові підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Петро ПАЛАМАР