Справа № 560/4610/25
іменем України
31 жовтня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач 1) , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 2), в якому просить:
" - визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 07.01. 2025 № 221050003165 щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи:
з 19 травня 1990 року по 01 листопада 1990 року на посаді шофера в колгоспі імені Леніна села Требухівка Летичівського ( наразі Хмельницького) району Хмельницької області
з 01 листопада 1990 року по 07 грудня 1995 року в міжгосподарському оздоровчому таборі «Лісова казка»
та прийняти заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з дати виникнення права на пенсію за віком та з врахуванням висновків суду".
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправну поведінку пенсійного органу, яка полягає у не зарахуванні до страхового стажу періоди роботи, зазначені у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 ( дата заповнення книжки 05.08.1987): період роботи в колгоспі з 19.05.1990 по 01.11.1990, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімумів трудоднів в колгоспі та практично відпрацьовані вихододні та період роботи з 01.11.1990 по 07.12.1995, оскільки дата прийняття не відповідає даті наказу ( дата наказу про прийняття -10.11.1991).
З вказаними діями та відмовою у призначенні пенсії позивач не погоджується.
Вважає, що рішення відповідача 2 є протиправним, оскільки відповідальність за правильність та повноту заповнення трудової книжки не може бути покладена на позивача.
Ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачі правом подачі відзиву не скористалися.
З огляду на викладене вище, відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку, 02 січня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на умовах, передбачених статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, заява позивача передана для прийняття рішення до Головного управління пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням № 221050003165 від 07 січня 2025 року Головне управління пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачу у призначені пенсії, у зв'язку із недостатнім страховим стажем позивача.
За документами до страхового стажу не зараховано періоди у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 ( дата заповнення книжки 05.08.1987):
-період роботи в колгоспі з 19.05.1990 по 01.11.1990, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімумів трудоднів в колгоспі та практично відпрацьовані вихододні;
-період роботи з 01.11.1990 по 07.12.1995, оскільки дата прийняття не відповідає даті наказу( дата наказу про прийняття -10.11.1991).
Запропоновано надати для зарахування періоду роботи в колгоспі уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні.
Вказано, що для зарахування періоду роботи з 01.11.1990 по 07.12.1995 необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Не погодившись з рішенням відповідача 2, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788 та частиною першої статті 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Зважаючи на викладене, законодавець встановив пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 05.08.1987 р. в якій зазначено, що позивач з 19.05.1990 прийнятий в члени колгоспу на роботу шофером в "Лісова казка";
01.11.1990 року на основі розпорядження Летичівського райвиконкому №216 від 18.10.1990 року зареєстрований статут міжгосподарського оздоровчого табору «Лісова казка» звілнений з колгоспу по переводу в пенсіонерський табір;
01.11.1990 року прийнятий водієм в пенсіонерський табір "Лісова казка";
07.12.1995 року звільнений з роботи згідно поданої заяви.
Щодо не зарахування періоду роботи в колгоспі з 01.11.1982 по 05.03.1985 року, то суд зазначає про таке.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно із пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи), заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи), питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Водночас, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Ведення трудових книжок на час оформлення її позивачу здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно із пунктом 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Отже, зважаючи на викладене суд зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
При цьому, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, а саме: з 19.05.1990 по 01.11.1990 та з 01.11.1190 по 07.12.1995 роки, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Водночас, відповідачем 2 не доведено, що позивач як член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 05.08.1987 містять неправдиві або недостовірні відомості, і ця обставина не спростована відповідачем 2.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 19.05.1990 по 01.11.1990.
За таких обставин і правових підстав, суд дійшов висновку, що, відмовляючи зараховувати періоди роботи позивача з 19.05.1990 по 01.11.1990 до страхового стажу, відповідач 2 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу вказані періоди роботи позивача.
Щодо не зарахування періоду трудової діяльності в період з 01.11.1990 по 07.12.1995 року, то суд виходить із таких міркувань.
Також Порядок ведення трудових книжок визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно із пунктом 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Із положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є підпис керівника та печатка.
За пунктом 2.14 Інструкції №58, у графі розділу 3 Відомості про роботу як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини роботодавця не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі № 687/975/17.
При цьому, суд критично ставиться до вказаної вище позиції відповідача 2, сформульованої у рішення про відмову в призначенні пенсії від 07.01.2022 №221050003165, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, період трудової діяльності з 01.11.1990 по 07.12.1995 слід зарахувати до страхового стажу позивача.
Відтак, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.01.2025 № 221050003165 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо призначення пенсії позивачеві, то суд зазначає про таке.
Після реєстрації заяви ОСОБА_1 , поданої до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку № 22-1, є Головне управлінням Пенсійного фонду України Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Отже, саме Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення йому пенсії.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Також слід зазначити, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд звертає увагу, що із матеріалів справи вбачається, що відповідач 2 розглянув та надав оцінку заявленим підставам для призначення пенсії позивачеві та документам, що додані позивачем до заяви, а відтак, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Одночасно, щодо способу захисту обраного позивачем, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
За таких обставин, згідно із ч. 2 ст. 5 КАС України, суд вважає за необхідне забезпечити ефективний захист прав позивача шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.01.2025 № 221050003165;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, згідно із записом у трудовій книжці, а саме: з 19.05.1990 року по 01.11.1990 року, з 01.11.1990 року по 07.12.1995 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 за віком з 02.01.2025 року.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати позивача підлягають відшкодуванню з відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.01.2025 № 221050003165.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, згідно із записом у трудовій книжці, а саме: з 19.05.1990 року по 01.11.1990 року, з 01.11.1990 року по 07.12.1995 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 за віком з 02.01.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500 , код ЄДРПОУ - 22933548)
Головуючий суддя Є.В. Печений