ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4759/25
провадження № 1-кп/753/1461/25
"22" жовтня 2025 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_3 ,
захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
у судовому засіданні у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 22025101110000085, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук, Полтавської області, громадянин України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Кременчук, Полтавської області, громадянин України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та який проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
встановив:
До Дарницького районного суду м. Києва 10 березня 2025 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 22025101110000085, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, кожного.
Відповідно до частини 3 ст. 35 КПК України на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2025 року для розгляду цього кримінального провадження визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року призначено підготовче судове засідання.
Наразі в цьому кримінальному провадженні триває стадія дослідження письмових доказів.
22 жовтня 2025 року прокурором через канцелярію суду подані клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Під час судового засідання 22 жовтня 2025 року суд перейшов до розгляду клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Позиції учасників
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав подані ним клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів. Мотивуючи клопотання прокурором зазначено, що обґрунтованість підозри та обвинувачення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які долучені до матеріалів справи та вказують на доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Прокурор вказав, що строк тримання під вартою визначений ухвалою суду, закінчується 25.10.2025, однак на сьогоднішній день продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинувачених переховуватися від суду; знищити або спотворити будь-які речі чи документи, що мають значення для кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення. У зв'язку з наведеним прокурор просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строком на шістдесят днів. Прокурор зауважив, що інші, більш м'які, ніж тримання під вартою, запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, вказавши про те, що таке клопотання не обґрунтоване доказами та базується на припущеннях з боку сторони обвинувачення. Щодо ризику переховування від суду захисник вказав, що його наявність не може обґрунтовуватися виключно тяжкістю кримінальних правопорушень та суворістю можливого покарання, такі мають бути реальними та доведеними. На підставі наведеного, захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Водночас сторона захисту вважала доцільним зменшити розмір застави.
Захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 вказав, що прокурор не обгрунтовав наявність ризиків, на які посилався у своєму клопотанні. Захисник акцентував увагу на те, що тримання під вартою це винятковий запобіжний захід, водночас прокурор при розгляді цього клопотання не зазначив підставу неможливості у застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, а у клопотанні такі відсутні. З урахуванням викладеного, захисник вважав за доцільне застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити заставу до 20 неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника, щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував з підстав викладених захисником.
Обвинувачений ОСОБА_6 погодився із твердженням свого захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Суд, дослідивши заявлені клопотання та долучені до них матеріали, заслухавши думку сторін кримінального провадження, а також висловленні заперечення, дійшов таких висновків.
Положення закону
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК України).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, підозрюваного, обвинуваченого (п.п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 КПК України.
Так, вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового провадження, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер та тяжкість кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, вирішуючи питання щодо можливості продовження запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
У клопотанні прокурор стверджує, що ризики, передбачені пп. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування ОСОБА_7 від суду; знищення речей; незаконного впливу на свідків та потерпілого цьому кримінальному провадженні; перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином; вчинення ним інших кримінальних правопорушень), не зменшились та продовжують існувати.
Суд погоджується із доводами прокурора про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
Так, злочини, передбачені ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 є тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. Означені покарання в разі визнання ОСОБА_7 винуватим в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення дає можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик встановлений.
У той же час, не може залишатися поза увагою суду, що Указом Президента України №6 4/2022 на території України починаючи з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Таким чином, враховуючи, що існує ймовірність притягнення його до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у виді реального позбавлення волі, тож колегія суддів погоджується із доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який існував на час застосування до запобіжного заходу, в ході попереднього судового розгляду та на час розгляду цього клопотання не зменшився.
Прокурор також посилався на ризик знищення матеріалів, які мають значення для кримінального провадження.
Водночас надані прокурором аргументи щодо можливого знищення або спотворення речей не підтверджені жодними доказами в матеріалах справи та не свідчать про реальність такого ризику на час розгляду клопотання.
Оцінюючи ризик впливу на свідків та потерпілого, суд бере до уваги встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Ураховуючи викладене, суд уважає, що ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження під час збирання доказів, але й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та їх дослідження судом.
Отже, слушними є доводи прокурора щодо загрози того, що обвинувачений може здійснити дії, спрямовані на вплив у позапроцесуальний спосіб учасників з метою ненадання суду достовірних показань щодо обставин можливого вчинення кримінальних правопорушень для уникнення кримінальної відповідальності.
Таким чином, зважаючи на наведене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих є реальним та зумовлює необхідність запобіжного заходу.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то у цій частині суд погоджується з доводами сторони захисту у його недоведеності, оскільки суду не надано жодних доказів в обґрунтування припущення можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином з боку обвинуваченого ОСОБА_7 .
Водночас ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки ОСОБА_7 може вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення з метою забезпечення умов для свого існування. Тим паче, що обвинувачений не працевлаштований, що може спонукати його до вчинення вказаних правопорушень для отримання прибутку.
У той же час, з боку сторони захисту не було надано доказів на підтвердження того, що вказаний ризик зменшився або припинив існувати.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість заявлених прокурором ризиків з огляду на процесуальну поведінку обвинуваченого, а також на відсутність відомостей вчинення ОСОБА_7 спроб впливу на свідків та потерпілих, суд вважає необґрунтованими.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або створюватимуть загрозу суспільству. Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає подання суду доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи встановлену наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про необхідність у продовжити обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При визначенні розміру застави суд враховує, що така визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Так, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двацдяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22 травня 2018 року, заява № 54335/14, § 70; «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року, заява № 12050/04, § 78).
Суд вважає, що розмір застави, визначений обвинуваченому ОСОБА_7 має у повній мірі гарантувати виконання покладених на нього обов'язків. Цей розмір має бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами або покладених судом на нього обов'язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку.
При визначенні розміру застави, суд бере до уваги обставини, які викладені в обвинувальному акті, тяжкість злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_7 , індивідуальні особливості обвинуваченого та суму завданої шкоди.
Отже, з огляду на наведене, вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім, а також прийнятним, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та відомостей щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, суд вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 80 неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн, оскільки застава саме в такому розмірі здатна запобігти встановленим ризикам, передбаченим ч. 2 ст. 177 КПК України.
Також суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 , у разі внесення застави, обов'язки, що передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; не відлучатися за межі міста Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені з потерпілим та свідками.
Таким чином, з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, запобіганню можливого переховування від суду, впливу на потерпілого чи свідків, вчиненню інших кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням застави у сумі 242 240 грн.
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
У клопотанні прокурор стверджує, що ризики, передбачені пп. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування ОСОБА_6 від суду; знищення речей; незаконного впливу на свідків та потерпілого цьому кримінальному провадженні; перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином; вчинення ним інших кримінальних правопорушень), не зменшились та продовжують існувати.
Суд погоджується із доводами прокурора про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
Так, злочини, передбачені ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 є тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. Означені покарання в разі визнання ОСОБА_6 винуватим в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення дає можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик встановлений.
Таким чином, враховуючи, що існує ймовірність притягнення його до кримінальної відповідальності із призначенням покарання у виді реального позбавлення волі, тож колегія суддів погоджується із доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який існував на час застосування до запобіжного заходу, в ході попереднього судового розгляду та на час розгляду цього клопотання не зменшився.
Проте, суд вважає, що посилання прокурора на ризик знищення речей є припущенням, яке не ґрунтується на конкретних діях або намірах обвинуваченого, а тому не може бути покладене в основу рішення про продовження запобіжного заходу.
У той же час, продовжує існувати і ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, оскільки зазначені особи безпосередньо судом не допитані.
Не може залишатися поза увагою те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Отже, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
Ураховуючи викладене, суд уважає, що ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження під час збирання доказів, але й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та їх дослідження цим складом суду.
Таким чином, зважаючи на наведене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого є реальним та зумовлює необхідність запобіжного заходу.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то у цій частині суд погоджується з доводами сторони захисту у його недоведеності, оскільки суду не надано жодних доказів в обґрунтування припущення можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином з боку обвинуваченого ОСОБА_6 .
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки ОСОБА_6 може вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення з метою забезпечення умов для свого існування. Тим паче, що обвинувачений не працевлаштований, що може спонукати його до вчинення вказаних правопорушень для отримання прибутку.
На переконання суду, вказані обставини свідчать про існування ризику щодо можливого вчинення іншого кримінальне правопорушення.
Враховуючи встановлену наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про необхідність у обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд також при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування (ч. 4 ст. 183 КПК України).
При визначенні розміру застави суд враховує, що така визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Так, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двацдяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22 травня 2018 року, заява № 54335/14, § 70; «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року, заява № 12050/04, § 78).
Суд вважає, що розмір застави, визначений обвинуваченому ОСОБА_7 має у повній мірі гарантувати виконання покладених на нього обов'язків. Цей розмір має бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від порушення встановлених процесуальними нормами або покладених судом на нього обов'язків, забезпечувала його належну процесуальну поведінку.
При визначенні розміру застави, суд бере до уваги обставини, які викладені в обвинувальному акті, тяжкість злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , індивідуальні особливості обвинуваченого та суму завданої шкоди. Через те суд вважає, що розмір застави, який належить визначити обвинуваченому має бути більшим за розмір, встановлений ст. 182 КПК України.
Отже, з огляду на наведене, вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім, а також прийнятним, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та відомостей щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, суд вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 80 неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн, оскільки застава саме в такому розмірі здатна запобігти встановленим ризикам, передбаченим ч. 2 ст. 177 КПК України.
Також суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , у разі внесення застави, обов'язки, що передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; не відлучатися за межі міста Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені з потерпілим та свідками.
Таким чином, з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження, запобіганню можливого переховування від суду, впливу на потерпілого чи свідків, вчиненню інших кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням застави у сумі 242 240 грн.
Керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, статтями 177, 182, 183, КПК України, суд
постановив:
1. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 20 грудня 2025 року включно.
Зменшити обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави до вісімдесяти (80) неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , строком на 60 днів наступні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
2) не відлучатися за межі міста Києва без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені з потерпілим та свідками.
Роз'яснити заставодавцю (у разі внесення ним застави), що у разі внесення ним застави, на нього покладається обов'язок забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та його явку за викликом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
2. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 20 грудня 2025 року включно.
Зменшити обвинуваченому ОСОБА_7 розмір застави до вісімдесяти (80) неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 , строком на 60 днів наступні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
2) не відлучатися за межі міста Києва без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені з потерпілим та свідками.
Роз'яснити заставодавцю (у разі внесення ним застави), що у разі внесення ним застави, на нього покладається обов'язок забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 та його явку за викликом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_7 та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення.
Суддя ОСОБА_1