31 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14067/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/14067/24 за позовом Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України до ОСОБА_1 про стягнення суми заподіяної шкоди,
23.11.2024 ОСОБА_2 , здійснюючи на підставі довіреності від 19.10.2024 представництво інтересів Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі - в/ч НОМЕР_1 ), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача, який самовільно залишив місце служби, заподіяну державі шкоду у вигляді безпідставно виплаченого грошового забезпечення військовослужбовця за січень 2024 року у сумі 23 829,65 грн.
Мотивуючи свої вимоги, представник вказує на обставини того, що матросу ОСОБА_1 , оператору 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 , який був направлений до АДРЕСА_1 для проходження військово-лікарської комісії, переплачено грошове забезпечення та додаткову винагороду з огляду на факт його зняття з військово-лікарської комісії та неповернення з лікувального закладу до місця проходження служби.
На запит суду від 29.11.2024 до Єдиного державного демографічного реєстру відомостей щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 не знайдено.
З огляду на це ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 було зобов'язано Оржицьку селищну раду Лубенського району Полтавської області надати до суду інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
16.12.2024 до суду надійшла відповідь за підписом старости Оржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області Віктора Теслі, відповідно до якої громадянин ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 . Фактично з 2010 року та по даний час за вказаною адресою не проживає, його місцезнаходження невідоме.
Після цього ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач про факт відкриття провадження у даній справі повідомлений належним чином, але правом на подання відзиву на позов у строк встановлений законом не скористався. До суду повернувся конверт, направлений на зареєстровану адресу відповідача, у зв'язку з неврученням з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Розгляд справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Комісарівка Перевальського району Луганської області, призваний на військову службу за мобілізацією 01.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 , освіта середня неповна, Чутівська ЗОШ 1-3 ступенів, одружений. Останнє місце проживання: АДРЕСА_3 .
Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №64 від 21.03.2023 (а.с. 19), матроса ОСОБА_1 , оператора 1 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.02.2023 №27-РС на посаду оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 , вважати таким, що з 21.03.2023 справи та посаду здав, нову посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Встановити тарифний розряд №5 з посадовим окладом в розмірі 2820 гри на місяць, ВОС-139543М, шпк "матрос".
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №9 від 09.01.2024 відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , крім інших, матроса ОСОБА_1 , оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 (зворот а.с. 19).
Як повідомив у позовній заяві представник позивача, 27.12.2023 матрос ОСОБА_1 , оператор 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 , був направлений до в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_1 для проходження військово-лікарської комісії. Згідно з повідомленням, отриманим 29.02.2024 від в/ч НОМЕР_4 , матрос ОСОБА_1 06.01.2024 був знятий з проходження військово-лікарської комісії. До місця проходження служби в АДРЕСА_1 матрос ОСОБА_1 не повернувся.
Згідно з витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №61 від 29.02.2024 (а.с. 20) матроса ОСОБА_1 , колишнього оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 , який перебував з 27.12.2023 у військовому мобілізованому шпиталі (в/ч НОМЕР_4 ) АДРЕСА_1 та був виписаний, вважати таким, що станом на 29.02.2024, не повернувся до розташування підрозділу, зняти зі всіх видів забезпечення з 29.02.2024. За неповернення з лікувального закладу матроса ОСОБА_3 позбавити премії за лютий 2024 у повному обсязі. Припинити виплату грошового забезпечення з 29.02.2024 на підставі пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.
Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.05.2024 №2048 (а.с. 16), винесеного на підставі рапорту т.в.о. заступника командира НОМЕР_2 батальйону морської піхоти з морально-психологічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_4 з урахуванням наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.06.2024 №2525 (а.с. 18), винесеного на підставі рапорту начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління в/ч НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_5 , було призначено службове розслідування за фактом неналежного виконання службових та посадових обов'язків посадових осіб в/ч НОМЕР_1 .
За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування від 13.07.2024 №1458 (а.с. 11-15), висновком якого запропоновано:
за порушення вимог статей 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 матроса ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України "сувора догана";
визнати матроса ОСОБА_1 оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону морської піхоти в/ч НОМЕР_1 винним у завданні шкоди державі в особі в/ч НОМЕР_1 , у розмірі 23829,65 грн у повній мірі.
Як видно з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) №2152 від 19.07.2024 "Про підсумки службового розслідування за фактом завдання шкоди державі в особі військової частини НОМЕР_1 матросом ОСОБА_1 " відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та визнано винним у завданні збитків державі в особі в/ч НОМЕР_1 в сумі 23829,65 грн.
Посилаючись на обставини того, що ОСОБА_1 надав завідомо недостовірну інформацію про стан проходження військово-лікарської комісії та своє місцеперебування, не повернувся до місця проходження служби, внаслідок чого було завдано шкоду державі в особі в/ч НОМЕР_1 у розмірі 23829,65 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі - Статут), що затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV, визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, що зареєстрований Міністерством юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І "Загальні положення" Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом частин першої - третьої статті 3 вказаного Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 цього ж Закону, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Тож законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Під час розгляду цієї справи суд з'ясував, що заявлені до стягнення кошти у розмірі 23829,65 грн є грошовим забезпеченням відповідача за період січень-лютий 2024 року (звороти а.с. 28-29).
Матеріалами справи підтверджується той факт, що згідно з повідомленням, отриманим 29.02.2024 від в/ч НОМЕР_4 матрос ОСОБА_1 06.01.2024 був знятий з проходження військово-лікарської комісії, до місця проходження служби в АДРЕСА_1 не повернувся.
У зв'язку з цим суд визнає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулося внаслідок недобросовісної поведінки з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх стягнення з такого набувача.
Дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у вигляді грошового забезпечення в період січень-лютий 2024 року у розмірі 23829,65 грн, а тому за змістом зобов'язань, які виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави, у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна.
Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №734/3102/16-ц та від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку про те, що аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити у повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у справі №440/14067/24 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України суму заподіяної шкоди в розмірі 23829 (двадцять три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн 65 коп.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; АДРЕСА_4 ).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.
Cуддя Є.Б. Супрун