Справа № 420/25542/25
31 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2020 по 08.07.2025 у розмірі 777 203,35 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його 05.11.2020 року звільнено з посади наказом №3341/к. Та повниго розрахунку при звільнено не проведено, За рішенням суду тільки 09.07.2025 року належне грошове забезпечення зараховано на його рахунок. 10.07.2025 року представник позивача звернувся до відповідача та просив виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Однак листом від 17.07.2025 року у цьому відповідачем відмовлено. З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді від 05.08.2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, : довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільнення згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», із обов'язковим зазначенням дати повного розрахунку.
Ухвалою від 06.10.2025 року позов залишено без руху після відкриття.
Ухвалою суду від 28.10.2025 року розгляд справи продовжено.
Відповідачем відзив на адміністративний позов не надано.
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій служби України.
Наказом Міністерства юстиції України від 29.05.2018 року № 1996/к ОСОБА_1 зараховано на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на посаду заступника начальника південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Наказом Міністерства юстиції України від 03.11.2020 року № 3341/к полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 05.11.2020 року у зв'язку зі скороченням штатів відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/18778/22 від 27.02.2023 року позов позивача задоволено, визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 05.11.2020 включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року.
Зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 05.11.2020 включно, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року;
Вказане рішення набрало законної сили.
На виконання вказаного рішення суду 09.07.2025 року на рахунок позивача від відповідача надійшла сума 87167,53грн.
Представник позивача звернувся із заявою до відповідача у якій просив виплатити середню заробітну плату за затримку виплати грошового забезпечення при звільнені, на яку відповідач листом від 17.07.2025 року вих.№3.1/216 відмовив.
Позивач не погодився з відмовою відповідача та звернувся до суду.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.
Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З наведеного вбачається, що за невиплату належного грошового забезпечення позивачу при звільненні для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 05.11.2020 року.
09.07.2025 року відповідачем виплачено позивачу належен грошове забезпечення на виконання рішення суду у розмірі 87167,53грн.
Отже, вказане дає підстави суду зробити висновок про те, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 09.07.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно довідки про грошове забезпечення позивача за два місяці, що передують місяцю його звільненню від 08.10.2025 року №3.1/295 зазначено, що у вересні 2020 року позивачу нараховано 35564,79 грн. у жовтні 2021 року 23328,79 грн., що в загальному становить 58893,58 грн. Тобто середньоденний заробіток становить 967,47грн. (58893,58 /61 (календарні дні вересня та жовтня 2020 року)).
Застосування саме календарних днів для розрахунку середньоденного заробітку також знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду №380/6837/20 та №560/11489/22 від 28.06.2023 року.
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 06.11.2020 по 19.07.2025 року становить 598591,40грн (965,47 грн *620 календарні дні затримки виплати (з дати звільнення по 18.07.2022р.)).
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц наголосила, що визначений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а отже визначення чіткої суми стягнення є обов'язковим в даному випадку.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 5 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19.
Відтак, суд приходить висновку, що встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає застосуванню принцип співмірності та пропорційності, що зокрема передбачає необхідність визначення істотності частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із сумами, які належали особі та були виплачені при звільнені.
Так, як вже встановлено судом, позивачу при звільненні не було виплачено грошове забезпечення у сумі 87167,53грн., натомість виплачена сума при звільнені становила 90197,98грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 17.07.2025 року.
Таким чином сума що підлягала виплаті позивачу при звільненні складала: 177365,51грн= 87167,53грн+90197,98грн.
Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні у даному випадку складає 49,146% (177365.51*100%/87167,53).
Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 49,146% розраховується наступним чином:
965,47грн (середньоденний заробіток позивача) х 620 (дні затримки розрахунку) х 49,146% та дорівнює 294183,73грн.
При цьому суд враховує, що за період з 06.11.2020 року по 11.12.2020 року (36 днів) рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/14481/20 від 11.03.2021 року стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2020 року по 11 грудня 2020 року у розмірі 32177,88 грн. (тридцять дві тисячі сто сімдесят сім гривень вісімдесят вісім копійок).
Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому з урахуванням цього кількість днів затримки повинна бути зменшена з 620 -36=584грн.
Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 49,146% розраховується наступним чином:
965,47грн (середньоденний заробіток позивача) х 584 (дні затримки розрахунку) х 49,146% та дорівнює 277102,09грн.
Своєю чергою період стягнення з 19.07.2022 року до 09.07.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 965,47грн х 184 = 177646,48 грн.
Також суд враховує правову позицію Верховного суду по справі №489/6074/23 від 08.10.2025 року у якій він відступив від попередніх правових позицій верховного суду та зазначив: «Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Враховуючи вищенаведене суд вважає доцільним до суми 177646,48 грн. (за 184 дня) застосувати вищенаведених підхід у розрахунку: 177646,48 грн. х 49,146% =87306,14грн.
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.11.2020 по 08.07.2025троку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 277102,09грн. +87306,14грн.=364408,23грн.
Таким чином суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 06.11.2020 року по 08.07.2025 року та зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 364408,23грн.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Підсумовуючи все вищевикладене суд дійшов висновків, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору то відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 364408,23грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Люстдорфська дорога, 9, м.Одеса, 65017) код ЄДРПОУ 40867311.
Суддя Е.А. Іванов