Справа № 420/27794/25
31 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 15 серпня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі-відповідач), в якому позивач просить:
- визнати незаконним рішення Головного управління Пенсійного фонду України ві Дніпропетровській області №156050027851 від 29.05.2025 року про відмову у перерахунку мені, ОСОБА_1 , пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати мені, ОСОБА_1 періоди роботи в ДУ «Одеський обласний» лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» згідно довідки від 21.05.2025р. за, №013/1488 до стажу роботи, який дає право на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV та повторно розглянути мою заяву про перерахунок пенсії.
Позиція позивачки обґрунтовується наступним
Позивачка зазначає, що звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку з наданням додаткових документів та про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства, заяву розглядало Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, 29 травня 2025 року прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії через недостатній страховий стаж, не були зараховані періоди роботи за довідкою №483/01 від 16.05.2025 року, оскільки подано копію, а не оригінал, та робота в ДУ «Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України», бо цей заклад, на думку ПФУ, не входить до переліку установ, що дають право на спеціальний стаж згідно з постановою КМУ №909 від 04.11.1993 року.
Не погодившись із цим, позивачка звернулася до начальника ГУ ПФУ в Одеській області, надавши оригінал довідки та посилання на нормативні акти, які підтверджують її право. Проте 14 липня 2025 року позивачка отримала відповідь, у якій зазначено, що її місце роботи установа громадського здоров'я, не передбачена постановою №909, тому підстав для надання одноразової допомоги немає.
Позивачка вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними, оскільки надала всі необхідні документи, а її трудова діяльність повинна бути зарахована до стажу, що дає право на відповідну пенсію та виплати.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 cерпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Копію ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року про відкриття провадження по справі доставлено до електронного кабінету ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - 20 серпня 2025 року о 23 год. 30 хв., що підтверджується довідкою про доставку.
Відповідач відзив на позовну заяву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на 31 жовтня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивачки, перевіривши її доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що посвідчується паспортом громадянки України НОМЕР_1 , виданим 10.07.1996 року, орган, що видав Суворовський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивачка, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 22.05.2025 року про допризначення пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплати одноразової грошової допомоги згідно із пунктом 7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду заяви позивачки від 22.05.2025p.
29.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення № 156050027851 про відмову у перерахунку пенсії, у зв'язку з недостатністю страхового стажу.
Підставою для відмови зазначено недостатній страховий стаж, який за результатами перевірки становить 24 роки 0 місяців 4 дні, що менше необхідних 30 років для отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 7№ розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до спеціального стажу не зараховано період роботи, підтверджений довідкою від 16.05.2025 №483/01, оскільки було надано копію документа; періоди праці в ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» згідно довідки від 21.05.2025р. за №013/1488, оскільки заклад не входить до переліку закладів та установ затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909 (зі змінами).
Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_1 , звернулась із відповідною заявою до начальника ГУ ПФУ в Одеській області О. Буряченка, до якої додала оригінал довідки від 16.05.2025 р. за №483/01 про її роботу на посаді лікаря з гігієни праці санітарно-гігієнічного відділу в Чорноморській басейновій санітарно-епідеміологічній станції у період з 14.09.2004р. по 07.02.2005р, а також зазначила обґрунтуванням з посилання на відповідні постанови КМУ для підтвердження періодів праці в ДУ «Одеський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».
14.07.2025 року позивачка отримала лист від Управління обслуговування громадян області, в якому зазначено, що за результатами перевірки електронної справи встановлено, що відповідно до записів трудової книжки від 01.08.1988 серії НОМЕР_3 та даних персоніфікованого обліку, на день досягнення пенсійного віку працевлаштована в ДУ «Одеський обласний лабораторний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», та оскільки даний заклад відноситься до закладів громадського здоров'я, який не передбачено переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993р. №909, підстави для призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону відсутні.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в зарахуванні стажу, що дає право на відповідну пенсію та виплати, вважаючи його незаконним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1050-IV).
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт 4 Порядку № 1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а.
Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 328/1619/17(2-а/328/80/17) зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідачем не заперечується наявність у позивачки стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці. Водночас спірним є зарахування спірного стажу роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та спеціального стажу роботи, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Згідно з положеннями Постанови КМУ від 04.11.1993 № 909, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати: з 1 квітня 2024 р. або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до положень ст. 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2802-ХІІ, закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Згідно з приписами Положення про клінічну ординатуру, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України №12 від 29 січня 1998 року:
- клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів з певного фаху, зокрема, у клінічних науково-дослідних інститутах;
- клінічні ординатури в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25% від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки;
- термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу роботи за фахом.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII, клінічний ординатор - це особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських спеціальностей і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня компетентності лікаря - спеціаліста.
Основним завданням клінічної ординатури є поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста за його лікарським фахом з метою підготовки висококваліфікованого лікаря для самостійної роботи в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як встановлено судом, відповідачем не було зараховано до спеціального стажу, період роботи, підтверджений довідкою від 16.05.2025 №483/01, оскільки було надано копію документа, а також періоди роботи в ДУ «Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України» за довідкою від 21.05.2025 №013/1488.
У матеріалах справи міститься довідка, з якої вбачається, що ОСОБА_1 під час перебування на відповідній посаді здійснювала лікувальну (медичну) діяльність та отримувала оплату праці саме за виконання лікарських функцій. Це свідчить про те, що її робота мала безпосередній медичний характер і виконувалася у межах функцій, визначених для посад лікарів у закладах охорони здоров'я. Таким чином, зазначений період слід зарахувати до спеціального стажу роботи в системі охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років та на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7№ розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Окрім того, посади асистента та доцента кафедри згідно з Класифікатором професій України належать до підрозділу. Посада викладача віднесена до посад відповідно до розділу 1 Переліку №909. Таким чином, період роботи на вказаних посадах підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та до спеціального стажу.
Щодо вимоги позивачки про зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, спеціального стажу за період роботи, зазначений у наданих довідках, слід зазначити таке. Із наявних у матеріалах справи документів, зокрема з довідки, виданої за місцем роботи, вбачається, що ОСОБА_1 у спірний період фактично виконувала обов'язки лікаря, здійснювала лікувально-профілактичну діяльність та отримувала оплату праці за виконання лікарських функцій. Таким чином, характер її роботи відповідав трудовим функціям посад, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно з положеннями розділу 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, це посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
При цьому, за змістом примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Умови та норми призначення пенсії за вислугу років до 01.01.1992 визначались Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства», якою було затверджено Положення про порядок обчислення сим в свою чергу було затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові, медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
У відповідності з Переліком установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31.12.1959 №135 та підпункту «а» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.
Отже, оскільки посада медичної сестри, яку обіймала позивач станом на момент виконання нею трудових функцій була віднесена до переліку посад, стаж роботи на яких зараховувався до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, у відповідача не було підстав не зараховувати вказаний період роботи до такого стажу та до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зоруст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як узаконі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено);добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення порушених прав позивачки суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №156050027851 від 29.05.2025 року про відмову у перерахунку пенсії позивачу, ОСОБА_1 , зобов'язати відповідача зарахувати до стажу, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги та перерахунок пенсії, періоди роботи позивачки: з 04.09.2004 року по 07.02.2005 року у Чорноморській басейновій санітарно-епідеміологічній станції на посаді лікаря з гігієни праці санітарно-гігієнічного відділу та з 10.04.2017 року по 19.03.2018 року у Державній установі «Одеський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» на посадах лікаря-стажиста та лікаря із загальної гігієни, та повторно розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії з урахуванням зазначених періодів стажу.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивачки в сумі 1211,20 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №156050027851 від 29.05.2025 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 року про перерахунок пенсії та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.09.2004 року по 07.02.2005 у Чорноморській басейновій санітарно-епідеміологічній станції на посаді лікаря з гігієни праці санітарно-гігієнічного відділу та з 10.04.2017 року по 19.03.2018 року в Державній установі «Одеський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» на посадах лікаря-стажиста та лікаря із загальної гігієни, з урахуванням вказаного страхового стажу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя С.О. Cтефанов