справа№ 380/4444/25
31 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі чотирьох довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з посадовим окладом, розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року - 2481 гривень, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні, на 01 січня 2024 року - 3028 гривні, на 01 січня 2025 року - 2684 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області видати ОСОБА_1 чотири довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом , розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні, на 01 січня 2024 року - 3028 гривні, на 01 січня 2025 року - 3028 гривні.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Повідомив, що з 01 січня 2021, 2022, 2023 та 2024 років відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідні роки змінювався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402), проте розмір довічного грошового утримання судді у відставці позивача у зв'язку з цим не збільшувався.
Ухвалою від 12.03.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень вказав, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується розмір 2102,00 грн. Отже, згаданими законами запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01 січня 2021, 2022, 2023, 2024 років становить 2102,00 грн. Станом на час розгляду цієї справи норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
Згідно з Указами Президента України «Про призначення/переведення суддів» від 13.05.2009 № 320/2009, від 12.03.2012 № 194/2012, від 28.09.2017 № 295/2017 позивач працював на посадах судді Перемишлянського та Пустомитівського районних судів Львівської області.
На підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 22.02.2022 № 150/0/15-22 позивача з 23.02.2022 звільнено з посади судді Пустомитівського районного суду Львівської області.
З 24.02.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
03.02.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025.
На таку заяву Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області видало позивачу довідки від 10.02.2025 № 87, 88, 89, 90, в яких визначено базові розміри посадового окладу судді з суми 2102,00 грн.
Позивач вважає такі дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі чотирьох довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з посадовим окладом, розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року - 2481 гривень, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні, на 01 січня 2024 року - 3028 гривні, на 01 січня 2025 року - 2684 гривні протиправними, тому звернуся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, право кожного на справедливий суд визначає та забезпечує Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами).
Право судді на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці врегульовано статтею 142 Закону № 1402.
Так, відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п'ятої статті 142 Закону № 1402 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За змістом статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966).
Згідно зі статтею 1 Закону № 966 прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966 визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, абзацом четвертим статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2270 гривень.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2481 гривня.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 2684 гривні.
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Аналогічний розмір встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Водночас згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року, з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підлягають застосуванню під час обчислення, зокрема щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вирішуючи цей спір, суд зазначає, що питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, під час обрахунку розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, від якого, своєю чергою, залежить розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання, було, серед іншого, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 240/9028/24.
Так, у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що безсумнівно розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (пункт 111).
Відповідно до імперативних норм частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду суд резюмує, що закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік», не змінювали розмір суддівської винагороди, а лише запровадили розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, тому саме цей грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За цих обставин підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням встановленого на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року та на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб та видачі позивачу нових довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У межах спірних правовідносин відповідач як суб'єкт владних повноважень наведені вище критерії дотримав, а тому підстави для визнання його поведінки протиправною та зобов'язання до вчинення дій відсутні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову повністю, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Желік О.М.