30 жовтня 2025 року м. Львівсправа № 380/13300/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нараховувати та виплачувати з 01 березня 2025 року пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01 березня 2025 року по день проведення перерахунку.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - також Закон № 2262). Зазначає, що з 01 березня 2025 року відповідач здійснив перерахунок його пенсії відповідно до Постанови № 209 (проіндексував пенсію), проте обмежив пенсійну виплату максимальним розміром. Зазначену поведінку відповідача позивач уважає протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки частина сьома статті 43 Закону № 2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016. А тому внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі собою не створюють підстав для такого обмеження. Тому підстави для обмеження пенсійної виплати позивача з 01 березня 2025 року максимальним розміром у відповідача були відсутні.
З огляду на наведене позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з 01 січня 2018 року відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 оспорювані положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмежені конкретним часовим періодом (з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року), тому це рішення не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Станом на 01 березня 2025 року підсумок пенсії (з надбавками) позивача становив 22675,95 грн. Станом на 01 квітня 2025 року підсумок пенсії (з надбавками) позивача становив 29257,60 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн. Отже, пенсія позивачу перерахована та виплачується відповідно до вимог законодавства.
З огляду на наведене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 07 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262.
На виконання Постанови № 209 відповідач з 01 березня 2025 року здійснив перерахунок (проіндексував) пенсію позивача. Підсумок пенсії (з надбавками) після проведеного перерахунку становить 22675,95 грн.
З 01 квітня 2025 року відповідач провів перерахунок пенсії позивача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 380/19159/24. Після проведеного перерахунку підсумок пенсії (з надбавками) позивача становить 29257,60 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії з 01 березня 2025 року максимальним розміром, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ визначає Закон № 2262.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668 внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Водночас Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, у спосіб викладення її в редакції Закону № 3668.
Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Одночасно з цим положення статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто була наявна колізія між Законом № 2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668 - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Водночас суд ураховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Вказав, що приписи статті 2 Закону № 3668, зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, норма Закону № 3668, якою встановлений максимальний розмір пенсії, та який поширював свою дію на Закон № 2262, втратила чинність з 12 квітня 2023 року (через шість місяців з дня ухвалення вказаного вище рішення Конституційного суду України).
З огляду на наведене суд доходить висновку, що станом на момент проведення перерахунків пенсії позивача (01 березня 2025 року та 01 квітня 2025 року) у законодавстві України відсутня норма, яка б обмежувала пенсію, призначену згідно із Законом № 2262, максимальним розміром.
Суд також підкреслює, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно із Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, на що вказав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
До того ж, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду України на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
За наведених обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону № 2262, а також приписів статті 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262, якими було передбачено обмеження пенсії, призначеної згідно із цим законом, максимальним розміром, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії позивача з 01 квітня 2025 року максимальним розміром.
Водночас у позовній заяві позивач пов'язує обмеження своєї пенсії максимальним розміром з проведенням її індексації відповідно до Постанови № 209, яке відбулося з 01 березня 2025 року, що є помилковим.
Адже як встановив суд вище після проведення індексації пенсії позивача відповідно до Постанови № 209 з 01 березня 2025 року її розмір не був обмежений максимальним. Це підтверджується долученим відповідачем до позовної заяви перерахунком пенсії позивача з 01 березня 2025 року.
Натомість пенсія позивача обмежена максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) з 01 квітня 2025 року - з дати проведення її перерахунку на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 380/19159/24.
Отже, саме з 01 квітня 2025 року - з дати обмеження пенсії максимальним розміром порушені права позивача підлягають судовому захисту.
Крім того, варто відзначити, що у зв'язку із виданням Кабінетом Міністрів України Постанови № 209 позивачу проведено перерахунок пенсії (проіндексовано пенсію) з 01 березня 2025 року, а сума нарахованої індексації становить 1500,00 грн. Ця ж сума індексації включена відповідачем до перерахунку пенсії позивача з 01 квітня 2025 року.
Водночас загальну пенсійну виплату позивача (яка включає, зокрема й суму нарахованої індексації за 2025 рік згідно з Постановою № 209 (1500,00 грн)) з 01 квітня 2025 року обмежено максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, що становить 23610,00 грн.
З наведеного випливає, що суть застосованого відповідачем з 01 квітня 2025 року обмеження полягає не у невиплаті нарахованої суми індексації пенсії згідно з Постановою № 209, а саме в обмеженні загальної пенсійної виплати позивача, яка включає цю складову, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність (23610,00 грн), що й становить предмет спору у розглядуваній справі.
Тобто права позивача на отримання суми індексації пенсії відповідно до Постанови № 209 відповідачем не порушені, а такі порушені у інший спосіб - обмеженням з 01 квітня 2025 року загальної пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зважаючи на викладене, поданий позивачем позов належить задовольнити частково у такий належний спосіб:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) пенсію ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року без обмеження пенсії максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) пенсію ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року без обмеження пенсії максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 30 жовтня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна