31 жовтня 2025 року
справа №380/15732/25
провадження № П/380/16981/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 27.03.2025 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 27.03.2025 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27.02.2016 по 27.03.2025 у повному обсязі;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, розрахованої відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, за період з березня 2018 року по березень 2025 року включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, розраховану відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з березня 2018 року по 27.03.2025 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням індексації грошового забезпечення, розраховану відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, за період з березня 2018 року по 27.03.2025 включно;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016-2018 роках, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2016-2018 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з врахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з лютого 2016 року по лютий 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Тобто, в даному випадку позивач має право на отримання індексації за період з 27.02.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, для проведення індексації грошового забезпечення. Також вказує, що у період з березня 2018 року до моменту звільнення з військової служби індексація грошового забезпечення виплачена не у повному розмірі та має бути виплачена відповідно до п. 5 Порядку №1078. Окрім цього зазначає, що позивач має право на перерахунок посадового окладу та окладу за військове звання з 29.01.2020, а саме з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. Також зазначає, що у період з 2016 по 2018 рік відповідач при нарахуванні позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправно не врахував до неї щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». За таких умов позивач переконаний, що дії відповідача є протиправними, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 20.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, викладено абзац перший в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023. Відтак з 20.05.2023 пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 був викладений у новій редакції на підставі Постанови №481, а саме, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року зазначає, що позивач проходить військову службу у військовій частині з 2015 року, а тому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації в силу наведених норм є місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових), тобто з січня 2016 року при індексації грошового забезпечення зберігається базовий місяць, що враховувався до 01.12.2015 - до внесення змін до законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини. Відтак, базовим місяцем для нарахування індексації грошових доходів працівника є місяць останнього збільшення заробітної плати/посадового окладу, з якого власне і починає обчислюватися індекс споживчих цін. Також відповідач вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода за постановою №889 має заохочувальний/ стимулювальний характер, виплачується в межах бюджетних асигнувань і не є складовою посадового окладу. Нормативне регулювання її надання відмежовує таку винагороду від базових елементів грошового забезпечення, що формують стандартну «місячну» базу для разових допомог. Включення цієї винагороди до розрахункової бази «оздоровчої» та матеріальної допомоги можливе лише за наявності прямої норми або офіційного порядку, який таке включення передбачає, та за умови фактичного нарахування винагороди в тому самому місяці, за який визначається база. Позивач не посилається на чинну на той час імперативну норму, яка б розширювала склад «місячного грошового забезпечення» для цілей разових допомог за рахунок зазначеної винагороди, і не надає жодного доказу її фактичного нарахування у відповідних місяцях 2016- 2018 років (розрахункових листків, особових рахунків, довідок з розбивкою по місяцях). За відсутності таких даних твердження про «обов'язкове врахування» винагороди в базі для допомог є декларативним.
Разом з відзивом відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 03.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Іншою ухвалою від 03.10.2025 суд витребував у військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016 по 2018, 2021 роки, відомості про нарахування додаткових видів грошового забезпечення за вказаний період та продовжив строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії на двадцять днів.
Відповідач 08.10.2025 подав до суду клопотання, у якому зазначив, що документи військової частини НОМЕР_1 за період до 2021 року включно передані до Львівського територіального архівного відділу Міністерства оборони України без права залишення у військовій частині. У зв'язку із цим відповідач не має можливості надати витребувані судом докази за зазначений період та просить витребувати вказані документи у Львівського територіального архівного відділу Міністерства оборони України.
Ухвалою від 10.10.2025 суд витребував у Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (79007, м. Львів, вул. Грекова, 5) належним чином завірені копії особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016 по 2018, 2021 роки, відомості про нарахування додаткових видів грошового забезпечення за вказаний період.
Витребувані матеріали надійшли до суду 27.10.2025.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2025, майора військової служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника розвідки - начальника розвідувального відділення (s-2) штабу військової частини НОМЕР_1 призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 березня 2025 року №159 на посаду начальника розвідувального управління штабу військової частини НОМЕР_4 з 27 березня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом із карток грошового забезпечення та листів відповідача, позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення у період з лютого 2016 року по листопад 2018 року, а грошове забезпечення з 2020 року обчислювалось із посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Крім того, судом також встановлено, що позивачу виплачено допомогу на оздоровлення, зокрема, у листопаді 2016 року - у розмірі 2643 грн, у вересні 2017 року - у розмірі 6630,50 грн, у листопаді 2018 року - у розмірі 11 971,92 грн, а також виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у вересні 2016 року у розмірі 2364,88 грн, у грудні 2017 року - у розмірі 3723,21 грн, у грудні 2018 року - в розмірі 749,83 грн з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, інших надбавок та щомісячної премії, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 27.03.2025, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, з врахуванням виплачених сум суд зазначає таке.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з п.4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова КМ України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови КМ України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою КМ України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до КМ України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, приписи п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Водночас, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розв'язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, є відсутніми.
Водночас суд відмовляє у задоволенні вимоги про нарахування і виплату грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 відповідного календарного року у період з 20.05.2023 по 27.03.2025, оскільки у цей період діяла нова редакція Постанови №704, яка не передбачала обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням прожиткового мінімуму.
Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
В контексті доводів позивача про протиправність вказаної Постанови №481 та про оскарження її у судовому порядку суд зазначає, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі №480/7154/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24, від 30.06.2025 у справі №460/3942/24, від 02.07.2025 у справі №240/29489/23, від 03.07.2025 у справах №360/152/24 та №380/13292/24.
В указаних постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Окремо варто зауважити, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Частинами 1, 2, 6 статті 57 Закону України "Про правотворчу діяльність" встановлено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 за наслідками перегляду вказаного рішення суду, отже Постанова №481 вважається такою що втратила чинність саме з цієї дати.
Таким чином, посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 є необґрунтованим, адже, згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин (з 20.05.2023 по 27.03.2025) відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Таким чином, починаючи з 29.01.2020 по 19.05.2023, відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, відтак позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо вимоги про нарахування і виплату з 29.01.2020 по 19.05.2023 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року суд зазначає таке.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2016 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Як видно з довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення, під час проходження військової служби за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 позивачу було виплачено як основні, так і додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 1 розділу VI Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям(крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків. Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення на відповідний рік надбавка за особливості проходження служби окремим категоріям військовослужбовців збільшується на відповідний коефіцієнт згідно з Переліком окремих категорій військовослужбовців, яким збільшується розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків (додаток), або може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України у фіксованому розмірі до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.
Згідно з пунктами 1-2 розділу XVI Порядку №260, командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
Частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Таким чином, виплата грошового забезпечення, з урахуванням основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Отже, як уже встановлено судом, відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а тому і виплата усіх складових вказаного грошового забезпечення також була проведена з порушеннями. Відтак позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню частково.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з лютого 2016 року по 27.03.2025 та про перерахунок грошового забезпечення з урахуванням у його складі індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
Як уже встановлено судом, позивачу не виплачувалась індексація в період з лютого 2016 року по листопад 2018 року, а з грудня 2018 року по березень 2025 року не у повному обсязі.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком № 1078.
У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції: у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку №1078.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з лютого 2016 року по лютий 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення та за період з березня 2018 року по березень 2025 року виплачувалась не у повному обсязі, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 825/874/17.
Варто також додати, що в своїй діяльності військова частина має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому покликання відповідача на розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, є хибними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а роз'яснення Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами.
Позивач вважає, що базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення у період з лютого 2016 року по лютий 2018 року повинен бути січень 2008 року.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач не здійснив нарахування позивачу сум індексації грошового забезпечення із базовим місяцем січень 2008 року, суд зазначає таке.
Враховуючи положення Порядку № 1078 місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови № 1294.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
В свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою № 1294, яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Згідно із пунктом 14 Порядку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 08 серпня 2017 року № 48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18 липня 2017 року № 248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18 квітня 2018 року № 28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики від 09 лютого 2005 року № 024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Враховуючи вищенаведене встановлено, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з лютого 2016 року (згідно Порядку №1078, що вступив в силу з 01.12.2015) до березня 2018 року.
Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101 відсоток - по 01.01.2016 та в розмірі 103 відсотки - з 01.01.2016. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій зокрема у постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 в справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а та від 12.10.2023 у справі №560/5132/21.
При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям постанови №704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.
Указаний припис Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинним та неконституційним не визнавався.
Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення протягом 2023 року.
Відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18, від 30.11.2023 у справі №380/21619/21.
Водночас, за змістом спірних правовідносин суд звертає увагу, що в межах позовної заяви, окрім вимоги про нарахування індексації грошового забезпечення позивачем були заявлені вимоги про нарахування індексації грошового забезпечення до 28.02.2018, яка є невід'ємною частиною грошового забезпечення та нарахування та виплату грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, щодо яких суд дійшов висновку про задоволення позову. Отже, з 29.01.2020 відбувається збільшення посадового окладу позивача, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що є підставою для зменшення або припинення виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Тому суд звертає увагу позивача, що у разі зростання розміру грошового забезпечення при його перерахунку з урахуванням індексації з врахуванням січня 2008 року як базового та грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на розмір, більший від суми можливої індексації, така виплаті не підлягатиме.
Щодо вимоги позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2016-2018 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», суд зазначає таке.
Пунктом 1 чинної на момент виникнення спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294) було встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 30.1, 30.3 Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (чинної до 19.07.2018), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічно, відповідно до пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХІІІ вищенаведеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд встановив, що відповідно до архівних довідок грошового забезпечення та заробітної плати ОСОБА_1 , позивачу виплачено допомогу на оздоровлення, зокрема, у листопаді 2016 року - у розмірі 2643 грн, у вересні 2017 року - у розмірі 6630,50 грн, у листопаді 2018 року - у розмірі 11 971,92 грн, а також було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у вересні 2016 року у розмірі 2364,88 грн, у грудні 2017 року - у розмірі 3723,21 грн, у грудні 2018 року - в розмірі 749,83 грн. При цьому, визначення позивачу розміру допомоги на оздоровлення було здійснено з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавок за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, за кваліфікацію, за державну таємність та щомісячної премії, тобто без урахування виплачених позивачу сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.
Так, підпунктами 1, 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної до 28.02.2018) встановлено, що така винагорода виплачується: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови № 889).
Позиція відповідача щодо відмови від включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, ґрунтується на нормах Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, що виданий на виконання Постанови № 889.
Зокрема, в пункті 8 Інструкції № 595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 9 зазначеної Інструкції, розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
У подальшому, тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550), яка застосовувалася протягом 2016-2018 років.
Водночас, застосовуючи Інструкції № 595 та № 550 як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною четвертою статті 9 Закону Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Вказане питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 24.03.2020 у справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Однак, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні хоча й регулюються різними нормами права, однак мають однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.
Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 №1.380.2019.003718 зазначив, що приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 №522/2738/17 у спірному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі №761/17387/17, від 29.08.2019 у справі №820/375/18, від 21.11.2019 у справі №815/5547/17 та від 09.01.2020 у справі №809/1489/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №522/2738/17, суд дійшов висновку про те, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Водночас, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом 2013-2017 років кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий (разовий) характер.
Отже, у спірному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та мала бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19, відповідно до якого оскільки останні 15 місяців перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
За таких обставин, виплативши позивачу допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку розміру вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, відповідач порушив право позивача на отримання допомоги на оздоровлення в належному розмірі.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що у 2018 році позивачу грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувались відповідно у листопаді та в грудні, тобто після втрати чинності Постановою №1294 та Постановою №889, яка передбачала виплату військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди (01.03.2018) та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, яка крім того вказані грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислювались із грошового забезпечення, встановленого Постановою №704, яка не встановлювала такої складової грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода. За таких умов вимоги позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Даючи оцінку діям відповідача, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача в цілому не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушують право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, тому такі дії слід визнати протиправними, задовольнивши позовні вимоги в частині їх оскарження.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачував, судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 29.01.2020 по 19.05.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно, з врахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.02.2016 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2016 по 28.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.03.2025, з урахуванням основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, із врахуванням у його складі індексації грошового забезпечення, обчисленої відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 з врахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 з врахуванням раніше проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.