справа № 380/6462/25
28 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відмову ОСОБА_1 у перетинанні кордону від 26.03.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) надати дозвіл ОСОБА_1 на перетинання державного кордону України.
Ухвалою від 07.04.2025 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 18.04.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу при намірі виїхати до Республіки Польща, маючи діючи відстрочку від призову на військову службу, як особа, яка виховує дитину інваліда, відповідачем протиправно відмовлено в перетині кордону.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що з моменту введення в Україні воєнного стану гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування обмежено на підставі дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону. В ході перевірки документів позивача було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин).
Представник відповідача продовжує, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключні підстави для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження. Тобто позивач, прибувши до відповідного пункту пропуску повинен був надати документи, які підтверджують відповідну підставу та надають йому право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України. Зазначає, що позивач, крім паспорта громадянина України для виїзду за кордон, для проходження прикордонного контролю надав посвідчення водія, посвідчення дитини з інвалідністю та довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте на переконання відповідача такі документи не є достатніми підтверджуючими документами для перетину позивачем державного кордону в умовах воєнного стану згідно п. 2-6 Правил.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією з паспорта громадянина України.
26.03.2025 позивач прибув до пункту пропуску "Шегині" для перетину державного кордону.
26.03.2025 начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України з тих причин, що вищезазначений громадян не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дій правового режиму воєнного стану відповідно до до Постанови КМУ від 27.01.1995 № 57 Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами.
Позивач не погодився з таким рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує стаття 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (Закон - № 3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває на час розгляду цієї справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (далі Правила № 57).
Відповідно до пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі Порядок №1455) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі Порядок №921).
Згідно з пунктом 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з пункту 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку №921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Із аналізу наведених вище законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, вбачається, що єдиними документами, що посвідчує факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі також Закон № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Отже, станом на час виникнення спірних у цій справі в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Разом з тим, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Суд встановив, що позивачу, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.03.2025 №01-2/2690, надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який виховує дитину з інвалідністю до 18 років на строк до 09.05.2025.
Однак, суд звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами.
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі також - Порядок № 1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до частин 1-2 статті 1 Закону № 3857-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Згідно із статтею 2 Закону № 3857-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
В силу приписів частини першої статті 3 Закону № 3857-ХІІ перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила № 57).
Пунктом 1 Правил № 57 визначено, що ці Правила визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Як зазначено у пункті 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
У відповідності до приписів абзацу 6 пункту 2-1 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус дитина з інвалідністю, або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій).
Водночас, абзацом 12 пункту 2-1 Правил № 57 встановлено, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 22 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 22 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Тобто, з аналізу наведених Правил слідує, що на період введеного воєнного стану право на перетин державного кордону України мають, зокрема, особи, які здійснюють безпосередній супровід дитини-інваліда, або самостійно без дітей з інвалідністю, але лише на підставі довідки про перебування таких дітей з інвалідністю на консульському обліку.
Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Частинами першою та третьою статті 14 Закону № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Судом встановлено, що причиною відмови у перетинанні позивачем державного кордону на виїзд з України є те, що позивач не зміг надати на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Відтак, системний аналіз положень Правил № 57 дає підстави для висновку про те, що право на перетин державного кордону не є безумовним для будь-якої особи, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звертає увагу, що порядок надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами.
Хоча обставини, за яких особа не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, певною мірою кореспондують підставам, які надають право на здійснення перетину державного кордону, однак правові процедури застосування останніх ретельно регламентовані Правилами № 57.
Зокрема для осіб, зазначених у пункті 2-1 Правил № 57, передбачено чіткі підстави лише при дотримані яких, такі особи можуть здійснювати перетин державного кордону України.
Наданий позивачем при перетині кордону перелік документів, свідчить про те, що позивачем подані документи, які є підставою для виїзду за кордон в якості супроводжуючої особи.
Разом з тим, у цьому випадку, позивач слідував на виїзд з України без своєї дитини, яка є дитиною інвалідом віком до 18 років, тобто прибув для перетину державного кордону одноосібно, не в якості супроводжуючої особи.
Суд звертає увагу, що самостійно, без дитини з інвалідністю, виїзд за межі України позивач може здійснити лише на підставі довідки про перебування такої дитини на консульському обліку, як це уточнює абзац 12 пункту 2-1 Правил № 57.
Крім того, слід зауважити, що станом на час виникнення спірних відносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. При цьому, законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним, зокрема, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та виїзд з України. Утім, Закон № 3543-XII не встановлює переліку документів, якими особа, яка звільнена від мобілізації, має підтвердити свій статус.
Як норми Закону № 2232-XII, Закону № 3543-XII, так і норми Закону № 1710-VI та Правил № 57 ґрунтуються на тому, що наявність прав та обов'язків в особи має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Отже, обов'язок встановлення обставин, з якими закон пов'язує можливість/неможливість призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, покладено саме на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, однак у випадку відсутності документів з відповідною відміткою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, посадова особа відповідача має право безпосередньо дослідити документи, яким особа обґрунтовує своє право на відстрочку.
У правовідносинах, що склалися підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтво про народження дитини, посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус дитина з інвалідністю, або довідка про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій), а також довідка про перебування дитини з інвалідністю на консульському обліку у разі виїзду за межі України самостійно без такої дитини.
Підсумовуючи вищевикладене, надані позивачем документи не дали змогу відповідачеві прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, враховуючи також те, що позивач не здійснював безпосередній супровід дитини (особи) з інвалідністю, тому суд вважає, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону позивачу, прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_2 є правомірним.
Також варто зазначити, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину ОСОБА_1 кордону України, за наявності на це законних підстав.
Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22, від 16.11.2023 у справі №160/15200/22, від 11.04.2024 у справі №380/17239/22.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.