про відмову в забезпеченні позову
31 жовтня 2025 року 320/53047/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-яким підприємствам, установам, організаціям, органам влади, органам місцевого самоврядування, нотаріусам, реєстраторам, іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, місцевого самоврядування або функцій державного реєстратора вчиняти будь які дії, в тому числі реєстраційні дії, здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/або їх обтяжень, вносити будь які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зміни до таких записів та/або скасування таких записів щодо нерухомого майна, яке на праві приватної власності належить моєму чоловіку, ОСОБА_2 , а після його смерті за спадкуванням мені ОСОБА_1 та дітям: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 , але на даний час вже оформлено за ТОВ «Інфініті Девелопмент».
30.10.2025 за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду заява про забезпечення позову у справі №320/53047/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову судом встановлено наступне.
Згідно із заявою заявник буде звертатися з позовом до Київського окружного адміністративного суду про визнання договору права відступлення недійсним, зняття з реєстрації місця проживання, неповнолітніх дітей незаконним та відчуження предмету іпотеки, а саме нерухомості, квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
При чому заявником у заяві відповідачем визначено ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», а третьою особою на стороні відповідача - ТОВ «Інфініті Девелопмент».
В обґрунтування заяви зазначено, зокрема, що з витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спірне майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належало заявнику до вчинення реєстратором спірних дій щодо переоформлення майна на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», а у подальшому на ТОВ «Інфініті Девелопмент», що свідчить про їхні наміри унеможливити повернення майна.
Заявник зазначає, що правомірність оскаржуваних рішень та дій буде встановлюватися судом в межах даної адміністративної справи, водночас не вжиття заходів забезпечення в даній адміністративній справі може створити очевидну небезпеку істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та, відповідно, покладення позивачем значних зусиль для ефективного захисту (поновлення) порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких звернувся до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до протиправного втручання у право власності заявника і позбавлення заявника і його родини житла.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас, суд звертає увагу заявника на те, що ним заявлено намір звернутися з позовом про:
- визнання договору права відступлення недійсним;
- зняття з реєстрації місця проживання, неповнолітніх дітей незаконним;
- відчуження предмету іпотеки, а саме нерухомості, квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Із цього приводу суд звертає увагу на такі обставини.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб тощо.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, вимоги позовної заяви про визнання договору права відступлення недійсним та відчуження предмету іпотеки, а саме нерухомості, квартири за адресою: АДРЕСА_2 підсудні місцевому загальному суду у порядку цивільного судочинства. Зокрема, суд зазначає, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у разі наявності відповідної правової підстави визначеної ЦК України. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина 1 статті 229 ЦК України), обману (частина 1 статті 230 ЦК України), насильства (частина 1 статті 231 ЦК України) тощо.
Щодо вимоги про зняття з реєстрації місця проживання, неповнолітніх дітей незаконним, суд звертає увагу, що у постанові від 29.05.2019 року № 815/4063/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб'єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб'єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому, правовідносини, які виникають між цими суб'єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно. Разом з цим, якщо внаслідок посвідчення набуття, переходу або припинення речового права особою шляхом вчинення певних реєстраційних дій на майно порушуються права та/або інтереси інших осіб публічного або приватного права, то правовідносини втрачають публічний характер. Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка уважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру. Крім того, рішення та дії суб'єкта владних повноважень у сфері реєстрації або обліку прав на майно можуть оспорюватися з підстав щодо їх законності, а вимоги про визнання рішення/дій незаконними - розглядатися в порядку цивільного судочинства, якщо за результатами реалізації відповідного рішення/дій виникає право на майно й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання майнового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, зважаючи на предмет спору позовної заяви, з якою має намір звернутися заявник до суду та те, що такий спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову на підставі норм передбачених КАС України, відтак, у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Парненко В.С.