про закриття провадження у справі
31 жовтня 2025 року № 640/22643/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправними та скасування рішення, оформленого у вигляді висновку від 14.10.2019.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду і вирішення адміністративної справи № 640/22643/19 визначено суддю Літвінову А.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року адміністративну справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Суд зазначає, що супровідним листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2023 року матеріали справи були надіслані до Київського окружного адміністративного суду. Адміністративну справу отримано 27.10.2025 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (вх. № 54921).
Відповідно до Розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 № 456-р/ка здійснено автоматизований розподіл згідно з переліком адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва та передані до Київського окружного адміністративного суду відповідно до Закону України № 2825-ІХ.
Таким чином, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду для розгляду зазначеної справи 27.10.2025 визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від30.10.2025 ухвалено прийняти до провадження та продовжити розгляд справи № 640/22643/19 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що Указом Президента України від 18 травня 2012 року №336/2012 позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області строком на п'ять років. У подальшому, наказом від 19 червня 2012 року №131-к зараховано до штату суду. Повноваження судді припинилися 18 травня 2017 року у зв'язку із закінченням строку призначення. ОСОБА_1 зазначила, що 01 лютого 2018 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №8/зп-18 її включено до групи суддів, призначених до кваліфікаційного оцінювання, а 02 березня 2018 року рішенням №33/зп-18 визначено графіки проведення іспиту, який позивач успішно склала 04 травня 2018 року. Надалі позивач пройшла тестування для перевірки морально-психологічних якостей і загальних здібностей (18 червня та 08 липня 2018 року). На сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у 2018- 2019 роках оприлюднювалися орієнтовні графіки проведення співбесід, відповідно до яких позивач мала проходити співбесіду у вересні 2018 року, липні 2019 року та 15 жовтня 2019 року. У день проведення співбесіди позивачу було вручено висновок Громадської ради доброчесності від 14.10.2019 про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, який фактично був опублікований лише 18.10.2019. За результатами співбесіди 15.10.2019 року колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ) визнала позивача такою, що відповідає займаній посаді, набравши 785,75 бали, проте рішення не набрало чинності у зв'язку з відсутністю його підтримки у встановленому порядку. ОСОБА_1 вважає, що висновок Громадської ради доброчесності від 14.10.2019 року є безпідставним, необґрунтованим і таким, що створює штучні перешкоди для завершення кваліфікаційного оцінювання, тому підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
Розглянувши позовні вимоги позивача, перевіривши матеріали справи, при вирішенні питання щодо наявності підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Отже, Кодексу адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ, суд виходить із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
На підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ.
За правилами частин першої, другої та п'ятої статті 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII, у редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
2) професійна етика;
3) доброчесність.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.
Відповідно до частин першої і другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ.
Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Встановлені Законом № 1402-VIII критерії кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) спрямовані на забезпечення суддівського корпусу професійними кадрами високого рівня кваліфікації з урахуванням морально-психологічних якостей та загальних здібностей.
Частинами першою, шостою статті 87 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
29.12.2017 Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення №140/зп-17, яким внесені зміни до Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2016 № 81/зп-16.
Вказаним рішенням Регламент Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було, зокрема, доповнено п. 4.10 під назвою «Порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих Громадською радою доброчесності», який складається з 11 підпунктів:
4.10.1. Інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда). Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію подання документів. Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 робочих днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди. Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту. У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення. Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.
4.10.2. Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.
4.10.3. Інформація або висновок має містити: 1) прізвище, ім'я, по батькові судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація; 2) назву посади, на яку претендує або яку займає суддя (кандидат на посаду судді), та процедури, в межах якої надано інформацію або висновок; 3) дату затвердження; 4) обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні та достовірні джерела, які її підтверджують (у разі надання висновку); 5) позитивну або негативну інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) з посиланням на джерела, які її підтверджують (у разі надання інформації); 6) інформацію щодо пояснень судді (кандидата на посаду судді), відмови від їх надання, мотиви та підстави їх врахування або відхилення, відомості щодо можливості судді (кандидата на посаду судді) ознайомитися з інформацією або висновком (у разі надання висновку або інформації негативного характеру); 7) узагальнювальний висновок; 8) додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), та пояснення судді (кандидата на посаду судді). Інформація, зазначена в пунктах 4-5 абзацу першого цього підпункту, має бути персоніфікованою та містити інформацію про особу, яка надала таку інформацію (джерело походження інформації). У разі недотримання зазначених вимог така інформація вважається анонімною і не підлягає розгляду. Інформація або висновок мають бути підписані усіма членами Громадської ради доброчесності, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку. До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії. У разі недотримання Громадською радою доброчесності зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку.
4.10.4. Комісія під час розгляду інформації або висновку надає оцінку лише тим обставинам, які стосуються відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
4.10.5. Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.
4.10.6. Повноваження представника Громадської ради доброчесності підтверджуються письмовим рішенням Громадської ради доброчесності, ухваленим на її зборах, яке подається відповідальному працівнику секретаріату Комісії до початку розгляду відповідного питання на засіданні Комісії
4.10.7. Уповноважений представник Громадської ради доброчесності під час співбесіди має право: 1) оголосити попередньо надану Комісії інформацію або висновок щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надавати пояснення стосовно наданої Комісії інформації або висновку щодо судді (кандидата на посаду судді); 13 3) з дозволу головуючого ставити запитання судді (кандидату на посаду судді) в межах наданої Комісії інформації або висновку щодо судді (кандидата на посаду судді); 4) надавати відповіді на поставлені запитання.
4.10.8. За результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону. Рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення.
4.10.9. На засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, висновок та пояснення судді (кандидата на посаду судді), обставини, документи та матеріали, які були предметом розгляду під час співбесіди. Питання розглядається шляхом заслуховування члена Комісії-доповідача, який інформує присутніх на засіданні членів Комісії про ухвалене Комісією у складі колегії рішення, зокрема про зміст висновку та пояснення судді (кандидата на посаду судді).
4.10.10. За результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень: - про підтримку рішення Комісії у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; - про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
4.10.11. У разі ухвалення Комісією у пленарному складі рішення про підтримку рішення Комісії, ухваленого у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, 14 обставини, викладені у висновку, не підлягають повторному розгляду під час наступних процедур кваліфікаційного оцінювання відповідного судді (кандидата на посаду судді).
Рішенням Громадської ради доброчесності № 1/2016 від 23.11.2016 схвалено Регламент Громадської ради доброчесності.
Завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.
З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
Відповідно до ч.1 ст. 88 Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Суддя (кандидат на посаду судді), який не згідний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (ч.2 ст.88 Закону №1402-VIII).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII, у редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції Вищої ради правосуддя.
Виходячи з викладеного вище, висновок ГРД є актом інституції громадянського суспільства, яке не може бути предметом адміністративного оскарження, з огляду на те, що приймається суб'єктом, який не є суб'єктом владних повноважень та який, у зв'язку з цим, не виконує владні управлінські функції.
Висновок ГРД не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді), щодо якого здійснюється оцінювання. Такий не є обов'язковим для ВККС, оскільки ВККС має дати йому відповідну оцінку та врахувати або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді).
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків і застосування наслідків є стадіями єдиного провадження, висновок ГРД не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Щодо положень ч.2 ст.88 Закону №1402-VIII, відповідно до якої, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами, то його наявність пояснюється прагненням законодавця спонукати ВККС реагувати та приймати до уваги позицію громадськості і встановлено процедуру неврахування такого висновку при прийнятті рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Отже, висновок ГРД не є обов'язковим для ВККС у безальтернативному порядку, що підтверджує його проміжний статус.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в п.69 постанови від 20.05.2020 у справі № 9901/257/19 провадження № 11-1236заі19, про те, що ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься в досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19 погодився із висновком суду першої інстанції, що функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є «владними управлінськими повноваженнями» у розумінні КАС України, у зв'язку з цим ця інституція не має ознак суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено у пункті 35 постанови Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №160/9844/19, суд першої інстанції, аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент Громадської ради доброчесності, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, дійшов обґрунтованого висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККСУ (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому, суд відзначив, що мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.
Окрім цього, Верховний Суд погоджується, що на користь цього твердження свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише "представники правозахисних громадських об'єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності" та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: "особи, протягом останніх п'яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п'яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці".
Колегія суддів у постанові від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19 також вважає правильним висновок суду першої інстанції, що подібна організація роботи ГРД, виключає висновок про те, що ГРД є суб'єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.
З урахуванням наведеної позиції Верховного Суду, суд вважає, що висновок Громадської ради доброчесності щодо судді не може розглядатися як рішення суб'єкта владних повноважень.
За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.
Пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
Згідно з пунктом 4.8 Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді та пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затверджених рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ, підлягає обов'язковому дослідженню, тобто розгляду, відповідачем разом з іншими документами, які містяться в досьє кандидата на посаду судді (суддівському досьє).
Частиною дев'ятою статті 85 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.
Під час співбесіди обов'язковому обговоренню із суддею підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності з наданням судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену з досьє інформацію.
На підставі частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Таким чином, рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає ВККСУ.
Між тим, наявність негативного висновку ГРД стосовно кандидата на посаду судді обов'язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди із кандидатом на посаду судді (у формі засідання) з метою з'ясувати викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого кандидата на посаду судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя.
Приписами частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ, відповідно до якої, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККСУ може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Це положення спрямовано на те, щоб ВККСУ реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас з процитованої норми не випливає очевидного висновку про те, що висновок ГРД є обов'язковим для ВККС у безальтернативному порядку.
Верховний Суд у зазначеній вище постанові від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19 вказав, що висновок суду першої інстанції є вірним, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді) щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов'язання виключно на ВККСУ, яка має дати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді). При цьому, судом обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що у судді (кандидата на посаду судді) є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, встановлених ГРД та зафіксованих у її висновку. Це вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним з можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККСУ і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.
Аналізуючи в аспекті спірних правовідносин приписи Закону № 1402-VIII стосовно правового статусу ВККСУ та ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, Верховний Суд приходить до висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб'єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19).
Отже, остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює ВККСУ.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що Громадська рада доброчесності не є суб'єктом владних повноважень, не виконує жодної владної управлінської функції, а її висновок, прийнятий щодо судді (кандидата на посаду судді), не є адміністративним актом (правовим актом індивідуальної дії), що виключає можливість його оскарження до адміністративного суду, тобто ГРД не може бути відповідачем в адміністративному суді.
Відсутність владних управлінських функцій у відповідача у спірних правовідносинах, відсутність правових наслідків для позивача, а отже й відсутність порушеного права позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення свідчать про відсутність правового спору, що, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду.
Суд звертає увагу на те, що в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Так, вжите в пункті 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у контексті частини третьої статті 124 Конституції України в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачу про те, що даний спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховувючи викладене, суд дійшов висновку, що провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю.
На підставі наведеного та керуючись статтями 5, 19-21, 238-239, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішення - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про закриття провадження направити учасникам справи.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 15-ти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Вісьтак М.Я.