30 жовтня 2025 року Справа № 280/6177/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому позивач (з урахуванням ухвали суду від 08.09.2025) просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2, яка полягає у незастосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 30.05.2022 року по 18.07.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
2) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 здійснити позивачу перерахунок з 30.05.2022 року по 18.07.2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява подана через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Савіцьким Р.Є., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АО № 1181313 від 09.06.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 30.05.2022 по 23.04.2023 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та військовій частині НОМЕР_1 . Позивач посилається на те, що має право на нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження служби, з визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. На заяви позивача останньому було відмовлено у здійсненні перерахунку грошового забезпечення. На переконання позивача, вказані дії відповідача порушують його право на належне соціальне забезпечення, у зв'язку із чим представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
15.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , а не ТЦК та СП. При цьому військову частину НОМЕР_2 з 01.03.2022 року було зараховано на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , водночас з 01.09.2023 військова частина НОМЕР_2 зарахована на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , до якої було передано всі матеріальні цінності, борги та документи з заборгованості, які рахувались за військовою частиною НОМЕР_2 за період з 01.03.2022 по 31.08.2023. Грошове забезпечення позивача здійснювалось у відповідності до нормативно-правових актів, які видані у встановленому порядку та відповідно до компетенції відповідних державних органів. Вважає позовні вимоги недоведеними, безпідставними, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
22.09.2025 судом отримано відзив на позовну заяву військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначено, що в період з 30.05.2022 по 23.04.2023 позивач перебував у штаті (в списках особового складу) в/ч НОМЕР_2 , яка на той момент перебувала на грошовому (фінансовому забезпеченні) забезпечені відповідача 1, а тому, відповідно до пункту 11 розділу І Наказу №260, у разі зміни норм грошового забезпечення (перерахунку) - виключно саме відповідач 1 можуть здійснити такі нарахування та виплати. Крім того, у спірний період в/ч НОМЕР_2 була окремою військовою частиною зі своїм кодом ЄДРПОУ, тобто фактично виступала окремою юридичною особою, командування якої самостійно приймало рішення в межах своєї компетенції, у т.ч. щодо правовідносин, з яких виник даний спір із позивачем, у зв'язку з чим командування військової частини НОМЕР_1 не може нести відповідальність за неправомірну дію або бездіяльність командування в/ч НОМЕР_2 , у випадку наявності такої. У період з моменту свого створення (березень 2022 року) до серпня 2023 року в/ч не перебувало на фінансовому забезпеченні відповідача 2. Щодо нарахування грошового забезпечення зауважено, що з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 попередня редакції пункту 4 Постанови №704 не відновлювалась. Спірні правовідносини є наслідком здійснення делегованих та дискреційних повноважень Кабінетом Міністрів України та не належать до компетенції в/ч НОМЕР_2 та відповідачів. З посиланням на висновок Верховного Суду у справі № 200/3757/20-а зазначено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018, що також зазначено і у листі-роз'ясненні Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовна заява залишена без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.04.2023 з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Ухвалою від 08.09.2025 суд повернув позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 23.04.2023.
Ухвалою від 08.09.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення) за період проходження ним служби з 30.05.2022 по 18.07.2022 із зазначенням застосованого розміру прожиткового мінімуму для обчислення розміру грошового забезпечення.
Ухвалою від 30.10.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про витребування доказів.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 з 30.05.2022 по 23.04.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 .
З листа військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2024 №1843/21162 слідує, що військова частина НОМЕР_2 була створена 01 березня 2022 року. В період з 01.03.2022 по 31.08.2023 військова частина НОМЕР_2 знаходилась на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 №366/ф позивача повідомлено, що відповідно до Директиви КСВ ЗСУ від 26.02.2022 №1/63Т/СД військову частину НОМЕР_2 з 01.03.2022 зараховано на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_4 лише здійснював оплату розрахунків через орган Державної казначейської служби України та подавав звітність до Державного пенсійного фонду України і Державної податково служби України. Для виплати грошового забезпечення представник фінансового органу військової частини НОМЕР_2 надавав відомості про нарахування та перерахування грошового забезпечення разом з підтверджуючими документами, що підтверджують правомірність виплати. 01 вересня 2023 року на підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 26 липня 2023 року №Д-321/71/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2023 році» військова частина НОМЕР_2 зарахована на усі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Під час передачі військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 було передано всі матеріальні цінності, заборгованості, аліменти, які рахувалися за військовою частиною НОМЕР_2 та діловодство, яке відпрацювала військова частина НОМЕР_2 за період з 01.03.2022 по 31.08.2023.
Відповідно до змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 10.06.2025 №1843/13246 військова частина НОМЕР_2 починаючи з 01.09.2023 знаходилась на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . З 31.10.2024 військову частину НОМЕР_2 було розформовано. Для задоволення запиту щодо перерахунку грошового забезпечення запропоновано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де знаходиться вся фінансова інформація стосовно військової частини НОМЕР_2 за період їхнього перебування на забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо незастосування пункту постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, пункт 4 Постанови № 704 викладено у редакції, визначеній пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Як встановлено судом, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704 не вносилися, і лише постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 примітки додатків 1, 12 та 13 Постанови № 704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Таким чином, у 2018 році пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.».
Надалі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Відтак, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд враховує також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, у якій колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».
Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22, від 05.04.2023 у справі № 340/3604/22, від 15.12.2023 у справі № 380/17639/22, від 28.03.2024 у справі № 160/3235/23, від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, від 02.04.2024 у справі № 300/6337/21, від 04.04.2024 у справі № 160/16602/21, від 09.05.2024 у справі № 340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23, від 17.10.2024 у справі №160/11051/22, від 16.04.2025 у справі № 300/3722/23, від 03.09.2025 у справі №380/2941/24 тощо.
Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, на 2020-2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою КМУ № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Враховуючи те, що розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 30.05.2022 по 18.07.2022 здійснювався виходячи, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, які відповідачем обчислювалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, передбачених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення за спірний період, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому суд бере до уваги, що позивач у період з 30.05.2022 по 18.07.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.03.2022 по 31.08.2023 знаходилась на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.09.2023 - на фінансовому забезпечуванні у військовій частині НОМЕР_1 . Разом з тим, як встановлено з листа військової частини НОМЕР_3 слідує, що з 31.10.2024 військова частина НОМЕР_2 була розформована, у зв'язку з чим саме ІНФОРМАЦІЯ_6 , на фінансовому забезпеченні якого у спірний період перебувала військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив службу позивач, має здійснити перерахунок та виплату належного йому грошового забезпечення. Водночас задоволенню не підлягають з огляду на їх безпідставність позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 , на фінансовому забезпеченні якої перебувала військова частина НОМЕР_2 тільки починаючи з 01.09.2023, тобто поза межами спірного періоду.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові вiд 11.02.2021 у справi № 200/3757/20-а, то судом не можуть бути прийняті посилання на ці висновки, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається відповідач.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи
Враховуючи, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у наведених вище постановах Верховного Суду, посилання відповідача, зокрема, на постанову Верховного Суду вiд 11.02.2021 у справi № 200/3757/20-а підлягає відхиленню.
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів від 12.05.2023 № 481 (набрала чинності 20.05.2023) внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, та викладено його у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, починаючи з 20.05.2023, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. У свою чергу, з 20.05.2023 розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1762 гривень.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Разом з тим, обставина визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про підтвердження наявності правових підстав для здійснення ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30.05.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.05.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Відповідач 2 - військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.10.2025.
Суддя К.В.Мінаєва