31 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/4309/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015-2017 роки;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015-2017 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач як учасник бойових дій, з 30 квітня 2015 року має права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі і на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. За період служби 2015-2017 роки, додаткова відпустка позивачем не використовувалась. При звільненні ОСОБА_1 з військової служби 01.06.2017 року, не використана ним додаткова відпустка за 2015-2017 роки тривалістю 42 календарних дні, відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011 підлягала грошовій компенсації, однак відповідачем така компенсація позивачу не була нарахована та не виплачена.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач, маючи з 2015 року статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В той же час, позивач в період 2015-2017 років продовжував перебувати на військовій службі та не мав можливості скористатися цієї пільгою, оскільки п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, то необхідно розуміти, що ст.10-1 вищенаведеного Закону передбачає лише один вид додаткової відпустки - військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я. Що стосується додаткової відпустки учасникам бойових дій, то вона Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачена, а тому відповідно до п.8 ст.10-1 Закону необхідно керуватися правилами передбаченими Законом України «Про відпустки», яким, у свою чергу, виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток ст.24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 у спірний період 2015-2017 років проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував на грошовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_4 (правонаступник - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) №126 від 01.06.2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 01 червня 2017 року.
Крім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 30 квітня 2015 року.
Як вбачається з витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.06.2017 року № 126 та карток особового рахунку військовослужбовця, виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу не здійснено.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регламентовані Законом України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ).
Статтею 4 Закону №504/96-ВР встановлені види щорічних відпусток, а саме: основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За змістом п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з статтею 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР знаходиться у розділі ІІІ вказаного Закону, який має назву «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності», проте, зміст статті свідчить про те, що вказана відпустка надається тривалістю 14 календарних днів на рік, тобто щорічно тривалістю 14 днів.
Крім того, статтею 10 Закону №504/96-ВР розділу ІІ «Щорічні відпустки» регламентований порядок надання щорічних відпусток.
Згідно з п.8 ч.14 ст.10 Закону №504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ. Вказана норма співвідноситься з п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку за 2015-2017 роки, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Крім того, суд вважає, що вказана справа є типовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 року по справі № 620/4218/18 зазначив, що, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року по зразковій справі №620/4218/18.
У постанові ВП Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Оскільки право на додаткову відпустку у позивача виникає з моменту отримання статусу учасника бойових дій, то відповідно і право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, у позивача виникає також з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович