31 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/3171/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.01.2025 року;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2022 по 2025 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.01.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , звільнена у запас за підпунктом «г» пункту 3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключена зі списків особового складу військової частини 28.01.2025 відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 109-ОС від 28.01.2025. При проходженні військової служби мала право на додаткову відпуску, оскільки є матір'ю трьох дітей віком до 15 років, однак станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпуски» за період з 2022 року по 2025 рік. Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача та звернулася до суду із даною позовною заявою.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заявлені позовні вимоги вважає безпідставними. Так, просить позовну заяву залишити без задоволення, посилаючись на те, що під час дії особливого періоду та воєнного стану надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як наслідок виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку не передбачена.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач у спірний період проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 109-ОС від 28.01.2025 ОСОБА_1 , звільнена у запас за підпунктом «г» пункту 3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключена зі списків особового складу військової частини 28.01.2025.
Відповідно до вказаного наказу визначено:
- вислуга років станом на 28 січня 2025 року: календарна: 03 роки 07 місяців 02 дні; пільгова: 01 рік 09 місяців 16 днів: загальна: 05 років 04 місяці 18 днів.
- відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 календарних днів;
- остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 28 січня 2025 року;
- направити сержанта ОСОБА_1 на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ;
- відповідно до частини 1 статті 262 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зарахувати до військового оперативного резерву Державної прикордонної служби України та направити для проходження служби у військовому оперативному резерві НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 12.02.2013 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Виконкомом Дубриницької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, у графі «батько» вказано ОСОБА_3 , у графі «мати» - ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 11.02.2016 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого Виконкомом Дубриницької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, у графі «батько» вказано ОСОБА_3 , у графі «мати» - ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 29.03.2017 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виданого Перечинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, у графі «батько» вказано ОСОБА_3 , у графі «мати» - ОСОБА_1 .
За місцем роботи, де за позивачем зберігалася посада у зв'язку з призовом на військову службу, відповідно до норм Кодексу законів про працю України, зазначену відпустку позивач не використовувала, що підтверджується довідкою від 27.01.2025.
Сторонами не заперечується, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, за період із 2022 по 2025 роки не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 № 1343-V та до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження військової служби.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період.
Тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, яка має трьох дітей віком до 15 років.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач, починаючи з 2017 року мала статус матері, яка виховує трьох неповнолітніх дітей віком до 15 років, а відтак мала право на отримання додаткової відпустки передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки».
Водночас, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски як матері двох дітей віком до 15 років за 2022-2025 роки, на яку позивач має право як мати трьох дітей віком до 15 років.
Відповідачем факт невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски як матері трьох дітей віком до 15 років за період з 2022 по 2025 роки не заперечується.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, за період з 2022 по 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.01.2025.
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, за період з 2022 по 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.01.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович