30 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/13749/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 09.07.2022, з 20.08.2023 по 30.01.2024;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з 24.02.2022 по 09.07.2022, з 20.08.2023 по 30.01.2024 включно пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . У період з 24.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024 він брав участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, перебуваючи в містах Артемівськ, Часів Яр, Краматорськ та АДРЕСА_1 . Позивач стверджує, що за ці періоди йому не було виплачено додаткову винагороду в розмірі 100000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022. На запити від 05.07.2024 та 06.09.2024 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що виплачувала винагороду в розмірі 30000 грн на підставі рапортів начальника станції фельд'єгерсько-поштового зв'язку. Позивач вважає ці виплати недостатніми, оскільки виконував бойові завдання в районах ведення бойових дій, що підтверджується витягами з наказів від 02.02.2022, 09.03.2022, 10.06.2022, 05.07.2022, 17.08.2023, 20.08.2023, 26.01.2024 та 31.01.2024. Також позивач надав витяги з бойових розпоряджень, які підтверджують доставку секретних та поштових відправлень у райони бойових дій з 21.08.2023 по 21.01.2024. Позивач звернувся 10.01.2025 до військової частини із заявою про донарахування винагороди, але вимогу не було виконано. На підставі цього ОСОБА_1 вважає дії відповідачів протиправними.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 09.06.2025, військова частина НОМЕР_2 зазначила, що ОСОБА_1 правомірно виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 грн за періоди з 24.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024 на підставі рапортів начальника станції фельд'єгерсько-поштового зв'язку. Відповідач вказав, що позивач звернувся до суду у травні 2025, чим порушив тримісячний строк звернення, встановлений статтею 233 КЗпП України для періоду після 19.07.2022, оскільки знав про розміри виплат. Військова частина НОМЕР_2 стверджує, що підстав для виплати винагороди в розмірі 100000 грн не було, оскільки позивач не надав довідок, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях, як того вимагає окреме доручення Міністра оборони України від 06.02.2022 № 67/8/з. Відповідач підкреслив, що виплата 100000 грн можлива лише за наявності відповідних наказів командирів, підтверджених бойовими розпорядженнями або журналами бойових дій. Військова частина НОМЕР_2 також зазначила, що специфіка діяльності військової частини НОМЕР_1 не передбачає участі в бойових діях на першому ешелоні оборони.
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 03.06.2025, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що ОСОБА_1 виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 грн за періоди з 24.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024 на підставі бойових наказів та рапортів. Відповідач стверджує, що позивач не надав довідок встановленого зразка, які б підтверджували його безпосередню участь у бойових діях, як того вимагає окреме доручення Міністра оборони України від 06.03.2023 № 5718/з. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що її діяльність не пов'язана з бойовими діями на першому ешелоні оборони чи наступу. Відповідач надав витяги з наказів від 02.02.2022, 09.03.2022, 10.06.2022, 05.07.2022, 11.06.2022, 17.08.2023, 20.08.2023, 20.01.2024 та 31.01.2024, але зазначив, що бойові розпорядження мають гриф "для службового користування" і не можуть бути надані. Військова частина НОМЕР_1 вказала, що відсутність довідок унеможливлює виплату винагороди в розмірі 100000 грн. На цій підставі відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Позивач 08.07.2025 подав відповідь на відзив, у якій вказав, що не погоджується з позицією відповідачів щодо правомірності виплати винагороди в розмірі 30000 грн. ОСОБА_1 стверджує, що брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України в період з 24.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024, перебуваючи в районах бойових дій, що підтверджується довідкою про участь у заходах та витягами з наказів від 27.01.2022, 02.02.2022, 09.03.2022, 10.06.2022, 11.06.2022, 11.07.2022, 17.08.2023, 20.08.2023 та 26.01.2024. Позивач зазначив, що доставляв секретні та поштові відправлення в райони бойових дій з 21.08.2023 по 21.01.2024, що підтверджується витягами з бойових розпоряджень військової частини НОМЕР_3 . На думку позивача, це свідчить про його право на винагороду в розмірі 100000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022. ОСОБА_1 вважає нарахування 30000 грн протиправним, оскільки виконував завдання в районах ведення бойових дій. Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . З 01.02.2022 він вибув для виконання службових обов'язків до Донецької та Луганської областей, що підтверджується витягом з наказу командувача об'єднаних сил від 02.02.2022 № 26/дск.
З 24.02.2022 по 09.07.2022 ОСОБА_1 брав участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, перебуваючи в містах Артемівськ, Часів Яр, Краматорськ та АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з наказу командувача об'єднаних сил від 09.03.2022 № 45/дск, усіх військовослужбовців, які станом на 05.03.2022 перебували в складі об'єднаного командного пункту, вважають залученими до виконання бойових завдань.
З 11.06.2022 ОСОБА_1 вибув до оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на підставі витягу з наказу від 10.06.2022 № 109/дск. Згідно з витягом з наказу командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 05.07.2022 № 23/дск, ОСОБА_1 09.07.2022 вибув до військової частини НОМЕР_1 .
За період з 24.02.2022 по 09.07.2022 позивачу виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 грн на підставі рапортів начальника станції фельд'єгерсько-поштового зв'язку, зокрема: за лютий 2022 року- 9446,43 грн та 5357,14 грн, за березень-травень 2022 року - по 30000 грн, за червень 2022 року - 30000 грн, за липень 2022 року (до 09.07.2022) - 8709,68 грн.
З 20.08.2023 ОСОБА_1 вибув у відрядження до оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2023 № 221. Згідно з витягом з наказу від 20.08.2023 № 234/дск, він брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України в районах бойових дій. З 21.08.2023 по 21.01.2024 ОСОБА_1 здійснював доставку секретних та поштових відправлень у райони бойових дій за маршрутами фельд'єгерсько-поштового зв'язку, що підтверджується витягами з бойових розпоряджень військової частини НОМЕР_3 . З 30.01.2024 позивач вибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 на підставі витягу з наказу від 26.01.2024 № 28/дск, а з 01.02.2024 приступив до виконання службових обов'язків у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу від 31.01.2024 № 31.
За період з 20.08.2023 по 30.01.2024 позивачу виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 грн, зокрема: за серпень 2023 року - 11612,90 грн, за вересень-грудень 2023 року - по 30000 грн, за січень 2024 року - 29032,26 грн.
05.07.2024 та 06.09.2024 представник ОСОБА_1 направив адвокатські запити до військової частини НОМЕР_1 з проханням надати інформацію про причини невиплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн за періоди з 01.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024. Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що виплати здійснювались у розмірі 30000 грн на підставі рапортів. 19.09.2024 позивач направив запити до військової частини НОМЕР_4 та військової частини НОМЕР_1 для отримання додаткових документів, які підтверджують його участь у бойових діях. 25.09.2024 військова частина НОМЕР_1 надала довідку про виплати за спірні періоди. 10.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини із заявою про донарахування додаткової винагороди в розмірі 100000 грн, але вимогу не було виконано.
Вважаючи дії військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 протиправними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Положення статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Частинами першою - четвертою статті 9 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Оскільки спірні періоди охоплюють 2022, 2023 та 2024 роки, суд зобов'язаний застосувати редакції Постанови № 168, чинні у відповідні часові проміжки, оскільки її положення зазнавали суттєвих змін.
Так, абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Тобто відповідно до пункту 1 Постанови № 168 відповідна додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану щомісячно, а тому вона відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
У подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, № 754 від 01.07.2022, № 793 від 07.07.2022, № 1066 від 27.09.2022, № 1146 від 08.10.2022, № 43 від 20.01.2023.
Так, підставою для виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн Постановою № 168 (у первинній редакції) було визначено лише наявність дії воєнного стану у відповідному місяці, за який вона виплачується.
Для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн абзацом першим пункт 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) встановлено обов'язкові альтернативні підстави: або безпосередня участь у бойових діях; або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Згідно з пунктом 17 Розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
За змістом пункту 8 порядку № 260 грошове забезпечення виплачується:
- щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
25.03.2022 Міністром оборони України було прийнято рішення № 248/1298 з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, а в подальшому, 23.06.2022 прийнято окреме доручення Міністра оборони України № 912/з/29, в яких вказано виплату додаткової винагороди в 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів командирів військових частин - особовому складу військової частини.
Порядок і умови виплати цієї додаткової винагороди військовослужбовцям у Збройних Силах України в подальшому було визначено наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 "Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", який набрав чинності 31.01.2023.
Вказаним наказом Порядок № 260 доповнено новим розділом XXXIV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану", яким, зокрема, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" виплачується в розмірах 30000, 50000 та 100000 грн в залежності від умов (пункт 2).
Отже, у період з 24.02.2022 по 31.01.2023 додаткова винагорода як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення у збільшеному розмірі 100000,00 грн підлягала виплаті усім військовослужбовцям Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2024 № 524 про участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 09.07.2022 та з 20.08.2023 по 30.01.2024 брав участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в містах Артемівськ, Часів Яр, Краматорськ, селі Успенівка Донецької області
Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 01.02.2022 вибув для виконання службових обов'язків до Донецької та Луганської областей (витяг з наказу від 02.02.2022 № 26/дск).
Позивач був відряджений до оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (наказ від 10.06.2022 № 109/дск) і вибув звідти 09.07.2022 (наказ від 05.07.2022 № 23/дск).
Суд зазначає, що райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 24.02.2022 по 31.07.2022 були визначені наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій":
- від 13.03.2022 № 84 - за період з 24.02.2022 по 12.03.2022;
- від 30.03.2022 № 101 та від 01.04.2022 № 102- за період з 13 по 31.03.2023;
- від 30.04.2022 № 125 - за період з 01 по 30.04.2022;
- від 02.06.2022 № 157 - за період з 01 по 31.05.2022;
- від 01.07.2022 № 184 - за період з 01 по 30.06.2022;
- від 01.08.2022 № 212 - за період з 01 по 31.07.2022.
За змістом вказаних наказів Донецька область була віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій.
Крім того, у 2022 році накази про зони ведення бойових дій затверджувалися та оновлювалися Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, зокрема, наказом № 75 від 25.04.2022 "Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)".
Міста Артемівськ (нині Бахмут), Часів Яр, Краматорськ у Донецькій області та відповідні територіальні громади у вказаний період (лютий-липень 2022 року) належали до районів здійснення заходів з оборони та відсічі агресії.
Наказом командувача об'єднаних сил від 09.03.2022 № 45/дск встановлено, що всіх військовослужбовців, які станом на 05.03.2022 перебували в складі об'єднаного командного пункту, вважати залученими до виконання бойових завдань.
Сторони не заперечують, що позивач, перебуваючи у складі об'єднаного командного пункту, а згодом в ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", виконував завдання фельд'єгерсько-поштового зв'язку.
Відповідачі при цьому стверджують, що це не є безпосередньою участю в бойових діях, тому підстав для виплати винагороди у збільшеному розмірі немає.
Однак суд звертає увагу на диспозицію пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції), яка надавала право на отримання 100000 грн не лише за "безпосередню участь у бойових діях", але й за "забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони" за умови "перебування безпосередньо в районах" їх здійснення.
Фельд'єгерсько-поштовий зв'язок, який полягає у доставці (зокрема, секретних) відправлень та бойових розпоряджень в умовах активних бойових дій, є невід'ємною частиною системи управління військами. Без такого зв'язку ефективне управління підрозділами та виконання ними бойових завдань є неможливим. Таким чином, діяльність позивача у вказаний період у містах Краматорськ, Артемівськ, Часів Яр є саме "забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони".
Факт перебування позивача безпосередньо в районах здійснення цих заходів (Донецька область, вказані міста) підтверджується витягами з наказів про відрядження та про залучення до виконання бойових завдань (наказ № 45/дск від 09.03.2022).
Аргумент відповідачів про відсутність довідок (згідно з дорученнями МОУ) суд відхиляє, оскільки Постанова № 168, яка має вищу юридичну силу, ніж доручення Міністра, не встановлювала вичерпного переліку документів, а визначала лише умови виплати такої винагороди.
Суд зазначає, що у цей період (до 01.02.2023) виплата у розмірі 30000 грн була "базовою" і виплачувалася всім. Виплата у розмірі 100000 грн не була окремою виплатою, а збільшенням базової винагороди.
Суд вважає, що за період з 24.02.2022 по 09.07.2022 позивач довів, що він забезпечував здійснення заходів з оборони, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (міста Артемівськ, Часів Яр, Краматорськ, с. Успенівка), тому він мав право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн на місяць.
Враховуючи наведене суд доходить висновку, що відповідачі протиправно не нарахували та невиплатили позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за вказаний період у збільшеному до 100000 гривень розмірі.
Щодо позовних вимог за період з 20.08.2023 по 30.01.2024.
25.01.2023 Міністерством оборони України прийнято наказ № 44 "Про внесення змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", яким Порядок № 260, доповнений розділом XXXIV, що визначає умови та порядок виплати додаткової грошової допомоги, згідно з п.п. 2 та 4 якого:
"2. На період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" виплачується в таких розмірах:
- 100000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах): під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника; із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою; у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії; на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника; з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту; кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування); у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів; з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
- 50000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
- 30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30000 гривень.
Райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань".
З аналізу вказаних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин, слідує, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю встановлюється в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для виплати такої збільшеної додаткової винагороди є відповідні накази командирів (начальників), а документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій; рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або у виконанні бойових (спеціальних завдань) завдань та довідки командира військової частини за формою, що затверджена відповідним додатком до рішення Міністра оборони України (у формі окремого доручення) від 23.06.2022 № 912/з/29.
Суд наголошує на тому що пунктом 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44) було визначено вичерпний перелік випадків та обставин, які у своїй сукупності є підставою для виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди у розмірі збільшеному до 100000 гривень.
Визначальними факторами для нарахування та виплати додаткової винагороди у вказаному збільшеному розмірі є сукупність таких факторів:
- військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії,
та при цьому:
- перебуває безпосередньо в районі ведення (здійснення) бойових дій,
та при цьому:
- виконує бойові (спеціальні) завдання.
Тобто у загальному розумінні мають одночасно існувати всі три наведені фактори щодо конкретного військовослужбовця. Лише в такому випадку він має право на отримання додаткової винагороди розмірі 100000 гривень.
При цьому, у тому випадку якщо військовослужбовець виконує бойові завдання, але це відбувається поза визначеними районами ведення бойових дій, то він має право лише на додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень.
Аналогічно якщо військовослужбовець виконує бойові (спеціальні) завдання у районі ведення бойових дій, але при цьому не бере у таких діях безпосередню участь, у нього виникає право лише на додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень.
Як вбачається з відзивів на позовну заяву, позиція відповідачів полягає у тому що збільшена до 100000 грн додаткова винагорода виплачується не за виконання всіх бойових розпоряджень, а за виконання конкретних завдань визначених підпунктом 1 пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260, однак позивач у бойових діях взагалі участі не брав.
При цьому, факт виконання позивачем завдань безпосередньо в районі ведення (здійснення) бойових дій відповідачами не заперечується.
Отже, з'ясуванню в межах предмета доказування підлягає характер таких бойових (спеціальних) завдань та, відповідно, наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди.
Суд звертає увагу, що пунктом 3 Рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 (викладеного у формі телеграми) було визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: 1) бойовий наказ (бойове розпорядження); 2) журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); 3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
У подальшому Міністром оборони України з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, прийнято рішення (у формі окремого доручення) від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі - Рішення № 912/з/29).
Пунктом 1 Рішення № 912/з/29 визначено, що під терміном "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частино (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань (військ) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії.
Абзацом 3 п. 3 Рішення № 912/з/29 наказано документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктами 5 та 6 Рішення № 912/з/29 визначено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 гривень за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 3 до цього доручення).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, пункт 1 Рішення МОУ № 912/з/29 від 23.06.2022 роз'яснює термін "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи). Під цим терміном розуміється виконання військовослужбовцем одного з таких завдань:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ сил оборони держави (визначених головнокомандувачем ЗСУ або начальником генштабу) в районі ведення бойових дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони чи наступу (контрнаступу, контратаки);
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ сил оборони безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на тимчасово окупованих територіях;
- завдань з оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на окупованих територіях;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів або запобігання спробам заволодіння зброєю чи технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп чи незаконних збройних формувань;
- завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- завдань з виявлення повітряних цілей у районах бойових дій;
- польотів у районах ведення бойових дій, ведення повітряного бою;
- заходів з виведення повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
- бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській чи річковій акваторії.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію щодо застосування зазначених норм права.
Зокрема, у постанові від 05.12.2024 у справі № 120/12613/23 Верховний Суд зазначив, що у переліку завдань, які визначають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах", відсутня чітка прив'язка до меж, бойових (спеціальних) завдань та операцій здійснення самих бойових дій та заходів. Перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами. Це означає, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у бойових діях або заходах.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23 наголосив, що безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або заходах не має тлумачитись надмірно вузько, а перелік завдань може охоплювати широкий спектр бойової діяльності як у районах ведення бойових дій, так і поза ними. Суд підкреслив, що за наявності формальних недоліків у документах, але при фактичному встановленні участі військовослужбовця у бойових діях, відмова у виплаті додаткової винагороди є необґрунтованою. Водночас необхідно керуватися оновленими критеріями, ураховуючи вимоги нових наказів, і ретельно оцінювати кожен наданий доказ, аби визначити, чи дає він підстави для отримання додаткової виплати.
У постанові від 06.03.2025 у справі № 620/18189/23 Верховний Суд вказував про важливість дотримання саме того наказу, який діяв у відповідний період, та необхідність урахування воєнних реалій при оцінці завдань військовослужбовця.
Судом встановлено, що 20.08.2023 ОСОБА_1 прибув до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та почав безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України. Цей факт підтверджується витягом з наказу командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 20.08.2023 № 234/дск, в якому чітко зазначено: " ОСОБА_1 з 20.08.2023 прибув до складу сил та засобів та бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України".
Відрядження позивача було оформлено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2023 № 221, яким ОСОБА_1 направлений у відрядження з 20.08.2023. Повернення відбулося 30.01.2024 на підставі наказу командира оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 26.01.2024 № 28/дск ( АДРЕСА_2 ), яким позивач виведений до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 з 30.01.2024, та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2024 № 31, яким ОСОБА_1 з 01.02.2024 приступив до виконання службових обов'язків у пункті дислокації.
Суд зазначає, що райони ведення воєнних (бойових) дій у спірний період були визначені наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій":
- від 01.09.2023 № 247 - за період з 01 по 31.08.2023;
- від 01.10.2023 № 273 - за період з 01 по 30.09.2023;
- від 01.11.2023 № 301 - за період з 01 по 31.10.2023;
- від 01.12.2023 № 341 - за період з 01 по 30.11.2023;
- від 01.01.2024 № 2 - за період з 01 по 31.12.2023;
- від 01.02.2024 № 42 - за період з 01 по 28.02.2024.
За змістом вказаних наказів міста Бахмут, Часів Яр, Краматорськ та АДРЕСА_1 та відповідні територіальні громади у період з 20.08.2023 по 30.01.2024 належали до районів ведення бойових дій.
Суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи витяги з бойових розпоряджень військової частини НОМЕР_3 детально фіксують виконання ОСОБА_1 спеціальних завдань із доставки секретних та поштових відправлень безпосередньо в райони ведення бойових дій за маршрутами фельд'єгерсько-поштового зв'язку. Ці витяги охоплюють кожен тиждень спірного періоду:
- 21.08.2023-27.08.2023;
- 28.08.2023-03.09.2023;
- 04.09.2023-10.09.2023;
- 11.09.2023-17.09.2023;
- 18.09.2023-24.09.2023;
- 25.09.2023-01.10.2023;
- 02.10.2023-08.10.2023;
- 09.10.2023-15.10.2023;
- 16.10.2023-22.10.2023;
- 23.10.2023-29.10.2023;
- 30.10.2023-05.11.2023;
- 06.11.2023-12.11.2023;
- 13.11.2023-19.11.2023;
- 20.11.2023-26.11.2023;
- 27.11.2023-03.12.2023;
- 04.12.2023-10.12.2023;
- 11.12.2023-17.12.2023;
- 18.12.2023-24.12.2023;
- 25.12.2023-31.12.2023;
- 01.01.2024-07.01.2024;
- 08.01.2024-14.01.2024;
- 15.01.2024-21.01.2024.
Ключовим доказом у цій частині спору є не сам факт доставки пошти, а те, на підставі яких документів вона здійснювалася. Позивач надав витяги з бойових розпоряджень, які є формою бойового наказу, документом з управління військами, який видається для виконання конкретного бойового завдання в умовах обмеженого часу. Той факт, що переміщення позивача та виконання ним завдань із фельд'єгерсько-поштового зв'язку оформлювалися не логістичними чи загальними наказами, а саме бойовими розпорядженнями, свідчить про те, що ці завдання виконувались в умовах безпосереднього ризику, пов'язаного з вогневим ураженням противника, та в районах, що прирівнюються до лінії бойового зіткнення.
Виконані ОСОБА_1 завдання з доставки секретних та поштових відправлень у райони ведення бойових дій безпосередньо відповідають критеріям пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 (в редакції, чинній на спірний період), який передбачає виплату 100000 грн військовослужбовцям, які:
а) беруть участь у бойових (спеціальних) діях або заходах із забезпечення оборони України;
б) перебувають безпосередньо в районах здійснення таких заходів, зокрема на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора;
в) виконують завдання пропорційно часу участі.
Доставка секретних відправлень у райони бойових дій є критичним елементом бойового забезпечення угруповань військ, оскільки забезпечує оперативне управління, координацію дій та логістику. Такі завдання виконуються виключно в умовах безпосередньої загрози життю та здоров'ю, що, на переконання суду, прирівнюється до участі в бойових діях.
Цей висновок підсилюється наказом № 234/дск від 20.08.2023, який прямо вказує, що позивач брав "безпосередню участь" у заходах, що є прямим відповідником формулюванню Постанови № 168 для виплати 100 000 грн. На переконання суду, відсутність "довідки встановленого зразка", на чому наголошують відповідачі, не спростовує факт участі, засвідчений бойовими документами.
З приводу твердження про пропуск позивачем строку звернення до суду слід звернути увагу на таке.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
10.01.2025 позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 відправлено заяву про донарахування та виплату додаткову грошову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 09.07.2022, та з 20.08.2023 по 30.01.2024. До заяви долучено витяги з бойових розпоряджень військової частини НОМЕР_3 . Заяву військовою частиною отримано 16.01.2025.
Листом від 30.01.2025 № 96 відповідач повідомив, що відсутні підстави для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000,00 грн.
Отже, саме з подією отримання позивачем цього письмового повідомлення про відмову (після надання необхідних підтвердних документів - бойових розпоряджень) суд пов'язує початок перебігу тримісячного строку для звернення з позовом до суду.
Враховуючи, що позивач звернувся за юридичною допомогою, вживав заходів для отримання інформації щодо розміру його грошового забезпечення, представник позивача тривалий час витребовував бойові розпорядження, а також відсутність доказів отримання листа від 30.01.2025 № 96 раніше, ніж 20.02.2025, суд вважає, що звернувшись до суду 20.05.2025, позивач не пропустив тримісячного строку для звернення до суду.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що згідно з листом військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 № 96 ця військова частина не здійснює фінансово-господарську діяльність та відповідно до рішення Командувача сухопутних військ Збройних сил України № 6 від 01.01.2022 з 01.01.2022 по теперішній час знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 .
За таких обставин, суд, керуючись принципом верховенства права, передбаченим статтею 8 Конституції України, а також статтею 5 КАС України, яка визначає, що суд при вирішенні адміністративної справи зобов'язаний обрати ефективний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів особи від протиправних дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, дійшов висновку про необхідність саме зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити спірну додаткову винагороду ОСОБА_1 , а не стягнення конкретної суми.
Обрання способу захисту має враховувати специфіку адміністративних правовідносин, де суб'єктом владних повноважень є військова частина НОМЕР_2 , яка здійснює фінансове забезпечення відповідно до рішення Командувача сухопутних військ Збройних Сил України № 6 від 01.01.2022. Стаття 5 КАС України вимагає, щоб спосіб захисту був ефективним, тобто таким, що безпосередньо відновлює порушене право та запобігає подальшим порушенням, з урахуванням принципів пропорційності, доцільності та економії процесуальних засобів.
У судовій практиці Верховного Суду вказано, що в справах про виплати військовослужбовцям ефективним способом захисту є зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити належні суми, оскільки це дозволяє врахувати всі процедурні аспекти, такі як бюджетне фінансування, індексацію та можливі зміни в законодавстві на момент виконання рішення.
Отже, зобов'язання є пропорційним, доцільним та ефективним способом захисту, що відповідає частині 1 статті 5 КАС України, оскільки воно безпосередньо відновлює порушене право, враховує специфіку владних повноважень відповідача та запобігає потенційним ускладненням у виконанні рішення.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 580/3324/19.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення судових витрат у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі оцінено у 5000,00 грн.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна й інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, аналізуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи категорію та складність справи, ціну та предмет позову, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та результатом розгляду справи, а отже, вимоги про відшкодування 5000,00 грн витрат на правничу допомогу - обґрунтованими та такими, що відповідають критеріям реальності та розумності.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 09.07.2022, з 20.08.2023 по 30.01.2024 в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 24.02.2022 по 09.07.2022, з 20.08.2023 по 30.01.2024 в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з урахуванням вже проведених виплат.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 30 жовтня 2025 р.
30.10.25