(про відмову у відстроченні чи розстроченні виконання рішення суду,
зміні чи встановленні способу і порядку виконання судового рішення)
29 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/15522/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шимоновича Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
В провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати індексації.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по 30.05.2023 року.
Рішення набрало законної сили 20.02.2024.
Через систему «Електронний суд» Військовою частиною НОМЕР_1 подано заяву про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі №240/15522/23.
Вказана заява мотивована тим, що фінансовою службою військової частини НОМЕР_1 у порядку добровільного виконання рішення суду здійснено розрахунок сум, необхідних для його виконання, у розмірі 33 465,34 грн.
Юридичною службою військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про неоскарження зазначеного рішення суду від 28.08.2024 №813/18959, а також повторне клопотання від 01.11.2024 №813/26056 із розрахунком сум, необхідних для виконання рішення (додається), до Командування десантно-штурмових військ та отримано погодження такого клопотання від 27.11.2024 за вих. №117/31557.
Отже, на день звернення з відповідною заявою Військова частина НОМЕР_1 добровільно виконала судове рішення в частині нарахування сум для виплати Позивачу. Усі подальші дії щодо виконання судового рішення в частині виплати коштів не залежать від Військової частини НОМЕР_1 , а обумовлені фактичним надходженням бюджетних коштів через Державну казначейську службу України на рахунки військової частини. Лише після надходження коштів, замовлених шляхом подання заявки-розрахунку до вищого командування, здійснюється їх виплата шляхом формування платіжної інструкції для зарахування на банківський рахунок Позивача.
Таким чином, для Військової частини НОМЕР_1 існують обставини, що не залежать від її волі та істотно ускладнюють виконання судового рішення в частині виплати вже нарахованих коштів. Для його виконання необхідне попереднє надходження замовлених бюджетних коштів на рахунки частини.
На підтвердження надаються виписки з рахунку «Клієнт казначейства - Казначейство» як доказ відсутності бюджетних коштів для виконання судових рішень за КЕКВ 2800 з моменту набрання рішенням суду законної сили і до теперішнього часу.
Керуючись приписами частини третьої статті 194, частини дев'ятої статті 205, частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за можливе провести розгляд заяви у порядку письмового провадження.
Суд, розглянувши подану заяву, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зазначає наступне.
За приписами статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII та ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Відповідно до положень ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Питання про відстрочення судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови. При відстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів, передбачених статтею 151 цього Кодексу.
Таким чином, процесуальне законодавство визначає підстави та порядок відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного виконання такого.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
Норми процесуального закону не містять конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, питання відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права.
В частині правової оцінки наведених заявником доводів, суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо таких для прийняття рішення про відстрочення виконання судового рішення.
Відстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
У постанові від 06.12.2019 по справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяви щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 по справі №819/150/17).
Заявник, мотивуючи заяву про відстрочення виконання рішення суду вказує, що не ухиляється від виконання рішення суду, однак, у зв'язку з відсутністю фінансування не має можливості виконати рішення суду в повному обсязі.
Однак, суд вважає, що фінансове становище не є винятковим випадком, що давало би суду правові підстави для відстрочення виконання рішення.
У ході розгляду заяви заявником не доведене існування передбачених ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України виняткових обставин, які ускладнюють можливість виконання судового рішення.
Суд зауважує, що заявник (боржник) не просить здійснити розстрочення виконання рішення суду шляхом часткової (поступової) сплати платежів, а просить відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду строком на один рік, при цьому не вказує чітких підстав можливості виконання рішення суду після спливу терміну відстрочення.
Також заявником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає заявник для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.
У Рішенні від 27.11.2008 по справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України передбачено, що підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних бюджетних призначень в розумінні ч. 3 ст. 378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для відстрочення його виконання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 року в адміністративній справі № 240/15522/23 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Р.М.Шимонович