Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 жовтня 2025 року Справа№200/7466/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Самохвалова Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
29 вересня 2025 року адвокат Самохвалов Сергій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період військової служби з 18 лютого 2017 року по 31 грудня 2022 року включно, та з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2025 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період військової служби з 18 лютого 2017 року по 31 грудня 2022 року включно, та за період з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2025 року включно;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі його місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі його місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен 21 рік вислуги;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50% його місячного грошового забезпечення за кожен 21 рік вислуги;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 вересня 2025 року по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За змістом викладеного позивач з 18 лютого 2017 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . За весь час проходження позивачем військової служби грошове забезпечення позивача не індексувалося, не було сплачено йому індексацію грошового забезпечення і при звільненні з військової служби. Крім того, позивачу не сплачено за 2025 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Також, при звільненні з військової служби, позивачу не сплачено одноразову грошову допомогу відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, представник позивача вважає, що з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17 вересня 2025 року по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову. У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 травня 2017 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у відповідача немає. Індексація не була нарахована та виплачена позивачу також у період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року, та відповідач вважає, що питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушено. Відповідач також не нарахував і не виплатив позивачу поточну індексацію за період з 28 лютого 2018 року по 31 грудня 2022 року. Позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення з серпня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 130,20 грн. щомісячно, в січні 2025 року у розмірі 254,35 грн. із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації січень 2024 року. Натомість, з січня по вересень 2024 року індексація грошового забезпечення не проводилася, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України. Позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення з липня 2025 року по вересень 2025 року (місяць звільнення з військової служби) у розмірі 133,23 грн. щомісячно, оскільки згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня 2025 року по червень 2025 року не перевищував 103%, а відтак з січня 2025 року по червень 2025 року індексація грошового забезпечення позивача відповідачем не проводилась.
Крім того, відповідач зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення. Разом з тим, відповідач зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що позивач протягом 2025 року і до моменту звільнення з військової служби, звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із відповідним рапортом та наданням необхідних доказів про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Також, відповідач вважає необґрунтованими заявлені позивачем вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення, оскільки частина другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше, в той час календарна вислуга років позивача складає 09 років 01 місяць.
Відповідач зауважив, що стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку є можливим лише у разі, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким буде встановлено обов'язок нарахувати та виплатити спірні суми, відповідач допустить затримку у виконанні цього судового рішення. Наразі ж, коли судове рішення ще не ухвалене, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки є юридично передчасною.
У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Вирішено ряд процесуальних питань.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 29 вересня 2016 року по 16 вересня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 вересня 2025 року №261 сержант ОСОБА_1 , звільнений на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року - через сімейні обставини, або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (перебування на утриманні військовослужбовця трьох та більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), справи та посаду здав та вибув для зарахування на військовий облік. З 16 вересня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 09 років 01 місяць 01 день, пільгова - 12 років 05 місяців 05 днів, загальна - 21 рік 06 місяців 06 днів. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2025 рік не отримував.
17 вересня 2025 року представник позивача звернувся до Військовій частині НОМЕР_1 із адвокатським запитом №108, в якому серед іншого просив:
1. Повідомити з яких правових підстав ОСОБА_1 протягом військової служби не нараховувалася та не сплачувалася індексація його грошового забезпечення.
2. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 протягом всього періоду його служби у Військовій частині НОМЕР_1 до дня звільнення із зазначенням окремих видів грошового забезпечення помісячно за кожний рік служби.
Відповіді Військової частини НОМЕР_1 на зазначений адвокатський запит матеріали справи не містять.
Згідно з довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_1 від 06 жовтня 2025 року грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 вересня 2016 року по 16 вересня 2025 року індексація грошового забезпечення у період з вересня 2016 року по жовтень 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у листопаді 2018 року нараховано та виплачено у розмірі 71,08 грн., у грудні 2018 року-січні 2019 року не нараховувалась та не виплачувалась, у лютому-травні 2019 року - 134,47 грн. на місяць, у червні 2019 року-квітні 2020 року - 206,72 грн. на місяць, у травні-липні 2020 року - 216,51 грн. на місяць, у серпні-грудні 2020 року - 226,29 грн. на місяць, у січні-березні 2021 року - 331,42 грн. на місяць, у квітні-червні 2021 року - 415,41 грн. на місяць, у липні 2021 року-січні 2022 року - 540,03 грн. на місяць, у лютому-квітні 2022 року - 672,35 грн. на місяць, у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1071,21 грн., у липні 2022 року - 1012,00 грн., у серпні-жовтні 2022 року - 1281,80 грн. на місяць, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,83 грн., у січні 2023 року-липні 2024 року не нараховувалась та не виплачувалась, у серпні-листопаді 2024 року - 130,20 грн. на місяць, у грудні 2024 року - 254,35 грн., у січні-червні 2025 року не нараховувалась та не виплачувалась, у липні-серпні 2025 року - 133,23 грн. на місяць, у вересні 2025 року - 71,06 грн.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) у період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року відповідачем суду не надано.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-четвертим статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
У частині шостій статті 2 Закону №1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 7 пункту 4 Порядку №1078).
Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З 01 січня 2023 року пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинена на 2023 рік.
Відповідно, не застосовувався і Порядок №1078, розроблений на виконання вимог частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Наведена норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році була чинною, неконституційною не визнавалася, не скасовувалася, а тому підлягала застосуванню.
З 01 січня 2024 року дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відновлена.
Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Отже, з січня 2024 року встановлений єдиний підхід для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2024 році.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком (на той час) незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, які відповідно до частини п'ятої статі 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період проходження військової служби позивачем, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України №1282-XII та Порядку №1078.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року, суд зазначає наступне.
Абзацами 1, 2 пункту 4 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 01 січня 2015 року) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній до 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
З 01 грудня 2015 року редакція пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз редакцій норми пункту 5 Порядку № 1078 дозволяє зробити висновок, що до 01 грудня 2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації.
Відтак, до 01 грудня 2015 року базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання тарифних окладів працівника.
Проте, редакція пункту 5 Порядку № 1078, яка діє з 01 грудня 2015 року, покладає обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів).
Таким чином, з 01 грудня 2015 року зміна базового місяця для нарахування індексації залежить від підвищення тарифних ставок (окладів).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Абзацом 3 пункту 10-1 Порядку №1078, у редакції, чинній до 01 грудня 2015 року, визначалось, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Порядок №1078 доповнено пунктом 10-2 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №526 від 13 червня 2012 року, яка діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року.
Пункт 10-2 Порядку №1078 застосовується з 01 грудня 2015 року та встановлює, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Відтак, з 01 грудня 2015 року положення пункту 10-2 Порядку №1078 застосовуються до новоприйнятих працівників.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені, зокрема, Додатками №1-7 до Постанови №1294.
01 березня 2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), положеннями якої встановлено розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку, що за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року відповідач мав встановити базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення позивача - січень 2008 року, доказів протилежного відповідачем не надано.
З огляду на те, що відповідачем не заперечується проведення ним обчислення індексації грошового забезпечення позивача не з урахуванням місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця (базового місяця 01 січня 2008 року), а обчислення індексації з розрахунку збільшення розміру його грошового забезпечення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Враховуючи, що відповідачем фактично не заперечується несплата індексації за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача - січень 2008 року, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 15 березня 2018 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (…)
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
На підставі абзацу 2 пункту 4 Порядку №1078 оплата праці, у тому числі, грошове забезпечення, індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Порядку №1078 частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Порядок визначення суми індексації протягом спірного періоду регулювався абзацом 5 пункту 4 Порядку №1078 (з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»), згідно якого сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, що діяла до 02 квітня 2021 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до редакції цього ж абзацу, яка набула чинності з 02 квітня 2021 року, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
На підставі абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, що діяла до 02 квітня 2021 року) у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до редакції цього ж абзацу, яка набула чинності з 02 квітня 2021 року, у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
На підставі абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (в редакції, що діяла з 02 квітня 2021 року: до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку).
Як визначено пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби) для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу, посадова особа митної служби.
Таким чином, Порядок №1078 фактично передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, - поточної індексації та індексації, яка розраховується як різниця між розміром підвищення місячного доходу (у випадку, якщо таке збільшення доходу відбулось у зв'язку зі підвищення тарифної ставки (окладу)) та розміром індексації, що мала би бути нарахована, якби збільшення доходу не відбулось (індексація-різниця).
При цьому абзац 3 пункту 10-1 Порядку №1078 в редакції, яка діяла до 1 грудня 2015 року передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу; пункт 10-2 передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Тобто, до 1 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
Внаслідок змін до Порядку №1078, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації провадиться не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. У зв'язку із такими змінами змінився і механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому був вилучений термін базовий місяць.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з 1 грудня 2015 року, діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу - обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник).
Тобто, відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01 березня 2018 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 (зі змінами) разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом 2 пункту п'ятого Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України за посиланням: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cnrik/isc/iscu/iscmu.htm, де розміщено індекси споживчих цін у 1991-2019 роках, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Відповідачем не надано відомостей про застосування базового місяця при розрахунку розміру індексації за спірний період.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.
Відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці), покладається безпосередньо на роботодавця.
Отже, березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078 березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 березня 2018 року.
Відтак, Порядок №1078, передбачає можливість виплати двох видів індексацій грошових доходів - умовно кажучи «поточної» та «індексації-різниці».
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі №200/11548/21.
З огляду на зазначене, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно матеріалів справи поточна індексація грошового забезпечення позивачу за період з березня 2018 року по жовтень 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у листопаді 2018 року нараховано та виплачено у розмірі 71,08 грн., у грудні 2018 року-січні 2019 року не нараховувалась та не виплачувалась, у лютому-травні 2019 року - 134,47 грн. на місяць, у червні 2019 року-квітні 2020 року - 206,72 грн. на місяць, у травні-липні 2020 року - 216,51 грн. на місяць, у серпні-грудні 2020 року - 226,29 грн. на місяць, у січні-березні 2021 року - 331,42 грн. на місяць, у квітні-червні 2021 року - 415,41 грн. на місяць, у липні 2021 року-січні 2022 року - 540,03 грн. на місяць, у лютому-квітні 2022 року - 672,35 грн. на місяць, у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1071,21 грн., у липні 2022 року - 1012,00 грн., у серпні-жовтні 2022 року - 1281,80 грн. на місяць, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,83 грн.
Верховний Суд в постанові від 23 березня 2023 року (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки в ній) у справі № 400/3826/21 зазначив, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 цього Порядку дають Суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу військовослужбовця військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Разом із цим, індексація-різниця, нарахування та сплата якої передбачені абзаци 4-6 пункту 5 Порядку №1078, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
За наведеного вбачається, що відповідачем, всупереч абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, починаючи з 01 березня 2018 року не виплачена позивачу щомісячна фіксована індексація грошового забезпечення. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації у спірний період, що свідчить про протиправну бездіяльність.
З урахуванням приписів абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати фіксовану суму індексації грошового забезпечення (різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу), а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації.
Зважаючи, що відповідачем в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року виплата фіксованої суми індексації не здійснювалась, суд дійшов висновку, що в цьому періоді нарахування індексації грошового забезпечення позивачу здійснено відповідачем без врахування абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078.
З огляду на вищезазначене, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2025 року, суд зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи поточна індексація грошового забезпечення позивачу у січні 2024 року-липні 2024 року не нараховувалась та не виплачувалась, у серпні-листопаді 2024 року - 130,20 грн. на місяць, у грудні 2024 року - 254,35 грн., у січні-червні 2025 року не нараховувалась та не виплачувалась, у липні-серпні 2025 року - 133,23 грн. на місяць, у вересні 2025 року - 71,06 грн.
Як зазначено вище, згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до норм пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Так, заробітна плата (грошове забезпечення) індексується в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого у 2024 році 3028,00 грн.
При цьому, як зазначалось судом вище, у 2023 році індексація грошового забезпечення, у даному випадку, не проводилася. Її нарахування відновлено з 2024 року.
Разом з тим, відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Таким чином, для роботодавців, які підвищували оклади (тарифні ставки) до 01 січня 2024 року (по грудень 2023 року включно), базовим місяцем є грудень 2023 року.
Так, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в січні 2024 року становив 100,4%, в лютому 2024 року - 100,3%, в березні 2024 року - 100,5%, в квітні 2024 року - 100,2%, в травні 2024 року - 100,6%, в червні 2024 року - 102,2%.
Вказані відсоткові показники індексу інфляції свідчать про те, що індексацію слід проводити з 01 серпня 2024 року, як першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Ураховуючи те, що індекс споживчих цін за червень 2024 року опублікований в газеті «Урядовий кур'єр» 12 липня 2024 року, і наростаючим підсумком з січня по червень 2024 року перевищив 103% (103,8% за посадами працівників, у яких посадові оклади підвищення з 1 січня 2024 року ((100,0% (місць підвищення приймається 100%) х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%) і 104,3% за посадами, працівників і військовослужбовців, у яких не відбулося підвищення посадових окладів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін провадиться з 1 січня 2024 року (100,4% х 100,3% х 100,5% х 100,2% х 100,6% х 102,2%)) індексація нараховується в серпні.
Таким чином, індексації в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.) підлягають грошові доходи (заробітна плата, грошове забезпечення), починаючи з серпня 2024 року, що і було здійснено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Також, статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.
Отже, базовим місяцем для індексації доходів встановлено січень 2025 року. Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%.
Аналізуючи офіційні дані, що містяться у Зведеній таблиці індексів споживчих цін за період з 2010 по 2025 роки, можна дійти висновку, що у січні-червні 2025 року показник інфляції не досягнув рівня, необхідного для перевищення встановленого порога індексації у 103%.
При цьому, як зазначено вище, позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення з липня 2025 року по вересень 2025 року.
За наведених обставин, підстав для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 16 вересня 2025 року відповідно до Порядку №1078 немає, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, суд зазначає наступне.
За змістом підпункту 3 пункту 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Розділом XXIV Порядку №260 визначена процедура здійснення виплати військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Абзац третій пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 передбачає, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Абзацом першим пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони Україні.
Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З аналізу вищевикладеного слідує, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення на момент надання вказаних видів допомог.
Крім того, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі наказу командира, а рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Перелік обставин, коли військовослужбовцю надається матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2025 році, встановлюється окремим дорученням Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року.
Згідно окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
1) у військовослужбовця є інвалідність, отримана внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
2) сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;
3) внаслідок події, яка сталась у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, таких як:
смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;
4) порушення стану здоров'я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма №027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:
захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ /СНІД, вірусний гепатит В , С;
перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов'язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;
перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;
5) поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов'язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
6) поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов'язаного з військовою агресією російської федерації проти України.
Із наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.
Як встановлено з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 вересня 2025 року №261, позивач не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, із зазначенням відповідних підстав, передбачених окремим дорученням Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року, та наданням підтверджуючих документів, що жодним чином не спростовується представником позивача.
Отже, у зв'язку з неотриманням рапорту на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати такої допомоги позивачу у 2025 році.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності (дій) щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році.
Оскільки, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу спірної допомоги, розрахунок суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році не здійснюється.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Щодо вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен 21 рік вислуги, суд зазначає наступне.
Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв'язку із закінченням строку контракту; за віком; у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); у зв'язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку"; з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку"; у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі; у зв'язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану; за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років; у зв'язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим; у зв'язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку №260 у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 вересня 2025 року №261 серед іншого зазначено, що позивача звільнено на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року - через сімейні обставини, або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (перебування на утриманні військовослужбовця трьох та більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці). Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 09 років 01 місяць 01 день, пільгова - 12 років 05 місяців 05 днів, загальна - 21 рік 06 місяців 06 днів.
Згідно з підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
При вирішенні питання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд звертає увагу на те, що умовою набуття такого права відповідно до абзацу 10 підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 календарних років і більше».
Тобто, у вказаній вище нормі міститься пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Оскільки наявними у даній справі матеріалами підтверджується, що вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 09 років 01 місяць 01 день, тобто, становить менше 10 років календарної вислуги, то суд приходить висновку про помилковість тверджень представника позивача про наявність у позивач права на виплату спірної одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та, відповідно, про протиправну бездіяльність відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даних спірних відносинах відповідач, не виплативши позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Водночас, суд вважає безпідставними посилання сторін на правові позиції Верховного Суду у справах №806/2104/17 та №822/3008/17, оскільки спірні відносини у тих справах вирішувались судами із застосуванням (аналізом) положень законодавства, яке вже втратило чинність. Відтак, правові позиції суду касаційної інстанції у вказаних справах не є актуальними до спірних відносин у цій справі, що виникли при звільненні позивача з військової служби у вересні 2025 року та регулюються приписами статті 15 Закону №2011-ХІІ в редакції, відмінній від тієї, що діяла на час виникнення спірних відносин у справах №806/2104/17 та №822/3008/17.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен 21 рік вислуги.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Отже, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України), оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що застосовувався за сталою судовою практикою, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягала застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. При цьому, з 19 липня 2022 року до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 18 квітня 2024 року у справі №380/4205/23.
Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі №813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, доказів щодо проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після звільнення позивача, до матеріалів справи не надано, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 викладено наступні висновки: «105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. 106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Таким чином, при прийнятті рішення щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід врахувати необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні.
Аналогічна позиція щодо пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлена в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19, від 14 липня 2021 року у справі №240/12178/20, від 12 серпня 2021 року у справі №420/4554/20.
У той же час, на переконання суду, для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід встановити чіткі суми розміру усіх належних позивачу сум та дату розрахунку.
Проте у матеріалах справи відсутні докази повного розрахунку із позивачем, зокрема, у контексті виконання рішення суду у розглядаємій справі, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та обрахунку конкретної суми середнього заробітку.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, суд вважає, що вимога представника позивача стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 вересня 2025 року по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, є передчасною та такою, що звернена на майбутнє.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Щодо питання дотримання строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Так, суд звертає увагу позивача, що у пунктах 65.1, 65,2 постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, судом зроблено висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Разом із цим, у пунктах 76, 77, 78, 79 постанови від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Підсумовуючи, право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Отже, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, до вимог щодо нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20 липня 2022 року по 16 вересня 2025 року - відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 2025 року представник позивача звернувся до Військовій частині НОМЕР_1 із адвокатським запитом №108, в якому серед іншого просив надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 протягом всього періоду його служби у Військовій частині НОМЕР_1 до дня звільнення із зазначенням окремих видів грошового забезпечення помісячно за кожний рік служби. Відповідь Військова частина НОМЕР_1 на зазначений адвокатський запит не надала, що останнім не заперечується.
Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення відповідачем позивача під час проходження служби, та на дату виключення зі списків особового складу - 16 вересня 2025 року, про розмір грошового забезпечення, який нараховувався та виплачувався позивачу у спірний період.
Враховуючи вищезазначені норми та доводи представника позивача, суд вважає їх достатніми, та висновує, що позивачем дотримано строк звернення до суду із цим позовом.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Самохвалова Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна