Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 жовтня 2025 року Справа№200/6410/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №050650006692 від 31.03.2025 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №050650006692 від 31.03.2025 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та звернувся 23.03.2025 року до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії з 60 років, але йому було відмовлено у призначенні пенсії, так як він не має 31 років стажу. Позивач зазначив, що він 23.03.2025 року звертався до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії та відповідно до діючого законодавства його заява була розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі відповідач). Позивач зауважив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 31.03.2025 року № 050650006692 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком та до його страхового стажу не зараховано - період роботи з 18.02.1983 по 25.06.1993 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні; період роботи з 04.02.1994 по 29.08.1994 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки нечитабельна печатка при звільненні. Позивач закцентував свою увагу на тому, що доказів на підтвердження направлення йому від відповідача повідомлення про необхідність надання додаткових документів матеріали справи не містять.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копії пенсійної справи позивача; копію довідки форми ППВП ПФУ РС-право та форми ОК-5.
Про відкриття провадження у справі представник позивача - адвокат Єфімік Олена Олександрівна та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявності у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 27.08.2025 року.
З урахуванням вищенаведеного, відповідач був належним чином обізнаний про наявність позовної заяви на розгляді в Донецькому окружному адміністративному суді.
Станом на час розгляду даної справи по суті спірних правовідносин від відповідача на адресу суду не було надано ані відзиву на позовну заяву разом із доказами на підтвердження зазначеного у ньому, ані будь-якої заяви, клопотання тощо.
Суд зауважує, що у відповідності до приписів ч.2 та ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В свою чергу, приписами ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Варто зауважити, що приписами ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Слід констатувати той факт, що у відповідача, який отримав копію процесуального документу про відкриття провадження по справі №200/6410/25 - 27.08.2025 року, було вдосталь часу для надання на адресу суду своїх заперечень із відповідними доказами на підтвердження своєї позиції по справі, але враховуючи відсутність взагалі будь-яких заяв по суті, суд вирішив розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами та доказами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту серії НОМЕР_3 виданого Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області від 23.01.2001 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ: 21108013), в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за віком від 23.03.2025 року у відповідності до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою та спірним рішенням.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було розглянуто заяву позивача від 23.03.2025 року за принципом екстериторіальності та 31.03.2025 було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №050650006692.
В вищенаведеному рішенні відповідача було зазначено наступне: - «Відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) ОСОБА_1 . Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 23.03.2025р. Пенсійний вік, визначений ст.26 Закону №1058 - 60 років. Вік заявника на дату звернення - 62 роки 7 місяців 24 дні. Необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058 - 29 років. За відсутності страхового стажу пенсії за віком призначаються після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, 65 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027- від 15 до 24 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 26 років 11 місяців 3 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 18.02.1983 по 25.06.1993 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні; період роботи з 04.02.1994 по 29.08.1994 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки нечитабельна печатка при звільненні. Додатковий коментар: За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 матиме після досягнення 63 річного віку, а саме з 30.07.2025 року. В разі надходження додаткових документів право на призначення пенсії буде переглянуте.».
Отже, спірним питанням в даній справі є не зарахування позивачу періодів його роботи згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 : з 18.02.1983 по 25.06.1993, оскільки в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні; з 04.02.1994 по 29.08.1994 року оскільки нечитабельна печатка при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Згідно із преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною 2 статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зауважує, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).
Як вбачається із оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 31.03.2025 №050650006692 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 : з 18.02.1983 по 25.06.1993, оскільки в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні; з 04.02.1994 по 29.08.1994 року - оскільки нечитабельна печатка при звільненні.
Судом встановлено, що згідно із записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.06.1983 року (дата заповнення), у спірний період позивач працював:
- Донецький хіміко-металургійний завод:
- з 18.02.1983 по 31.08.1983 року - прийнятий до цеху №3 електромонтером по 3 розряду, номер запису 3 в трудовій книжці;
- з 01.09.1983 по 25.06.1993 року - переведений до газорятівної служби газорятівником 4 розряду (номер запису 4); час відбування виправних робіт без позбавлення волі в загальний та безперервний трудовий стаж не зараховується з 22.11.1983 по 28.12.1984 року (номер запису 5), встановлений 4 розряд газорятівника газорятівної служби (номер запису 6), встановлений 5 розряд газорятівника газорятівної служби (номер запису 7), звільнення за власним бажанням номер запису 8 в трудовій книжці;
- Маріупольська дистанція колії Донецької залізниці:
- з 04.02.1994 року по 29.08.1998 року - прийнятий монтером колії 2 розряду (номер запису 9), встановлений 3 кваліфікаційний розряд монтера колії (номер запису 10), звільнений за прогул (номер запису 11 в трудовій книжці).
Суд, проаналізувавши трудову книжку позивача, дійшов висновку, що вона містить належним чином відображені записи про роботу позивача у спірні періоди: з 18.02.1983 по 25.06.1993, та з 04.02.1994 по 29.08.1994 року, при цьому записи в трудовій книжці ніким не оспорювались та в судовому порядку недійсними не визнавались.
Суд вже зазначав по справі, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка встановлює виключний пріоритет перед іншими документами для визначення страхового стажу.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 08.06.1983 року, у спірні періоди з 18.02.1983 по 25.06.1993, та з 04.02.1994 по 29.08.1994 року, містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача, тому зазначене відповідачем у його спірному рішенні про: - «[…]. Результати розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 18.02.1983 по 25.06.1993 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні; період роботи з 04.02.1994 по 29.08.1994 згідно трудової книжки від 08.07.1983 НОМЕР_1 , оскільки нечитабельна печатка при звільненні.», не може бути підставою для відмови позивачу у зарахуванні наведеного спірного періоду її трудової діяльності.
Відповідно до частини другої статті 44 Закону №1058-ІV, призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Доказів того, що відповідач повідомив позивача про необхідність подання додаткових відомостей після розгляду його заяви та відповідно відмови у призначенні пенсії, матеріали справи не містять.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Відповідно до приписів ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, оскільки трудова книжка позивача містить належним чином відображені записи про його трудову діяльність у спірні періоди, а саме: з 18.02.1983 по 25.06.1993 року та з 04.02.1994 по 29.08.1994 року, що належним чином відображено у його трудовій книжці, доказів протилежного відповідачем по цій справі до суду не надано, а також наявні заперечення відповідача про те, що в даті наказу на прийняття наявне виправлення та відсутній наказ та дата наказу при звільненні, а також нечитабельність печатки при звільненні, що не відноситься до особистої відповідальності позивача, оскільки він не заповнював дану трудову книжку, суд вважає задовольнити позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до його загального страхового стажу вищезазначені періоди роботи.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення відповідача від 31.03.2025 №050650006692 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.
З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заяви є зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення відповідача від 31.03.2025 №050650006692 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу, та як похідна вимога, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 23.03.2025 року із зарахуванням до його загального страхового стажу періоди роботи: з 18.02.1983 по 25.06.1993 року та з 04.02.1994 по 29.08.1994 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 21.08.2025 року, позивач за подання адміністративного позову сплатив 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у розмірі 968,96 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд.43, ЄДРПОУ: 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення №050650006692 від 31.03.2025 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ: 21108013) від 31.03.2025 №050650006692 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ: 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 23.03.2025 року із зарахуванням до його загального страхового стажу періоди роботи: з 18.02.1983 по 25.06.1993 року та з 04.02.1994 по 29.08.1994 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд.43, ЄДРПОУ: 21108013) судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець