31 жовтня 2025 рокуСправа №160/17179/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення №047350018751 від 27.05.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
11.06.2025р. через систему “Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.06.2025р., просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 047350018751 від 27 травня 2025 року відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління ПФУ в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачеві;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу період роботи позивача з 01.09.1997 р. по 20.05.1998 р., з 03.11.1999 р. по 25.09.2001 р. та з 03.10.2001 р. по 25.08.2003 р., зарахувати до пільгового стажу період військової служби в особливий період з 30.07.2024р. по 20.05.2025р. з урахуванням один місяць служби за три місяці та призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та ч.3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 20 травня 2025 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.05.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення № 047350018751 від 27.05.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність необхідного пільгового стажу на підземних роботах, при цьому, у рішенні зазначено про те, що страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 25 років 5 місяців 22 дні, пільговий стаж особи становить 24 роки 11 місяців 14 днів, з них: роботи підземні провідні професії (20) - 18 років 3 місяці 14 днів; роботи згідно пост. 202 (25) - 1 рік 4 місяці 19 днів; військова служба в особливий період - 0 років 9 місяців 11 днів; додатково з урахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992р. №8 - 4 роки 6 місяців; за доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка, що засвідчує видачу трудової книжки. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 02.07.2025р. було поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача, зокрема, надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 02.07.2025р. про відкриття провадження у справі, позов з додатками та заяву про уточнення позовних вимог відповідач отримав 03.07.2025р., 12.06.2025р. та 27.06.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 31.10.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 31.10.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 31.10.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 з 20.07.2024р. був призваний у Збройні Сили України по мобілізації та з 30.07.2024р. проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у справі копіями військового квитка позивача та довідки Військової частини НОМЕР_2 №2412.
20.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, зокрема, трудову книжку, що підтверджується змістом копії оскаржуваного рішення та не заперечується учасниками справи.
За результатами розгляду наведеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було прийнято рішення № 047250018751 від 27.05.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність необхідного пільгового стажу на підземних роботах, при цьому, у рішенні зазначено про те, що страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 25 років 5 місяців 22 дні, пільговий стаж особи становить 24 роки 11 місяців 14 днів, з них: роботи підземні провідні професії (20) - 18 років 3 місяці 14 днів; роботи згідно пост. 202 (25) - 1 рік 4 місяці 19 днів; військова служба в особливий період - 0 років 9 місяців 11 днів; додатково з урахуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992р. №8 - 4 роки 6 місяців; за доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка, що засвідчує видачу трудової книжки, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача №047350018751 від 27 травня 2025 року відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління ПФУ в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до загального стажу період роботи позивача з 01.09.1997 р. по 20.05.1998 р., з 03.11.1999 р. по 25.09.2001 р. та з 03.10.2001 р. по 25.08.2003 р., зарахувати до пільгового стажу період військової служби в особливий період з 30.07.2024р. по 20.05.2025р. з урахуванням один місяць служби за три місяці та призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та ч.3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 20 травня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Частиною 3 ст.114 Закону №1058 визначено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що право на пенсію незалежно від віку мають, зокрема, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
При цьому, частиною першої статті 24 Закону №1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За положеннями частини третьої цієї статті страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника - застрахованої особи.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби, а саме, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551) встановлено, що до учасників бойових дій належать, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Положеннями абзацу 2 частини першої статті 8 Закону №2011 передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналіз приведених вище норм права дає підставою для висновку, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується, зокрема, до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Наказом Міністерства оборони України №530 від 14 серпня 2014 року «Про положення про організацію роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/2607, відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність до чинного законодавства, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі - Положення №530).
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу):
1) один місяць служби за три місяці:
участь у бойових діях у воєнний час;
час безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних військовослужбовцями у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії;
час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;
час виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, - з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1988 року;
час виконання обов'язків у складі національного контингенту і національного персоналу відповідно до Закону України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»;
час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення;
час служби, зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 30 «Про пільги щодо обчислення вислуги років військовослужбовцям Збройних Сил України, які брали участь в операціях Миротворчих Сил ООН» (зі змінами);
час проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України, направленими у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичних установ України, їх співробітників та членів їх сімей;
інші періоди, зазначені в підпункті “а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (зі змінами);
крім вищезазначених, періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, наведені в додатку 2 до цього Положення.
За положеннями абзацу а) пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, зокрема, час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зазначена військова служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №348/347/17, від 30 липня 2019 року у справі № 346/1454/17 та від 2 квітня 2020 року у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17), від 16 червня 2020 року у справі №185/7049/16-а.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 20.07.2024р. був призваний у Збройні Сили України по мобілізації та з 30.07.2024р. проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наявними у справі копіями військового квитка позивача та довідки Військової частини НОМЕР_2 №2412.
За викладеного, враховуючи вищенаведені норми права, суд приходить до висновку, що час проходження позивачем військової служби в особливий період під час мобілізації з 20.07.2024р. по 20.05.2025р. (до моменту звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії) зараховується, зокрема, до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, зі змісту копії розрахунку стажу позивача вбачається, що період проходження позивачем військової служби в особливий період з 01.05.2025р. по 20.05.2025р. пенсійним органо не зараховано до пільгового стажу позивача протиправно, причин такого не зарахування оскаржуване рішення не містить.
Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що у період з 01.09.1997р. по 20.02.1998р. ОСОБА_1 навчався в ПТУ №68 м. Марганець, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 05.11.1999р., наявною у справі.
Разом з тим, наведений період не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка, що засвідчує видачу трудової книжки, що підтверджується змістом копії рішення відповідача №047250018751 від 27.05.2025р., наявної у справі.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на якому позивач працював.
У спірний період навчання позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом п.2.12. Інструкції №58 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно підпункту «б» п.2.19. Інструкції №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи, зокрема про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо).
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу військового квитка та довідки військової частини НОМЕР_2 , трудової книжки НОМЕР_1 від 05.11.1999р., які підтверджують факт навчання та служби позивача за не зараховані період, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів його навчання на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.11.1999р., а також і у зарахуванні до пільгового стажу період проходження позивачем військової служби в особливий період з 01.05.2025р. по 20.05.2025р. та протиправно прийнято оскаржуване рішення №047350018751 від 27 травня 2025 року.
Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надані.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення №047250018751 від 27 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачеві, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення № 047250018751 від 27 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачеві, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії та у зарахуванні спірного періоду, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті рішення №047250018751 від 27 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачеві, порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування наведеного рішення, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, слід зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1997 р. по 20.05.1998 р., до пільгового стажу період проходження позивачем військової служби в особливий період з 01.05.2025р. по 20.05.2025р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні наведеного періоду, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1997р. по 20.05.1998р., до пільгового стажу період проходження позивачем військової служби в особливий період з 01.05.2025р. по 20.05.2025р.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до загального стажу період роботи позивача з 03.11.1999 р. по 25.09.2001 р. та з 03.10.2001 р. по 25.08.2003 р., оскільки, як встановлено судом зі змісту копії розрахунку стажу позивача, наведені періоди роботи позивача були зараховані пенсійним органом до загального страхового стажу позивача.
Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині відповідача зарахувати до пільгового стажу період військової служби в особливий період з 30.07.2024р. по 20.05.2025р. з урахуванням один місяць служби за три місяці, оскільки, по-перше, період проходження позивачем військової служби в особливий період з 30.07.2024 по 30.04.2025 зараховано до пільгового стажу позивача, що підтверджується копією відповідного розрахунку стажу позивача; по-другу, лише період проходження військової служби, протягом якої особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів підлягають зарахуванню у кратному обчисленні один місяць служби за три місяці, разом з тим, позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.06.2025р. доказів на підтвердження того, що позивач приймав участь у бойових діях надано не було.
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та ч.3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 20 травня 2025 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного загального та пільгового стажу, визначених ч.3 ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права, виходячи з вищевикладеного, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 20.05.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжної інструкції №0.0.4394382170.1 від 03.06.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 484 грн. 48 коп., виходячи із розрахунку: 968,96 грн.*2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення №047350018751 від 27.05.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області №047250018751 від 27 травня 2025 року про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004, м. Рівне, вул. О. Борисенка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до загального страхового стажу період навчання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) з 01.09.1997р. по 20.05.1998р., до пільгового стажу період проходження останнім військової служби в особливий період з 01.05.2025р. по 20.05.2025р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004, м. Рівне, вул. О. Борисенка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 20.05.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України та висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004, м. Рівне, вул. О. Борисенка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири грн. 48 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва