31 жовтня 2025 рокуСправа №160/25458/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.09.2025року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Центральної військово-лікарської комісії, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нерозгляду скарги ОСОБА_1 від 23.06.2025 р.;
- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 23.06.2025 р. по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.2025р. позивач направив скаргу на висновок військово- лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлений 07.05.2025 року до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, була отримана адресатом 27 червня 2025 року, що підтверджується даними трекінгу Укрпошти. Однак станом на подання даної позовної заяви, позивач так і не отримав відповіді від ЦВЛК за результатом розгляду його скарги від 23.06.2025р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/25458/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав; ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.09.2025 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 08.09.2025р.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
23 червня 2025 року адвокатом, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було подано скаргу на висновок військово- лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлений 07.05.2025 року.
Вказана скарга, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства, була надіслана на адресу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (ЦВЛК МОУ) та була отримана адресатом 27 червня 2025 року, що підтверджується даними трекінгу Укрпошти.
До цього часу, станом на 05 вересня 2025 року, ЦВЛК жодним чином не повідомила заявника або його представника про результати розгляду скарги, не надіслала жодної відповіді, ані письмово, ані через засоби електронного зв'язку, незважаючи на факт її одержання.
Таким чином, розгляд скарги не здійснено у строки, встановлені законом, що свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2232-XII).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону України №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною 2 статті 12 Закону України «Про національну безпеку України».
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення №402).
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з абзацом 7 пункту 1.3 названої глави основним завданням військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, закріплено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі ЛЛК)) приймають постанови.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.
Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.
Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.
Відповідно до пункту 2.2 названої глави штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі ЦВЛК); ВЛК регіону.
Згідно підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Абзацом 15 підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 закріплено право ЦВЛК розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Підпункт 2.3.5 названого пункту передбачає, що рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Главою 3 розділу І Положення №402 врегульовано порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК, якою відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення №402, є Центральна військово-лікарська комісія.
Так, пунктами 3.1 3.4 названої глави передбачено, що вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
Таке рішення є обов'язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.
У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз'яснення, оформлене листом.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення врегульовано положеннями Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №393/96-ВР).
Стаття 3 названого Закону визначає, що скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 19 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена скарга, зобов'язаний об'єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Однак Центральна військово-лікарська комісія не розглянула скаргу позивача від 23.06.2025 року, хоч отримала її засобами поштового зв'язку 27.06.2025 року, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошта, яка міститься у матеріалах справи.
З огляду на відсутність доказів будь-якого реагування на скаргу позивача, суд вважає протиправною бездіяльність ЦВЛК та необхідним зобов'язати останнього розглянути скаргу та прийняти відповідне рішення.
З огляду на викладене суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі норм ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.
Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.
Позивачем до позову додано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 24000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи представником позивача додано:
- копія договору про надання правової допомоги №03-05/2025 від 19.05.2025 року;
- додаток №1 до Договору про надання правової допомоги №03-05/2025 від 19.05.2025 року;
- акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15.09.2025 року;
- рахунок від 15.09.2025 року до Договору про надання правової допомоги
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/25458/25 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Крім того, суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.
Таким чином, суд вважає, що визначена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24000,00 грн., за результатами розгляду даної справи є не належним чином обґрунтованою.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу не є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. 139, 241, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центральної військово-лікарської комісії (вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08356179) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо нерозгляду скарги ОСОБА_1 від 23.06.2025 р.
Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 23.06.2025 р. по суті.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін