30 жовтня 2025 рокуСправа №160/20421/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 №046050024663 від 30.05.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.03.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 23.05.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте оскаржуваним рішенням №046050024663 від 30.05.2025 року, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за наслідками розгляду вказаної заяви позивача за принципом екстериторіальності, позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у нього необхідного загального страхового стажу, через неможливість зарахування до такого стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 25.04.1988 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988, оскільки цей період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, водночас, період військової строкової служби з 11.10.1983 по 21.10.1985 зараховано позивачеві до загального страхового стажу. Позивач вважає спірне рішення відповідача-2 протиправним та таким, що суперечить приписам п. «д» ст.65 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки спірний період навчання підтверджено відповідними записами у трудовій книжці позивача, а також наданим пенсійному органу дипломом, а перетинання цього періоду навчання з періодом проходження військової строкової служби жодним чином не перешкоджає його зарахуванню до загального страхового стажу позивача, бо відповідно до ст.35 Закону СРСР «Про військовий обов'язок» від 12.10.1967р. (чинного станом на час проходження позивачем строкової військової служби) не було передбачено відстрочку від призову студентам технікумів, тож позивача після досягнення 18 років було призвано на строкову військову службу, а після її завершення позивач продовжив навчання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20421/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
05.08.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали суду надійшла завірена належним чином копія пенсійної справи ОСОБА_1 .
Станом на час розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалося.
13.08.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням №046050024663 від 30.05.2025 року позивачеві обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 32 роки, в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 06 місяців 04 дні, що є недостатнім. При цьому за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 25.04.1988 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988, оскільки даний період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального трудового і страхового стажу, зокрема: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; копію трудової книжки НОМЕР_3 ; диплом про навчання НОМЕР_1 від 30.04.1988.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.05.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області рішенням №046050024663 від 30.05.2025 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV - 32 роки, в той час, як страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 06 місяців 04 дні, що є недостатнім. При цьому за доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 25.04.1988 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988, оскільки даний період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Водночас, як слідує з розрахунку стажу ОСОБА_1 (форма РС-право), період військової строкової служби з 11.10.1983 по 21.10.1985 зараховано позивачеві до загального страхового стажу.
Незгода позивача з відмовою пенсійного органу зарахувати спірні періоди навчання до загального страхового стажу ОСОБА_1 та з відмовою у призначенні йому пенсії за віком стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Також п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 45 Закону СРСР від 19 липня 1973 року «Про затвердження Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про народну освіту» передбачено, що вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях, заводах - втузах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах здійснюється за денною, вечірньою та заочною формами навчання.
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).
Відповідно до абз.1-2 п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 8 Порядку №637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Як слідує з оскаржуваного рішення відповідача-2, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 25.04.1988 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988, оскільки даний період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, водночас, період військової строкової служби з 11.10.1983 по 21.10.1985 зараховано позивачеві до загального страхового стажу, що підтверджується наявним в матеріалах його пенсійної справи розрахунком стажу ОСОБА_1 (форма РС-право).
Суд зазначає, що на момент навчання позивача правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом УРСР від 28.06.1974р. №2778-VІІІ «Про народну освіту» (далі - Закон №2778-VІІІ).
Відповідно до ч.2 ст.48 Закону №2778-VІІІ особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.
Як слідує з диплому серії НОМЕР_1 , виданого позивачеві 30.04.1988, реєстраційний №3179, ОСОБА_1 навчався з 1982 року по 1988 рік у Ленінградському обліково-кредитному технікумі Держбанку СРСР та закінчив повний курс вказаного технікуму за спеціальністю «експлуатація та ремонт обчислювальної техніки»; рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 25.04.1988р. ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію техніка-електромеханіка.
При цьому у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданої 05.07.1988р., містяться записи №№1,2:
- з 01.09.1982 по 1988 - навчання в Ленінградському обліково-кредитному технікумі (диплом НОМЕР_1 );
- з 11.10.1983 по 28.10.1985 - служба в Радянській армії (в/б НЛ 4312037).
Таким чином, період навчання позивача підтверджено відповідними записами в його трудовій книжці, а також дипломом про навчання.
Доказів недостовірності записів у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду навчання або наданого позивачем диплому про його навчання відповідачем суду не надано, а тому вказані докази безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу, необхідного для призначення пенсії.
При цьому суд погоджується з доводами позивача відносно того, що перетинання періоду навчання з періодом проходження військової строкової служби жодним чином не перешкоджає його зарахуванню до загального страхового стажу позивача, тим паче, що відповідно до ст.35 Закону СРСР «Про військовий обов'язок» від 12.10.1967р. (чинного станом на час проходження позивачем строкової військової служби) не було передбачено відстрочку від призову студентам технікумів, тож позивача після досягнення 18 років було призвано на строкову військову службу, а після її завершення позивач продовжив навчання, відтак, наявні правові підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача періоду його навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988 року.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не навчався у спірні періоди або ці періоди навчання не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно цих періодів зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до загального страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Відтак суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування спірних періодів навчання позивача до його загального трудового (страхового) стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи (навчання), а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд також доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №046050024663 від 30.05.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, в тому числі, в частині не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду його навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року, оскільки встановленими судом обставинами підтверджено цей стаж навчання і в своїй сукупності із самостійно зарахованим відповідачем страховим стажем позивача (31 рік 06 місяців 04 дні) загальний страховий стаж ОСОБА_1 перевищує 32 роки, що є достатнім для призначення пенсії за віком згідно з ч.2 ст.26 Закону №1058-ІV, відтак, оскаржуване рішення відповідача-2 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Також, з метою відновлення порушеного вищевказаним оскаржуваним рішенням відповідача-2 права позивача на належне пенсійне забезпечення, слід задовольнити й позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року згідно з дипломом НОМЕР_1 від 30.04.1988 року.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.03.2025 року, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача-2 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (понад 32 роки) мав, бо відповідач-2 безпідставно не зарахував до загального страхового стажу позивача період його навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року, які мають бути зараховані, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 23.05.2025 року.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку (60 років), необхідного для призначення пенсії за віком, 05.03.2025р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 23.05.2025р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 06.03.2025р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 23.05.2025 року про призначення пенсії саме з 06.03.2025р.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-2 призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку, органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке, відповідно, при розгляді документів позивача здійснювало розрахунок його стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV з 06.03.2025р.
Водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі щодо заявлених до нього позовних вимог про зобов'язання призначити позивачеві пенсію, тому у задоволенні вказаних позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглядав та будь-яке рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуване, не приймав.
Крім цього, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання відповідача-1 виплатити позивачеві пенсію за віком, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком, яку суд зобов'язав призначити цим рішенням відповідача-2, ще порушене не було, бо здійснення відповідачем-1 такої виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення виплати пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, місцезнаходження: площа Центральна, буд.3, м. Чернівці, 58002) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком №046050024663 від 30.05.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, місцезнаходження: площа Центральна, буд.3, м. Чернівці, 58002) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період його навчання з 01.09.1982 року по 10.10.1983 року та з 22.10.1985 року по 25.04.1988 року згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 30.04.1988 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, місцезнаходження: площа Центральна, буд.3, м. Чернівці, 58002) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.03.2025р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, місцезнаходження: площа Центральна, буд.3, м. Чернівці, 58002) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова