19 вересня 2025 рокуСправа №160/20332/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/20332/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною відмову, викладену у листі від 23.06.2025 року за № 28247-19826/С-01/8-0400/25 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 , для обчислення пенсії за віком на пільгових умовах у подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 01.10.2008 по 17.03.2025 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.10.2008 року по 17.03.2025 року, починаючи з 18.02.2025, здійснивши перерахунок пенсії з дати призначення пенсії, тобто з 18.02.2025 та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.05.2025 року позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про обчислення стажу в медичному закладі в туберкульозному відділенні. За результатами розгляду вказаної заяви було отримано відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.06.2025 року, в якій зазначено, що її стаж було зараховано в подвійному розмірі тільки для визначення права, а періоди страхового стажу були враховані в одинарному розмірі. З метою відновленням свого права на отримання належної пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/20332/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ухвалою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у паталого - анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи подвійному розмірі. Відповідно до статті 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. З огляду на зазначене, для зарахування до страхового стажу 03.08.2016 по 11.10.2021 в подвійному розмірі відсутні підстави.
19.09.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли витребувані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 18.02.2025 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
12.05.2025 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про отримання інформації щодо обчислення її пенсії у подвійному розмірі.
23.06.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом повідомлено, що статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Після набрання чинності Закону № 1058, з 1 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, у подвійному розмірі обчислюються періоди роботи в зазначених відділеннях тільки для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Враховуючи зазначене, для врахування періодів страхового стажу з 03.08.2016 по 11.10.2021 в подвійному розмірі відсутні підстави.
Позивач, вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні окремих періодів роботи в подвійному розмірі, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 наявна інформація про працю позивача у спірні періоди.
Записи у трудовій книжці позивача виконані чітко, зрозуміло, та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені. Відповідач не надав жодних зауважень щодо заповнення трудової книжки позивача.
Щодо незарахування періодів роботи позивача з 01.10.2008 року по 17.03.2025 року у подвійному розмірі, суд встановив та зазначає наступне.
Позивачем для підтвердження наявного трудового стажу та зарахування роботи в інфекційному закладі до стажу в подвійному розмірі, до трудової книжки було надано довідки Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» від 17.03.2025 року № 457/25 з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у Дніпропетровському обласному комунальному клінічно лікувально- профілактичному об'єднанні «Фтизіатрія», у комунальному закладі «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об'єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради», у комунальному підприємстві «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об'єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради», у комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер «Дніпропетровської обласної ради», у комунальному підприємстві «Дніпропетровському обласному медичному центрі соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради»: за період з 01 жовтня 2008 року (наказ №297-ос від 29.09.2008р.) по 02 лютого 2020 року працювала на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) в легенево - туберкульозному відділенні №1; за період з 03 лютого 2020 року (наказ №15-ос від 24.01.2020р.) по 11 жовтня 2021 року працювала на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) туберкульозного відділення №2; за період з 12 жовтня 2021 року (наказ №215-ос від 11.10.2021 р.) по 13 березня 2024 року працювала на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) туберкульозного відділення №7; за період з 14 березня 2024 року (наказ №84-ос від 13.03.2024р.) по 16 червня 2024 року працювала на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) діагностичного відділення №4 (60 ліжок); за період з 17 червня 2024 року (наказ №99-т/ос від 17.06.2024р.) по 30 червня 2024 року працювала на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) фтизіопульмонологічного відділення №3 з хірургічними ліжками (50 ліжок); за період з 01 липня 2024 року (наказ №122-т/ос від 28.06.2024р.) по теперешній час працює на посаді сестра медична стаціонару (процедурна) діагностичного фтизіопульмонологічного відділення з хірургічними ліжками №3.
Отже, під час розгляду справи встановлено та не заперечується відповідачем, що протягом спірного періоду позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я.
Згідно статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Статтею 7 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.
Відповідно до пунктів 7 і 12 статті 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; а протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.
Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Разом з цим, доказів зарахування відповідачем у подвійному розмірі всіх періодів роботи з 01.10.2008 року по 17.03.2025 року, матеріали справи не містять.
Доводи відповідача, викладені у листі від 23.06.2025 року та у відзиві про те, що після набрання чинності Законом № 1058, з 1 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі, у подвійному розмірі обчислюються періоди роботи в зазначених відділеннях тільки для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, суд відхиляє, з огляду на таке.
За змістом пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Згідно з пунктом 3 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Вимогами пункту 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Крім того, суд наголошує, що редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час і стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Водночас нормами Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17(2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17, від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.
Також, у постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
У рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та і передбачуваності в його застосуванні.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що позивач, яка працювала на такій посаді, що за положенням норми статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» дає право на подвійний обрахунок стажу роботу, мала законні сподівання на певні пільги. Неврахування вказаної норми зводить нанівець такі очікування та позбавляє особу будь-яких пільг, які були запропоновані державою з огляду на характер роботи, пов'язаний з певним ризиком для здоров'я людини.
Позбавлення позивача такого права є для неї непередбачуваним, невиправданим втручанням в її майнові права, а тому воно порушено з боку відповідача та підлягає захисту.
При цьому, згідно розрахунку стажу форми рс-право відповідачем у подвійному розмірі на підставі статті 60 було зараховано періоди роботи позивача за списком №2 з 03.08.2016 року 02.02.2020 року, з 03.02.2020 року по 11.02.2021 року, з 12.02.2021 року по 11.10.2021 року, а періоди з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 по 28.02.2025 року обраховано в одинарному розмірі.
У зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зарахування у подвійному розмірі періодів роботи з 03.08.2016 року 02.02.2020 року, з 03.02.2020 року по 11.02.2021 року, з 12.02.2021 року по 11.10.2021 року.
Враховуючи викладене та оскільки відповідачем не заперечується той факт, що періоди роботи позивача з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 по28.02.2025 року, набуті у закладі, передбаченому статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у зарахуванні в подвійному розмірі періодів роботи з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 року по 28.02.2025 року.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 18.02.2025 року здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши у подвійному розмірі періоди роботи з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 року по 28.02.2025 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 10.07.2025 року.
Отже, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 року по 28.02.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 18.02.2025 року здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 01.10.2008 року по 02.08.2016 року, з 12.10.2021 року по 13.03.2024 року, з 14.03.2024 року по 16.06.2024 року, з 17.06.2024 року по 30.06.2024 року, з 01.07.2024 року по 28.02.2025 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська