30 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9133/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду заяви від 05.08.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пунктів 7 та 10 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пунктів 7 та 10 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу відповідно до п. 7, 10 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
05.08.2025 позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації із підстав, визначених даною нормою закону та додав до неї відповідні, належним чином завірені, копії документів, які підтверджують його право на відстрочку. Однак, станом на момент подання позовної заяви відповідачем рішення щодо надання йому відстрочки прийнято не було, що свідчить про допущену протиправну бездіяльність.
Позивач з посиланням на норми чинного законодавства, які регламентують право осіб на відстрочку від мобілізації та розгляду відповідних звернень про її надання, вказує, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства не було розглянуто його заяву та відповідне рішення не прийнято. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У поданих суду письмових поясненнях відповідач вказав, що за результатами розгляду заяви позивача, яка надійшла 07.08.2025, ОСОБА_1 надано відстрочку по мобілізації. Вказане рішення оформлене згідно додатку 6 до Порядку (Протокол №33 від 13.08.2025. Відповідна інформація була внесена в реєстр «Оберіг». Вважає, що при розгляді заяви позивача буд-яких порушень ними допущено не було. Враховуючи вказане просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 05.08.2024 через засоби поштового зв'язку подано до відповідача заяву про надання йому відстрочки від мобілізації із підстав, визначених п. 7, 10 ч.1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.8 зворот -10, 24-26).
Вказана заява зареєстрована відповідачем за вхідним номером М-5878 07.08.2025 (а.с.24 штемпель вхідної документації).
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 за результатами розгляду заяви позивача протоколом №33 від 13.08.2025 надано (продовжено) відстрочку ОСОБА_2 згідно п. 10 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 13.02.2026 року (а.с.27-28).
Відповідачем за №6019 від 23.08.2025 позивачу згідно Додатку №6 Порядку видано довідку про надання йому відстрочки (а.с.23).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Преамбулою Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3543-XII) визначено, що цей Закон встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Абзацом 2 частини 1 статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону N3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 23 даного Закону визначено перелік військовослужбовців, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від військової служби.
Зокрема, не підлягають мобілізації (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин), жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи (п.7 ч.1 ст.23 Закону) та опікун особи, визнаної судом недієздатною (п.10 ч.1 ст.23 Закону).
Частиною 4 статті 23 даного Закону визначено, що особи, зазначені у пунктах 1-5 частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі -Порядок №560).
Пунктом 1 даного порядку визначено, що він визначає: (в тому числі) процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 56-57 даного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п.58 Порядку, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Як вбачається із п.60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень комісій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо наявності відповідного права військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
Предметом спору в даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.08.2025 про надання відстрочки та зобов'язати відповідача розглянути дану заяву та за наслідками її розгляду прийняти рішення про її надання.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін “порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що “поняття “охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).
Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.
Судом встановлено, що заява позивача від 05.08.2025 про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_2 була розглянута у строки, визначені Порядком №560 та за наслідками її розгляду ОСОБА_1 надано (продовжено) відстрочку від мобілізації до 13.02.2026 та видано відповідну довідку.
Тобто, виходячи з наведеного, на момент подання позову так і на момент розгляду справи судом між сторонами не існують спірні правовідносини по розгляду заяви позивача та надання йому відстрочки по мобілізації, оскільки вона розглянута та відстрочку надано, про що свідчать наявний в справі протокол та довідка.
Вказана обставина не була заперечена і позивачем.
Відтак, на даний час будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи його інтереси позивача, що потребують судового захисту, відповідачем не приймалося та не вчинялося.
В даному випадку, позивач звернувся за захистом прав, які жодним чином відповідачем не порушені.
Отже, суд зазначає, що в разі якщо фактично спору між сторонами не існує, то спірні правовідносини не виникають, а відтак, і право на звернення до суду не може бути реалізоване.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк