Провадження № 11-кп/803/3188/25 Справа № 202/6556/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , у рамках кримінального провадження № 62025050010021028 від 11 червня 2025 року, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, -
ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року продовжено строк застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16 листопада 2025 року включно, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
Із вказаною ухвалою суду не погодилась захисник адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 й оскаржила її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його постійного проживання із використанням електронних засобів контролю та покладенням передбачених законом обов'язків.
На обґрунтування вимог захисник зазначає, що клопотання прокурора та ухвала суду є незаконними і необґрунтованими, оскільки суд не надав об'єктивної оцінки ризикам, на які посилався прокурор, та не навів доказів, що підтверджують необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою.
Захисник наголошує, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є надмірно суворим, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення не доведені. В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо можливого впливу ОСОБА_8 на свідків або ризику знищення доказів, оскільки всі речові докази вже вилучені під час проведення слідчих дій.
Також у скарзі зазначено, що ОСОБА_8 не має наміру переховуватися від суду, має постійну адресу проживання, сім'ю, зокрема вагітну дружину, малолітню доньку та матір з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду. З урахуванням зазначених обставин, обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується, не перешкоджав слідству, а тому застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу є безпідставним.
Крім того, в апеляційній скарзі наголошено, що суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини, положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими продовження тримання під вартою має бути обґрунтованим конкретними фактами, а не лише посиланням на тяжкість злочину.
Захисник також зазначає, що прокурор не довів неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, який би забезпечив виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і водночас не порушував би його основоположних прав.
Обвинувачений належним чином повідомлений про час та місце розгляду, не заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційних скарг, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що під час досудового розслідування до ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дія якого неодноразово продовжувалась. 11 червня 2025 року відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010021028, після чого справа була передана до суду для розгляду по суті.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу, дійшов висновку, що на час ухвалення рішення ризики, визначені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, зокрема - ризик переховування обвинуваченого від суду, оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а також ризик вчинення іншого аналогічного кримінального правопорушення, з огляду на висловлену ним позицію про небажання виконувати бойові завдання.
Крім того, суд врахував, що в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, існують об'єктивні труднощі із забезпеченням належного контролю за поведінкою обвинувачених, у разі застосування більш м'яких запобіжних заходів, що додатково свідчить про доцільність подальшого тримання під вартою.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і правильно застосував вимоги ст. 177 та 178 КПК України. Прокурор у клопотанні належним чином обґрунтував наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з урахуванням положень ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до військовослужбовців, обвинувачених у злочинах, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно тримання під вартою.
Згідно зі ст. 199 КПК України, при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд перевіряє матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування запобіжного заходу, оцінює наявність ризиків та можливість їх усунення шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином оцінив особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого діяння, а також інші обставини, визначені ст. 178 КПК України.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені ризики не зменшились і продовжують існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу є неможливим. Посилання сторони захисту на наявність сім'ї, утриманців, вагітної дружини та матері з інвалідністю, колегія суддів бере до уваги, однак зазначає, що ці обставини не усувають встановлених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, і не можуть бути єдиною безумовною підставою для зміни запобіжного заходу.
Колегія суддів також ураховує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою законно та на підставі судових рішень, ухвалених у межах кримінального процесуального закону, а обмеження його права на свободу в цій ситуації є виправданим, необхідним і пропорційним.
Таке обмеження не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки існують ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Індустріального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року, оскільки вона постановлена у відповідності до вимог КПК України, є законною, обґрунтованою та справедливою, а доводи апеляційної скарги захисника і обвинуваченого не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 405, 407,КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 18 вересня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 16 листопада 2025 року включно, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в сумі 242 240 гривень, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді