449/879/25
2/465/3467/25
Іменем України
(заочне)
30.10.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О.І.,
з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ: 42986956, електронна адреса: FincomEICE@gmail.com, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, оф. 2005, зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
предмет позову: стягнення заборгованості,
У липні 2025 року на адресу Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява, скерована за підсудністю Перемишлянським районним судом Львівської області, у якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №318245084 від 29.11.2021 у розмірі 59 051,68 грн, що складається із:
18 100,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;
40 951,68 грн - заборгованості за відсотками, та вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн
Позовна заява мотивована укладенням відповідачем із первинним кредитором указаного кредитного договору та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 18 100,00 грн, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування такими коштами. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.08.2025, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 124-128).
Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.08.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Витребувані документи надійшли на адресу суду 26.07.2025, 03.09.2025 та 08.09.2025 (вх.ЕП 4302/25, вх.№ ЕП4409/25, вх.№ 27878/25) (а.с. 135-152).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У чергове судове засідання, призначене на 30.10.2025, сторони не з'явились.
У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 15).
Відповідач, маючи зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» у системі ЄСІТС, про час і місце проведення судових засідань неодноразово повідомлявся належним (а.с. 129, 130, 130б, 131, 153, 162).
Крім цього, відповідачу судом додатково двічі скеровано повідомлення про час і місце розгляду справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду, із відміткою про вручення одержувачу(а.с. 155-156, 164).
Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань суд також вжив заходів для направлення йому SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber» на відомі суду засоби зв'язку, які доставлено йому 19.08.2025, 02.10.2025 (а.с. 130а, 163).
Відтак, судом створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов'язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
29 листопада 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та
ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) укладено кредитний договір № 318245084 (надалі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 99 зворот - 103).
Відповідно до п.п. 1.1 Договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 18100,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальність «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 99 зворот).
Сума кредитного ліміту, вказана у п.1.1. Договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.1.2. Договору) (а.с. 99 зворот).
Кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в сумі 18100,00 грн одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 29.12.2021 (п. 1.3. Договору) (а.с. 99 зворот).
Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - Дисконтний період), а саме до 29.12.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором (п. 1.7. Договору) (а.с. 99 зворот).
Сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строу Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за формулою: Z = 30-(Х-Y), де Z кількість днів, на які продовжується дисконтний період; Х поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду, з урахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому, сторони узгоджують, що у випадку якщо Y більше Х, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.
За користування кредитом позичальник зобов'язується сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, зокрема, виключно на період строку визначеного в п.1.7 Договору нарахування процентів здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 368,65 % річних, що становить 1,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (п.1.9, 1.9.1 Договору).
Якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов'язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору (п. 1.9.3 Договору) (а.с. 100).
Позичальник зобов'язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в Термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом дисконтного періоду (п.1.10 Договору).
Основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі якщо позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії договору на умовах п. 1.12. договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п. 1.12.1. договору (п.1.11 Договору).
Строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12.1. договору. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 5.2, 5.3 Договору).
Відповідно до п. 1.12 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за Договором та є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) наступних умовах:
-зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника щодо оплати основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду (п. 1.12.1 Договору);
- з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (п. 1.12.2 Договору) (а.с. 100).
Згідно з п. 1.13 Договору проценти в розмірі, визначеному пунктами 1.9 та 1.12.2 Договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого для надання траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником (а.с. 100).
Кредитний договір, а також Паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору підписано ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), з використанням одноразового ідентифікатора «MNV2T78M». Ідентифікатор для підписання Договору відправлено 29.11.2021 о 19:52:12 на засіб зв'язку: НОМЕР_2 , введено 29.11.2021 о 19:52:40 (а.с. 103, 77).
Одночасно із підписанням договору, відповідачем подано заявку на отримання грошових коштів в кредит від 29.11.2021 на суму 18 100,00 грн, строком на 30 днів на банківську картку відповідача НОМЕР_4 (а.с. 85).
Судом встановлено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов'язання перед відповідачем виконало, та 29.11.2021 перерахувало грошові кошти, через надавача платіжних послуг платника: ПАТ «КБ «ГЛОБУС» отримувачу, в сумі 18100,00 грн ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), для зарахування на платіжну картку НОМЕР_4, що підтверджується платіжним дорученням від 29.11.2021 (а.с.74).
Указане також підтверджується довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 23.05.2025 про перерахування грошових коштів позичальнику (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг) 29.11.2021 о 29:53:24, ініціювання платіжної інструкції 29.11.2021 о 19:52:40 (а.с. 72), довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 77) та даними АТ «Універсал Банк», наданими на виконання ухвали про витребування доказів (а.с. 135-152).
При цьому, АТ «Універсал Банк» підтверджено не лише зарахування указаних коштів у сумі 18100,00 грн 29.11.2021 о 19:52:58 (деталі операції globusfunding) на банківську картку НОМЕР_4 , але й належність ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) указаної платіжної картки та використання ним засобу зв'язку НОМЕР_2 як фінансового номера телефону.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі - Договір від 28.11.2018) пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 53).
Пунктом 1.2 Договору від 28.11.2018 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги (а.с. 53).
Відповідно до п. 1.3. Договору від 28.11.2018 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а.с. 53).
В той же час, відповідно до п. 1.5. Договору від 28.11.2018, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку № 1 до Договору. Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін.
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги (п. 4.1 Договору від 28.11.2018) (а.с. 53 зворот).
Цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору від 28.11.2018) (а.с. 55).
Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору, та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.2 Договору від 28.11.2018) (а.с. 55).
Відповідно до додаткових угод №19 (від 28.11.2019), №26 (від 31.12.2020), № 27 (від 31.12.2023), №31 (від 31.12.2022), №32 (від 31.12.2023) до Договору від 28.11.2018, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сторони виклали договір у новій редакції, а також домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2020, в подальшому до 31.12.2021, а потім до 31.12.2022, 31.12.2023, 31.12.2024 (а.с. 58 зворот-65).
Як вбачається з витягу з Реєстру прав вимоги №171 від 01.02.2022 на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №287 вказано боржника ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), кредитний договір №318245084 від 29.11.2021, загальну заборгованість у розмірі 47 185,32 грн, що складається із:
18 100,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;
29 085,32 грн - заборгованості за відсотками (а.с. 51-52).
Також позивачем додано копії Акта звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги №171 від 01.02.2022 (а.с. 50) та Протоколу узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги №171 від 01.02.2022 (а.с. 50 зворот).
Станом на дату продажу, 01.02.2022, первинним кредитором складено відповідний розрахунок заборгованості (а.с. 112). Відповідно до указаного розрахунку встановлено, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості 25.01.2022 у сумі 5,00 грн.
До 29.12.2021, тобто упродовж «Дисконтного періоду» нарахування процентів здійснювалося по 182,81 грн, тобто по 1,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
Подальше нарахування процентів здійснювалось по 539,38 грн, тобто по 2,98% в день від суми Кредиту, що відповідає п. 1.12.3. Договору, що охопило 35 днів.
Крім цього, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язалось відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (п. 2.1. Договору від 05.08.2020) (а.с. 44). Тобто предметом Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за Кредитними договорами.
В той же час, п.1.5. Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 встановлено, що Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за цим Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку № 1 до цього Договору.
Згідно п. 4.1. Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 встановлено, що право вимоги переходить від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі установленій в відповідному додатку.
Отже, предметом даного договору, відповідно до його умов, є відступлення прав вимоги, що зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 4.1. договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, що є невід'ємною частиною договору.
У п. 8.2. Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 сторони погодили, що строк дії цього Договору закінчується 04.08.2021 (а.с. 46).
Відповідно до додаткових угод №2 (від 03.08.2021), №3 (від 30.12.2022), сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2022, в подальшому до 30.12.2024 (а.с. 48 зворот, 49).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», серед боржників за № НОМЕР_5 вказано боржника
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), кредитний договір №318245084 від 29.11.2021, загальну заборгованість у розмірі 59 051,68 грн, що складається із:
18 100,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;
40 951,68 грн - заборгованості за відсотками (а.с. 42-43).
Також позивачем додано копію платіжної інструкції від 01.08.2023 щодо сплати фінансування за Реєстром прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 (а.с. 41 зворот) та Протоколу узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно Реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 (а.с. 41).
Витяг з реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 підтверджує, що право вимоги за кредитним Договором відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на законних підставах, а передача права вимоги відбулося відповідно до умов Договору факторингу.
Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» продовжено нарахування процентів по 539,38 грн, тобто по 2,98% в день від суми Кредиту. Внаслідок цього всього нараховано 40 951,68 грн - заборгованості за відсотками, в межах строку, що не перевищує 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду
У подальшому між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників. Перелік боржників зазначено в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1 (п. 1.1 Договору) (а.с. 36).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 29.05.2025 до договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за №1335 вказано боржника ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), кредитний договір №318245084 від 29.11.2021, загальну заборгованість у розмірі 59 051,68 грн, що складається із:
18 100,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;
40 951,68 грн - заборгованості за відсотками (а.с. 34-35).
Також позивачем додано копії Акта прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 (а.с. 116) та платіжних інструкцій від 04.06.2025 - 06.06.2025 щодо сплати фінансування за Договором факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 (а.с. 113-115).
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Оцінка судом
Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.
Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором
Враховуючи наведене, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення 02.09.2023 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі Реєстру, який оформлений належним чином.
Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов'язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо заявленої суми стягнень
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором, оскільки реквізити платіжної картки, на яку здійснено перерахунок і указана банківська картка належить саме відповідачу.
Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд також дійшов висновку щодо його відповідності умовам кредитування.
Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано.
Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості по тілу кредиту та відсотках саме у такому розмірі.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2422,40 грн судового збору, який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 1, 73).
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу.
Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду копію Договору №29/05/25-01 про надання правничої допомоги від 29.05.2025, Додаткової угоди №25770540685 до Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, Акта прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 на суму 7000,00 грн.
Як вбачається з письмових доказів, 05.06.2025 між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» досягнуто згоди щодо надання правничої допомоги в розмірі 7 000 грн за надання таких послуг:
1) складання позовної заяви (2 години на суму 5 000,00 грн);
2) вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, ОСОБА_1 (2 години на суму 1 000,00 грн);
3) підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №318245084 від 29.11.2021 на рахунок позичальника, ОСОБА_1 (1 година на суму 500,00 грн);
3) підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №318245084 від 29.11.2021 на рахунок позичальника, ОСОБА_1 (1 година на суму 500,00 грн).
Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Крім того, суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом охоплюються послугою з підготовки та подання позовної заяви і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд.
Розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому слід звернути увагу й на те, що категорія даної справи є шаблонною для сторони позивача, зміст поданої позовної заяви дублюється ним при зверненні до суду з аналогічними за змістом позовними заявами та вимогами, що свідчить про напрацьовану ним базу, додаткового вивчення та аналізу судової практики не потребує.
Виходячи з вищенаведених критеріїв і обставин даної справи та з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають стягненню частково у сумі 4 000,00 грн. У задоволенні решти вимог слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 59 051 (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятдесят одну) гривню 68 копійок заборгованості за кредитним договором №318245084 від 29.11.2021.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення у справі № 449/879/25 складено 31.10.2025.
Суддя: Баран О.І.