Справа № 932/2924/24
Провадження № 2/201/448/2025
31 жовтня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі - Тоцької Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Громова Ю.А. звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтований тим, що під час перебування з відповідачкою у шлюбі, у них народилась дитина-донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023р. у справі № 201/12949/23 шлюб між сторонами розірвано. Вказує, що спільна донька сторін з листопада 2023 року проживає разом із позивачем, окремо від відповідачки. Позивач, як батько ОСОБА_3 створив для своєї дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку, а також й надалі має можливість виконувати свої батьківські обов'язки. Також зазначає, що відповідачка має можливість сплачувати аліменти на дитину.
На підставі викладеного просить суд:
визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від всіх видів її заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Громов Ю.А. надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 надала заяву, в якій заначила, що визнає позовні вимоги позивача і просить задовольнити поданий ним позов.
Представником третьої особи - Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради через підсистему «Електронний суд» надано заяву про розгляд справи без участі представника.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Під час перебування у шлюбі, у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023р. по справі № 201/12949/23, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 19-20).
Відповідно до копії характеристики, виданої директором Дніпровського українсько-німецького ліцею № 53 ДМР, ОСОБА_4 навчається у ліцеї з першого класу. Батьки завжди знаходяться на зв'язку з вчителем, дослухаються до порад. Батьки приділяють належну увагу вихованню доньки (а.с. 21).
Як вбачається з довідок, виданих КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги», ОСОБА_1 на обліка у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с. 22).
Згідно копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.09.2021р., квартира АДРЕСА_2 , в якій мешкає позивач ОСОБА_1 , разом із донькою ОСОБА_3 , належить матері позивача - ОСОБА_5 (а.с. 20-26, 27, 28).
03.10.2024р. Органом опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради наданий висновок в якому важають за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 58).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
Слід зазначити, що відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідачка не вчиняла.
Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
При цьому суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Виходячи із наведеного, суд, встановивши такі обставини справи, зокрема, те, що на час розгляду справи та ухвалення рішення суду, дитина проживає за місцем проживання батька, відповідачка не заперечує щодо подальшого проживання дитини із позивачем, на даний не створює жодних перешкод у такому проживанні, з урахуванням ставлення матері та батька до своїх батьківських обов'язків, інтересів дитини, суд, розглянувши справу в межах позовних вимог, дійшов висновку про те, що позивач не довів суду, що його право на те, щоб дитина проживала з ним порушується чи не визнається відповідачкою та відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту.
Враховуючи вищевикладене, суд не приймає визнання відповідачкою позовних вимог в частині визначення місця проживання їх спільної дитини разом з батьком і приходить до висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення аліментів, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Враховуючи встановлені судом обставини та визнання позовних вимог відповідачкою в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, а також те, що остання не оспорює проживання дитини разом з батьком, виходячи із засад розумності, добросовісності і справедливості, та беручи до уваги ту обставину, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, суд погоджується із розміром аліментів на дитину у відповідності до встановлених обставин, що мають значення для вирішення цього питання, та вимог закону в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, оскільки відповідачка будучи матір'ю дитини зобов'язана її матеріально утримувати.
З огляду на викладене, вказані позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У зв'язку з відмовленням позивачу позовних вимог в частині визначення місця проживання разом з батьком, сплату судового збору у розмірі 1211, 20 грн. слід покласти на позивача.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
З врахуванням ст. ст. 141, 142 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та з огляду на те, що відповідачка визнала позовні вимоги в частині стягнення аліментів до початку розгляду справи по суті, а позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду про стягнення аліментів на утримання дитини, тому з відповідачки підлягає стягненню у дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 19, 141, 160, 161, 171 СК України, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 206, 264, 265,352,354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи від 12 січня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення в частині стягнення аліментів за місяць виконати негайно.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів. Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, код ЄРДПОУ 44017322, місцезнаходження: 49069, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, 70.
Суддя: Д.О. Покопцева