Номер провадження 22-ц/821/1549/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/7228/24 Категорія: 305010300 Скляренко В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
28 жовтня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Карпенко О.В., Новікова О.М.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - Держава Україна в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного управління Національної поліції у Черкаській області;
представник Черкаської обласної прокуратури - Кващук Анна Миколаївна;
представник Головного управління Національної поліції у Черкаській області - Желізняк Юлія Віталіївна;
особи, які подали апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ; Головне управління Національної поліції у Черкаській області;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції у Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,
17.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна, в особі Черкаської обласної прокуратури та в особі Головного Управління Національної поліції у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2013 року між позивачем та його колишньою дружиною існує спір щодо порядку участі батька у вихованні їх сина. Зловживаючи процесуальними правами та спотворюючи правдиві відомості про позивача його колишня дружина у 2014 році звернулась до суду з порушенням правил підсудності з позовом про надання дозволу на виїзд їх сина за межі України без згоди батька.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.07.2014 року у справі № 705/4164/14 суд ухвалив надати дозвіл на виїзд за межі території України у будь-яку країну світу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без нотаріальної згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , у супроводі матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дитиною повноліття.
В подальшому ОСОБА_1 подав заяву про перегляд вказаного рішення.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.11.2020 року цивільну справу № 705/4164/14-ц направлено за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
13.12.2021 року ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон - залишено без розгляду.
Не дивлячись на те, що відповідний позов ОСОБА_3 був залишений без розгляду, колишня дружина змогла вивезти їх сина за межі України до Республіки Польща без дозволу та всупереч волі батька дитини.
Упродовж 2013-2018 років позивачем ініційовано та виграно кілька судових процесів для того щоб бачити свою дитину, але жодного разу з 2019 року державним виконавцем так і не виконано три виконавчі листи щодо побачень позивача з сином.
Позивач зазначає, що з травня 2016 року, коли він дізнався про існування заочного рішення суду від 25.07.2014 року у справі № 705/4164/14, він багаторазово звертався до різних правоохоронних органів з заявами про злочин, оскільки вважає, що відповідне судове рішення є неправосудним та ухвалене внаслідок злочинної домовленості ОСОБА_3 з суддею ОСОБА_4 , представником органу опіки та піклування Каминською О.П. та отриманням такими посадовими особами неправомірної вигоди за ухвалення незаконного та завідомо неправосудного судового рішення, що свідчить про наявність в їх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України.
В період часу з травня 2016 року по грудень 2017 року, правоохоронні органи відмовлялись проводити досудове розслідування за його заявами про злочин. Від ГУНП Черкаської області та Черкаської обласної прокуратури отримував лише формальні відписки або взагалі не отримував жодної відповідної реакції на неефективне досудове розслідування. Лише на підставі ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.12.2017 року прокуратура Черкаської області 21.12.2017 року зареєструвала відповідне кримінальне провадження та розпочала досудове розслідування.
Бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.11.2017 року про вчинення суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_4 та представником органу опіки і піклування Уманської районної державної адміністрації Камінською О.П. кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України, ОСОБА_1 оскаржив до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси, ухвалою якого 14.12.2017 року зобов'язано уповноважену особу Прокуратури Черкаської області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.11.2017 року (судова справа №711/11021/17).
На виконання відповідної ухвали слідчого судді 21.12.2017 року прокурором Черкаської регіональної прокуратури внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000293 за ч. 1 ст. 364 КК України, за зверненням ОСОБА_1 про зловживання владою службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду при розгляді у 2014 році цивільної справи № 705/4164/14.
Також прокурором на виконання ухвали слідчого судді 21.12.2017 року внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000294 за ч. 1 ст. 368 КК України, № 42017250000000295 за ч. 1 ст. 375 КК України та № 42017250000000296 за ч. 1 ст. 376-1 КК України, щодо одержання у 2014 році службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду неправомірної вигоди, постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали та втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду при визначенні судді для розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 .
Вказує, що 18 місяців ( з червня 2016 року - грудень 2017 року знадобилось позивачу ОСОБА_1 (батьку викраденої дитини) для внесення прокурорами заяви про вчинені злочини.
29.05.2019 року, на депутатське звернення народного депутата ОСОБА_5 , прокуратурою Черкаської області повідомлено, що проводяться необхідні слідчі дії (розшукові) та процесуальні дії спрямовані та всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин кримінального провадження.
Внаслідок зазначених подій позивач втратив можливість брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та зазнав значних душевних страждань. Зазначені обставини стали підставою звернення позивача до ЄСПЛ і 23.03.2023 року суд ухвалив рішення, яким встановив, що державою Україна було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження та ст. 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно цього питання.
Вказує, що дії (бездіяльність) представників правоохоронних органів держави Україна під час розслідування кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за № 42017250000000293 від 21.12.2017 року, № 42017250000000294 від 21.12.2017 року, № 42017250000000295 від 21.12.2017 року в комплексі призвели до тяжких наслідків.
Зазначає, що 20.08.2020 року був досліджений психологічний стан сина, проведений на вимогу Окружного суду у м. Кракові експертною групою судових експертів, під час розгляду справи на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. На підставі висновку встановлено, що малолітній син «відчуває потребу в присутності батька у своєму житті, йому не вистачає його близькості», а також «малолітній син потребує психологічної підтримки, спрямованої на зняття напруженості та негативних емоцій та проходження психіатричної консультації на наявність розладів настрою».
Вказує, що завдяки бездіяльності поліції та прокуратури Черкаської області, особи, які вчинили незаконні дії по судовій справі № 705/4164/14, на протязі тривалого часу ( з 2014 року по 2024 рік) відчували тотальну безкарність за вчинені кримінальні правопорушення.
Слідчі та прокурори не забезпечили належного та ефективного проведення досудового розслідування, оскільки протягом 81 місяця не було проведено жодної слідчої дії.
Посилається на практику ЄСПЛ щодо здійснення ефективного досудового розслідування кримінальних проваджень (рішення «Карабет та інші проти України» згідно якого органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини або винних особі, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту.
Тривала боротьба позивача за захист його прав змінила його нормальний життєвий ритм, а бездіяльність правоохоронних органів викликає у нього психологічне напруження та розчарування, а також сприяла існуванню перешкод у спілкуванні позивача з сином, що призвело до тяжкого психологічного стану його дитини.
Стверджує, що бездіяльність правоохоронних органів завдала йому моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 40 000 євро, по 20 000 євро з кожного відповідача, що еквівалентно 1 819 576 грн., і яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.
Просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 1 819 576 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову - відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що надмірна тривалість кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 21.12.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України, в якому позивач є заявником, з урахуванням відсутності результатів досудового розслідування понад сім років, поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
Визначаючи розмір справедливого, розумного, належного та достатнього грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що в даному випадку мова йде про справедливе та розумне відшкодування, і відповідно таке відшкодування не має призводити до необґрунтованого збагачення позивача та невиправданої розтрати коштів державного бюджету.
З урахуванням встановлених обставин справи, характеру спричиненої позивачу моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди стягнув 15 000 грн., що на думку суду буде належним та достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з бюджету Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 819 576 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права з ігноруванням судом позицій Верховного Суду України, та Закону України «Про порядок виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ».
Вказує, що 18 місяців (з червня 2016 року по грудень 2017 року) знадобилось ОСОБА_1 (батьку викраденої дитини) для внесення прокурорами Черкаської області заяви про вчинені злочини про які він заявляв.
Вказані в позовній заяві факти очевидно і беззаперечно підтверджують те, що правоохоронці Черкаської області (прокуратура та поліція) не тільки не розслідували справу про викрадення малолітньої дитини, а й всіляко намагалися допомогти усім особам причетним до вчинення тяжких злочинів уникнути будь-якої відповідальності.
Вважає, що оцінка судом моральних та психологічних страждань позивача у розмірі 15 000 грн., що еквівалентно 316,64 Євро (за курсом НБУ на 10.06.2025 року є необґрунтованою та непереконливою, особливо на фоні того, що представниками правоохоронних органів держави України не просто не вчинялися жодні ефективні дії щодо розслідування тяжкого злочину - викрадення малолітньої дитини, а й фактично робили умисні дії (порушення підслідності).
Вказує, що умисні дії по знищенню кримінального провадження, бездіяльності, службова недбалість, неналежне виконання слідчими та прокурорами своїх обов'язків, закріплених Конституцією України, законодавством України має системний характер.
Зазначає, що під час бездіяльності поліції та прокуратури, на його думку було порушено наступні статті Конвенції, а саме: ст. 3, п. 1 ст. 6, ст.ст. 8, 13,17,18.
Керуються прецедентною практикою ЄСПЛ з прав людини, який зазначив, що при вирішенні питання щодо компенсації моральної шкоди за порушені права національні суди мають виходити із сум присуджених ЄСПЛ у подібних ситуаціях.
17 липня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ГУНП в Черкаській області надійшла апеляційна скарга в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Суд не зазначив, яким чином тривале здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач є лише заявником, могло вплинути на його моральний стан та завдало йому шкоди, яким чином змінилося життя позивача у зв'язку із тим, що здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні та якими доказами ці обставини підтверджуються, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи та винесення незаконного рішення суду.
Вказує, що позивач ОСОБА_1 є заявником у кримінальному провадженні та останній не визнавався потерпілим. Крім цього, для відшкодування моральної шкоди позивач має довести факт завдання шкоди, розмір шкоди та те, що ГУНП в Черкаській області є заподіювачем такої шкоди. Матеріали справи не містять доказів заподіяння ГУНП в Черкаській області шкоди позивачу.
Суд першої інстанції посилаючись на тривале здійснення досудового розслідування не зазначає, які саме дії чи бездіяльність завдали моральної шкоди, а саме лише посилання на тривале досудове розслідування не може свідчити про завдання моральної шкоди.
Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують завдання моральної шкоди, а суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, залишив поза увагою, що не доведено всі складові елементи цивільного правопорушення, бо саме лише тривале здійснення досудового розслідування не може бути безумовною підставою настання відповідальності.
Оскарження позивачем бездіяльності прокуратури щодо невнесення відомостей у ЄРДР та постанови про закриття кримінального провадження від 27.09.2019 року в порядку, передбаченому КПК України не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали позивачу моральної шкоди.
29 липня 2025 року від представника ГУНП в Черкаській області - Желізняк Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що скаржником не надано доказів завдання моральної шкоди, а саме лише посилання суду на неефективне та тривале здійснення досудового розслідування без встановлення інших обов'язкових складових за яких настає цивільно-правова відповідальність не свідчить про наявність підстав для відшкодування шкоди, мають бути доведені всі складові цивільно-правової відповідальності.
ОСОБА_1 не зазначає, яким чином здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач є лише заявником, могло вплинути на його моральний стан та завдало йому шкоди, яким чином змінилося життя позивача у зв'язку із тим, що здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні та якими доказами ці обставини підтверджуються, а лише посилається на наявність кримінального провадження та вказує, що останньому завдано моральної шкоди.
Вказує, що для відшкодування моральної шкоди скаржник має довести факт завдання шкоди, розмір шкоди, а саме посилання на практику ЄСПЛ без надання доказів в частині завдання шкоди, її розміру та того що саме ГУНП в Черкаській області є заподіювачем шкоди не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу, що мало місце 13.02.2012 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник спір щодо порядку участі батька у вихованні та утриманні дитини, оскільки дитина залишилась проживати з матір'ю.
24.06.2014 року ОСОБА_3 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди батька (справа №705/4164/14).
25.07.2014 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області позов ОСОБА_3 задоволено. Надано дозвіл на виїзд за межі території України у будь-яку країну світу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без нотаріальної згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , у супроводі матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення дитиною повноліття. Надано дозвіл ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виготовлення проїзного документу для виїзду за кордон її сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.15-17).
Довідавшись про наявність такого заочного рішення суду ОСОБА_1 30.05.2016 року оскаржив вказане рішення.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07.12.2016 року скасовано заочне рішення та відновлено провадження у справі.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.11.2020 року передано матеріали справи № 705/4164/14 для розгляду за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України (т.1, а.с.18).
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон - залишено без розгляду.
У травні 2015 року ОСОБА_3 разом з сином виїхала з України та почала жити в Польщі.
ОСОБА_1 23.02.2016 року за сприянням Міністерства юстиції України подав позов проти ОСОБА_3 до польських судів, вимагаючи повернення сина в Україну відповідно до Гаазької конвенції від 25.10.1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
11.03.2021 року Краківський окружний суд постановив повернути сина ОСОБА_6 , встановивши, що його переїзд до Польщі неправомірно позбавив ОСОБА_1 його прав на спілкування та опіку.
Надмірна тривалість провадження у справах №175/5360/13 та №705/4164/14 обумовила звернення ОСОБА_1 зі скаргою до Європейського суду з прав людини (справа «Омельченко проти України», заява № 44158/19).
ЄСПЛ 23.03.2023 року ухвалив рішення та оголосив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження щодо домовленостей про побачення та ст. 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту стосовно цього питання, а також присудив ОСОБА_1 та його синові 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди (т.1, а.с.46 на звороті).
Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги мотивовує тим, що ухвалення заочного рішення Уманським міськрайонним судом Черкаської області від 25.07.2014 року обумовлено зловмисною домовленістю ОСОБА_3 з суддею Гончаруком В.М., представником органу опіки та піклування Каминською О.П. та отриманням такими посадовими особами неправомірної вигоди за ухвалення незаконного та завідомо неправосудного судового рішення, що свідчить про наявність в їх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України.
У зв'язку з цим позивач протягом періоду часу травень 2016 року - листопад 2017 року неодноразово звертався до різних правоохоронних органів з заявами від 26.05.2016 року, 06.04.2017 року, 15.11.2017 року, а саме: до НАБУ, прокуратури Черкаської області, Генеральної прокуратури України, Спеціалізованої антикорупційна прокуратури про злочин, в яких просив провести досудове розслідування з приводу зазначених обставин.
Натомість відповідні заяви перенаправлялись з одного органу до іншого, а їх фактичний розгляд здійснювався прокуратурою Черкаської області, яка повідомляла позивача про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР у зв'язку з тим, що заява не містить даних, які б свідчили про вчинене кримінальне правопорушення та які можна було б відобразити в ЄРДР, про що свідчать відповідні листи від 07.06.2016 року, 17.06.2016 року, 23.06.2016 року, 09.12.2016 року, 03.05.2017 року, 07.09.2017 року, 20.11.2017 року (т. 1 а.с. 21-38, 157-164).
Бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 15.11.2017 року про вчинення суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_4 та представником органу опіки і піклування Уманської районної державної адміністрації Камінською О.П. кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 368, 375, 376-1 КК України, ОСОБА_1 оскаржив до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.12.2017 року у справі № 711/11021/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано уповноважену особу прокуратури Черкаської області на внесення відомостей до ЄРДР, внести відомості по заяві ОСОБА_1 від 15.11.2017 року (т.2, а.с.35-36).
На виконання відповідної ухвали слідчого судді, 21.12.2017 року прокурором Черкаської регіональної прокуратури внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000293 за ч. 1 ст. 364 КК України, за зверненням ОСОБА_1 про зловживання владою службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду при розгляді у 2014 році цивільної справи № 705/4164/14 за позовом ОСОБА_3 (т.1, а.с.42)
Прокурором на виконання ухвали слідчого судді, 21.12.2017 року внесено відомості до ЄРДР під № 42017250000000294 за ч. 1 ст. 368 КК України, № 42017250000000295 за ч. 1 ст. 375 КК України та № 42017250000000296 за ч. 1 ст. 376-1 КК України, щодо одержання у 2014 році службовими особами органу опіки та піклування Уманської РДА та суддею Уманського міськрайонного суду неправомірної вигоди, постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали та втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду при визначенні судді для розгляду цивільної справи № 705/4164/14 за позовом ОСОБА_3 (т.1, а.с.41).
У подальшому прокурором матеріали вказаних досудових розслідувань 22.12.2017 року об'єднано в одне кримінальне провадження № 42017250000000293 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1 КК України (т.1, а.с.167).
Постановою від 26.12.2017 року прокурором доручено проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1 КК України детективам НАБУ (т.2, а.с.62-63)
В подальшому виконувачем обов'язків Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. постановою від 11.01.2018 року визначено підслідність кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017 року за прокуратурою Черкаської області, якою 22.01.2018 року визначено підслідність за Уманським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області (т.2, а.с.66-67, 69-70).
Під час проведення досудового розслідування прокурором двічі (06.08.2018 року та 19.07.2019 року) надавались вказівки слідчому СВ Уманського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 щодо вчинення необхідних слідчих та процесуальних дій (т.2, а.с. 76-77, 133-134).
Постановою слідчого Уманського ВП ГУНП в Черкаській області, Лагодою Ю.О. від 27.09.2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42017250000000293 закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т.2, а.с.148-149).
Ухвалою слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30.01.2025 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого від 27.09.2019 року про закриття кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017 року (т.2, а.с.168-169).
В ухвалі слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30.01.2025 року встановлено, що «органом досудового розслідування обов'язок щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України не виконано, постанова про закриття кримінального провадження прийнята без встановлення обставин, що входять до предмету доказування за розслідуваними фактами.
Вказівки прокурора у провадженні виконані лише частково. При цьому ні заявник, ні особа, яка зверталася до ОСОБА_1 із позовом, у провадженні не допитані. Належних відомостей про їх виклик до слідчого матеріали провадження не містять. Не виконана вказівка прокурора щодо отримання тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи.
Будь-яких слідчих та процесуальних дій, спрямованих на розслідування можливих фактів втручання в роботу автоматизованої системи суду, під час досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 42017250000000293 від 21.12.2017 року не проведено.
Викладене свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування, передчасність прийнятого слідчим рішення про закриття кримінального провадження та обґрунтованість поданої до слідчого судді Омельченком М.М. скарги.» (т.2, а.с.168-169).
Позивач стверджує, що держава не забезпечила проведення належного та ефективного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017250000000293, а тривала протиправна бездіяльність прокурорів та слідчих викликає у нього психологічне напруження та розчарування, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка полягає у тяжкості вимушених змін у його житті, необхідності постійно докладати значних зусиль для відновлення своїх прав та законних інтересів, зневірі у справедливості, втрати ним можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, що призвело до тяжкого психологічного стану дитини. Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 1 819 576 грн., що еквівалентно 40 000 євро.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я особи, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Державного бюджету України 1 819 576 грн., що еквівалентно 40 000 євро.на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява № 68490/01).
Відповідно до статті 1 Конвенції високі договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, зазначені також у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 641/2476/17 (провадження № 61-496св18), від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження № К/9901/17533/18), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21).
У справі № 641/2476/17-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач протягом чотирьох років був вимушений неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000,00 грн.
У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн.) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (до подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19).
ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внаслідок чого винні особи не були притягнені до кримінальної відповідальності.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що у травні 2016 року позивач вперше звернувся до правоохоронних органів з заявою про злочин, в якій виклав обґрунтування обставин, які, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення службовими особами, які брали участь у розгляді судової справи №705/4164/14.
Правоохоронні органи, зокрема прокуратура Черкаської області, фактично відмовлялась розпочати проведення досудового розслідування на підставі заяви позивача. Належна реакція правоохоронних органів шляхом реєстрації кримінального провадження у ЄРДР та початку досудового розслідування мала місце лише у грудні 2017 року і зумовлена виконанням ухвали слідчого судді від 14.12.2017 року, постановленої за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Черкаської області.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що належна реакція правоохоронних органів держави на заяву ОСОБА_1 про злочин відбулася лише через 18 місяців з моменту першого його звернення з повідомленням про вчинення злочину.
Результатом проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017250000000293 стало винесення слідчим постанови від 27.09.2019 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
В подальшому вказана постанова скасована ухвалою слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30.01.2025 року через невиконання органом досудового розслідування обов'язку щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України та прийняття рішення про закриття кримінального провадження без встановлення обставин, що входять до предмету доказування за розслідуваними фактами.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що скасування постанови про закриття кримінального провадження та невиконання органом досудового розслідування вказівок прокурора свідчить про неефективність досудового розслідування, а відсутність законного та обґрунтованого рішення про закінчення та результат досудового розслідування протягом понад семи років часу (з 21.12.2017 року і дотепер) - про надмірну тривалість.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що неефективна та надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, відсутність належного розслідування обставин, про які повідомляв заявник у заяві про злочин, призвели до моральних страждань ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов'язки, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винні особи уникають відповідальності, а держава не здійснює належної перевірки обставин, що можуть містити ознаки кримінальних правопорушень.
В цьому контексті варто звернути увагу, що ефективність проведення досудового розслідування визначається не тільки тим, що її наслідком має бути притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності, а тим що за результатом такого розслідування мають бути повно та об'єктивно встановлені всі обставини події, з якою заявник пов'язує існування кримінально-караних діянь, та прийняття законного та належним чином обґрунтованого рішення з урахуванням всіх обставин кримінального провадження.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що посадовими особами слідчих органів та прокуратури допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження № 42017250000000293, яке з огляду на зміст обставин та подій, які є об'єктом доказуванню, має неабияке значення для заявника, оскільки стосується істотного втручання у його приватне життя та порушення його законних прав та інтересів, а відтак наслідок відсутності ефективного розслідування вочевидь завдає позивачу моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.
Саме факт необхідності неодноразового оскарження дій органу досудового розслідування, доказування своєї правоти, і свідчить про наявність спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв'язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надмірна тривалість кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 21.12.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України, в якому позивач є заявником, з урахуванням відсутності результатів досудового розслідування понад сім років, поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом та на момент винесення рішення суду, відсутнє законне та обґрунтоване рішення органів досудового розслідування про результати проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017250000000293.
У зв'язку з тим, що органом досудового розслідування обов'язок щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376-1, ч. 1 ст. 368 КК України не виконано, про що зазначалося в ухвалі слідчого судді Христинівського районного суду Черкаської області від 30.01.2025 року, підтверджується факт здійснення органом досудового розслідування протиправної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.
У відповідності до статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, відшкодування моральної шкоди, завданої неефективним розслідуванням в межах кримінального провадження має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Визначаючи розмір компенсації завданої позивачу моральної шкоди суд першої інстанції взяв до уваги обставини, що характеризують особистість позивача, особливості значення для нього результатів досудового розслідування, тривалість досудового розслідування, поведінку позивача.
Колегія суддів враховує, що наразі відсутній законодавчо встановлений алгоритм визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тому її сума повинна бути визначена з урахуванням конкретних обставин справи, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої йому моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди стягнув грошові кошти в розмірі 15 000 грн., що є належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність рішення суду щодо визначення розміру моральної шкоди не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає критеріям розумності та справедливості, встановленому терміну тривалості моральних страждань, обставинам даної справи з урахуванням практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Доводи апеляційної скарги ГУНП в Черкаській області про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому внаслідок дій відповідача моральної шкоди не можуть бути прийняті до уваги, так як протиправність дій та бездіяльність органів досудового розслідування була встановлена вищенаведеними ухвалами слідчих суддів.
Матеріалами справи повністю підтверджено, що позивач змушений витрачати додатковий час для оскарження дій/бездіяльності органів досудового розслідування, тобто змінився його звичайний спосіб життя, внаслідок необхідності оскарження слідчих дій які проводяться з порушенням розумних термінів.
Посилання в апеляційній скарзі ГУНП в Черкаській області, що реалізація позивачем свого права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача завдали шкоди також не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, зокрема висновку Великої Палати Верховного Суду зазначеного у постанові від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17, згідно якого «надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо».
Доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
При розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, відповідні їм правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2025 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції у Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 31 жовтня 2025 року.
Судді