Справа № 712/14970/25
Провадження № 1-кс/712/5194/25
31 жовтня 2025 року Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України на дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незаконного затримання ОСОБА_3 ,
ОСОБА_2 звернулася до слідчого судді в інтересах ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України на дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незаконного затримання ОСОБА_3 .
В обґрунтування клопотання вказує на те, що 27.10.2025 о 14-20 ОСОБА_3 було примусово затримано із застосуванням спец засобів, нанесені тілесні ушкодження сльозоточивим газом, надягнені кайданки та доставлений у відділення поліції м. Черкаси за адресою: м. Черкаси, вул. Пастерівська, 104. В подальшому ОСОБА_3 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .. ОСОБА_3 має статус людини про що повідомлені державні органи, немає РНОКПП, ухвал суду, адміністративних правопорушень або інших підстав для утримання під вартою проти його волі.
Просить звільнити з під варти ОСОБА_3 в ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Дослідивши вказану скаргу та матеріали додані до нього, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст. 206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст. 206 КПК України.
Так, частиною 6 ст. 206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 7 ст. 206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст. ст. 64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24- 25, 27- 29, 40, 47, 51- 52, 55- 63 Конституції України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У відповідності до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ТЦК чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, заявник не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У п. 59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено п. 4 ч. 1 у ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
Як убачається із змісту скарги, у даному випадку має місце незгода заявниці ОСОБА_2 із діями службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно ОСОБА_3 , пов'язаними з його мобілізацією. Однак, із матеріалів справи не зрозуміло ким скаржниця ОСОБА_2 являється ОСОБА_3 .
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя вважає, що підстави для застосування положень ст. 206 КПК України та задоволення клопотання відсутні.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_3 службовими (посадовими) особами ІНФОРМАЦІЯ_4 при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо ОСОБА_3 протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» (CASEOFMELNYKv.UKRAINE) (заява № 72286/01) Європейський Суд з прав людини наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Таким чином, вимоги заяви ОСОБА_2 , поданої у порядку ст. 206 КПК України, в інтересах ОСОБА_3 про виконання загальних обов'язків судді щодо захисту прав людини (про зобов'язання звільнити позбавлену свободи особу), виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Виходячи також з правової позиції Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання (скарга) ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на незаконне утримання в порядку ст. 206 КПК України, належить повернути.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді.
Відповідно до ч. 6 ст. 304 КПК України ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Керуючись ст.2, 7, 9, 24, 26, 206, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя -
Матеріали скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України на дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незаконного затримання ОСОБА_3 - повернути заявнику.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1