Справа № 373/1148/25
Номер провадження 2/373/772/25
24 жовтня 2025 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Керекези Я.І.,
за участю секретаря судових засідань Ткалі І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 373/1148/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
представник позивача адвокат Буша А.В.,
Представник позивача Буша А.В. звернувся до суду із даним позовом та просить, з врахуванням уточнених позовних вимог, визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на належне померлому ОСОБА_3 майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,1292 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за тією ж адресою; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4649 га (державний акт КВ № 026440).
Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями після його смерті є позивач, як дружина, донька ОСОБА_4 та син, який є відповідачем по справі. У встановлений законом стром спадкоємці звернулися до Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Київської області: Приходько С.М. - із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - із заявами про відмову від прийняття спадщини на користь відповідача. ОСОБА_2 нотаріальною конторою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька в зв'язку із неподанням ним документів на підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем З часу відмови нотаріуса (із 2011 року) відповідач не звертався за захистом своїх прав, свідоцтво про право на спадщину не отримав, спірним майном не користується, не здійснює за ним догляд. Позивач проживає у належному спадкодавцю будинку, доглядає за ним та сплачує комунальні платежі, також здійснює догляд за земельною ділянкою, на якій розташований будинок. Спірне майно ніким не було успадковане, не було визнане відумерлою спадщиною, власника не має. Звернення до суду із даним позовом зумовлене відсутністю інших шляхів оформлення даного майна.
Ухвалою від 02 травня 2025 року було відкрито провадження по справі та постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження (а.с.33).
21 травня 2025 року від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференці (а.с.35-37).
10 липня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшли заява і клопотання про долучення доказів по справі (а.с.64-75).
14 серпня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.83-86).
14 серпня 2025 року судом було постановлено ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.87).
19 серпня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про огляд оригіналів документів, долучених до позовної заяви (а.с.88-89).
19 серпня 2025 року була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду (а.с.92).
30 вересня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про долучення до матеріалів справи заключного слова позивача (а.с.97-102).
01 жовтня 2025 року судом було постановлено ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.105).
09 жовтня 2025 року від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.117-130).
14 жовтня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про приєднання до матеріалів справи доказів (а.с.131-139).
22 жовтня 2025 року до суду від представника позивача адвоката Буша А.В. надійшла заява про огляд оригіналів документів, долучених до позовної заяви (а.с.141-142).
В судовому засіданні представник позивача адвокат Буша А.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань до суду не направив.
Судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської області помер ОСОБА_3 (а.с.13).
Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складається із:
- житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.15-18);
- земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 0,1292 га, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.19-20);
- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,4649 га, що розташована в с.Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с.24-25);
- земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,9049 га, що розташована на території Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с.23-24).
Після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа № 83 за 2011 рік (а.с.26).
Переяслав-Хмельницькою районною державною нотаріальною конторою було відмовлено відповідачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_3 в зв'язку із неподанням ним документів на підтвердження факту родинних відносин із померлим (а.с.25).
Крім того, в даній відмові зазначено про подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - заяв про відмову від прийняття спадщини.
До позовної заяви представником позивача також подано скріншот оголошення про продаж житлового будинку, розташованого в с.Гайшин Бориспільського району Київської області (а.с.28).
Відповідно до копії довідки Виконавчого комітету Переяславської міської ради № 73/26-16 від 07 липня 2025 року (а.с.61) після смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_1 постійно проживала по АДРЕСА_1 , доглядала за будинком, земельними ділянками, вела домашнє господарство, сплачувала комунальні послуги, підтримувала майно у належному стані, утримувала та добросовісно користувалася вказаним майном, дотримувалася правил добросусідства (а.с.61).
Представником позивача до матеріалів справи додано копію акту (а.с.62), відповідно до якого сусіди засвідчили факт постійного проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , користування та здійснення догляду за майном.
Також представником позивача додано копії квитанцій на підтвердження здійснення позивачем оплати комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.60, 63).
Суд приймає до уваги подані представником позивача докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами по справі регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо набуття права власності за набувальною давністю, суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
З правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року по справі № 153/608/17, вбачається, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою; володілець суб'єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Отже, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц виснував наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Строк отримання свідоцтва про право на спадщину нормами чинного законодавства України не встановлено.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач відмовилася від своєї частки у спадщині на користь відповідача, відповідач прийняв спадщину належним чином, подавши відповідну заяву, нотаріусом було відмовлено відповідачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька в зв'язку із неподанням ним документів на підтвердження факту родинних відносин із ОСОБА_3 (розбіжності у написанні однієї букви у їх прізвищах - ОСОБА_7 ). Однак дана відмова не позбавляє відповідача права на спадкування, оскільки спадщина, в тому числі будинок й земельні ділянки, які є предметом позову, вже належать йому з часу відкриття спадщини (дати смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Позивач була обізнана про дану обставину, що свідчить про недобросовісність заволодіння нею майном ОСОБА_3 .
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутня одна із обов'язкових умов набуття особою права власності на майно за набувальною давністю, передбачених ст.344 ЦК України, як добросовісність заволодіння чужим майном.
Представник позивача, звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу набуття ним права власності за набувальною давністю посилався на те, що позивач, в тому числі, добросовісно заволоділа вищезазначеним майном.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Враховуючи, вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в зв'язку з відсутністю однієї із обов'язкових умов набуття позивачем права власності на майно за набувальною давністю, передбачених ст.344 ЦК України, - добросовісність заволодіння чужим майном.
В силу ч.1 ст.141 ЦПК України судовий слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, відповідно до статей 328, 344, 1296, 1297 ЦК України, керуючись статтями 10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 211, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрована по АДРЕСА_1 , ОГЛЕПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрований по АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Виготовлення повного тексту рішення вчинено 31 жовтня 2025 року.
Суддя Я. І. Керекеза