Справа № 372/1157/21
Провадження № 1-кп-28/25
іменем України
28 жовтня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілих ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020110000001096 від 28.11.2020 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Обухів Київської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
27.11.2020 року, близько 23 години 00 хвилин, ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Київській, поблизу приміщення № 132, в м. Обухів, Обухівського району Київської області в напрямку центра м. Обухів, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив пункт 2.9 а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), згідно з яким «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а також в порушення вимог пункту 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, згідно з яким «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», проявив злочинну самовпевненість, не був уважний під час керування транспортним засобом, не дотримався безпечної дистанції, чим порушив вимоги пункту 13.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого «водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , котрий рухаючись попереду, по вулиці Київській м. Обухів, в напрямку центра м. Обухів, зупинився, пропускаючи зустрічні автомобілі, перед виконанням повороту ліворуч. Внаслідок зіткнення автомобіль марки «TOYOTA COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 відкинуло на зустрічну смугу руху, де з ним здійснив зіткнення автомобіль марки «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 , котрий рухався в зустрічному напрямку, в межах своєї смуги руху.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
Смерть ОСОБА_9 настала внаслідок сполучної тупої травми голови та шиї з забитою раною правої скроневої ділянки, крововиливом в підлеглі м'які тканини, крововиливом під м'які оболонки головного мозку, вогнищеві крововиливи в тканини півкуль, стовбуру головного мозку та мозочку, перелом міжхребцевого диску між 6-м та 7-м шийними хребцями з частковим розривом спинного мозку на його рівні, крововиливом під оболонки спинного мозку, надривом стінки лівої загальної сонної артерії з масивним крововиливом в навколишні тканини, які ускладнилися розвитком набряку головного мозку.
Грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 2.3 б),д), 2.9 а) та 13.1 Правил дорожнього руху України, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 ..
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав частково, цивільні позови потерпілих також визнав частково, та суду показав, що рухався на автомобілі в напрямку центру міста Обухів. Попереду нього рухався автомобіль марки «TOYOTA COROLLA», який почав різко гальмувати внаслідок чого відбулося зіткнення в праве заднє крило, а потім вказаний автомобіль відкинуло на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з іншим транспортним засобом. Він зателефонував власнику транспортного засобу, що сталося ДТП. Згодом приїхали працівники поліції, які відвезли його до райвідділу, а потім до лікарні на освідування. В ході досудового розслідування справи слідчий його не допитував. На момент вчинення ДТП він перебував в стані алкогольного сп'яніння. На його думку в його діях є порушення ПДР, але смерть потерпілого настала внаслідок дій іншого водія транспортного засобу «PEUGEOT 407», оскільки потерпілий загинув внаслідок зіткнення з його транспортним засобом. Вказує що зустрічний автомобіль рухався з перевищенням швидкості, якби його швидкість була допустимою то таких наслідків як загибель людини не було. Зазначив, що шкодує про загибель потерпілого. Намагався відшкодувати шкоду потерпілим, оскільки надсилав їм грошові кошти, але вони відмовилися їх отримувати і вказані грошові перекази поверталися назад.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю доведена показами потерпілих, свідків та експерта.
Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 цивільний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Потерпілий суду показав, що йому зателефонували вранці та повідомили, що його син загинув. Був присутнім на місці події. Вибачень від ОСОБА_4 він не почув, грошових коштів також не отримував, хоча такі надходили декілька разів, але він відмовився їх отримувати, оскільки розцінює це як пом'якшення покарання. Щодо міри покарання, то просив призначити найсуворіше покарання.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 цивільний позов підтримала в повному обсязі та просила задовольнити. Суду показала, що її загиблий чоловік працював таксистом, в той день він виїхав на перше замовлення але не доїхав за викликом, оскільки сталося ДТП. Коли вона зателефонувала чоловіку на мобільний телефон, то слухавку підняли працівники поліції, які повідомили, що чоловік загинув. Обвинувачений не вибачався, грошові кошти надсилав, але вона їх відмовилась отримувати. Просила призначити максимальну міру покарання передбачену даною статею.
Потерпіла ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні заявив клопотання про залишення її цивільного позову без розгляду.
Представник потерпілих ОСОБА_8 в судовому засіданні цивільні позови підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позовних заявах, щодо міри покарання висловив позицію аналогічну позиції що і потерпілі, та зазначив що обвинувачений та його попередній захисник умисно затягували розгляд справи, заявляли відводи головуючому, писали скарги, та подали цивільний позов до головуючого по справі про відшкодування шкоди пов'язаної з розглядрм даної справи.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показав, що він підробляв таксистом, в листопаді 2020 року рухався на автомобілі «PEUGEOT 407» зі швидкістю 50 км/год., та побачив, як автомобіль на зустрічній смузі руху ввімкнув поворот до кафе «Малле» і намагався повернути, і в цей час в нього ззаді в'їзджає автомобіль. За декілька секунд він відчув різкий удар в його автомобіль. В його автомобілі перебували пасажири, які так само як і він отримали тілесні ушкодження внаслідок ДТП. Він рухався з допустимою швидкістю близько 50 км/год, це був вечір, і було вже темно. Автомобіль в якому загинув водій перед початком руху ввімкнув показник повороту. Все сталося за кілька секунд. Дорожнє покриття було мокрим.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показав, що він разом з товаришами відпочивали в гаражі, потім до них приїхав знайомий, який повідомив, що ОСОБА_4 потрапив в ДТП, і вони вирішили всі разом поїхати на місце події. В той день вони всі відпочивали та вживали алкогольні напої, а саме горілку. ОСОБА_4 до них також приїздив він був на робочому автомобілі, який належить ОСОБА_13 і теж вживав алкоголь. На місці події він бачив розбиті транспортні засоби, а також бачив гальмівний шлях автомобіля «PEUGEOT 407» на дорожньому покритті, який міряв кроками. Чи здійснював слідчий замір гальмівного шляху на ділянці де талося ДТП він не бачив.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 свій експертний висновок від 04.02.2021 року № СЕ-19/11-21/2091-ІТ підтримав, та суду показав, що всі вихідні дані він брав з матеріалів справи, а також направляв клопотання для надання додаткових вихідних даних. Швидкість з якою рухалися транспортні засоби, які були учасниками ДТП в даному висновку не розраховувалась, оскільки слідчим не ставилось таке питання.
Окрім викладених показань потерпілих, свідків, експерта, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:
- свідоцтвом про смерть від 03.12.2020 року, відповідно до якого встановлено що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.65);
- лікарське свідоцтво про смерть №425 від 28.11.2020 року, в якому зазначено, що причиною смерті ОСОБА_15 є закритий перелом шийного відділу хребта.
- витягом з ЄРДР №12020110000001096 від 28.11.2020 року, з якого вбачається, що 27.11.2020 близько 23 год. 00 хв. на вул.. Київській в м. Обухів Київськоїобласті сталася ДТП, а саме зіткнення автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухаючись в напрямку центру м. Обухів допустив зіткнення із попутним автомобілем «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 .. У результаті вказаного зіткнення автомобіль «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 відкинуло на зустрічну смугу руху, де з ним зіткнувся зустрічний автомобіль «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Внаслідок ДТП водій автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_9 від отриманих травм загинув на місці події (т.5 а.с.72-73);
- рапортом до Обухівського РУП ГУНП в Київській області від 27.11.2020 року про надходження повідомлення про ДТП (т.5 а.с.74-77);
- протоколом огляду місця ДТП від 28.11.2020, а саме огляду місця дорожньо-транспортної пригоди що знаходиться за адресою м. Обухів, вул.. Київська біля «PUB MILLE BEER» (132), під час якого була зафіксована обстановка та обставини місця дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 27.11.2020 року, доданою схемою до протоколу та ілюстративною таблицею до нього (т.5 а.с.78-94);
- довідкою №7534 від 28.11.2020 року виданої КНП ОРР «Обухівська центральна районна лікарня» відповідно до якої ОСОБА_4 надано медичну допомогу, діагноз здоровий, алкогольне сп'яніння, взята кров на алкоголь (т.5 а.с.111);
- висновком експерта від 28.11.2020, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_4 , перебував у стані алкогольного сп'яніння (т.5 а.с.112);
- актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №242 від 28.11.2020 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп'яніння (т.5 а.с.113);
- висновком експертного дослідження № 742 від 03.12.2020, відповідно до якого встановлено, що при судово-токсилогічному дослідженні крові ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт-1,63%. Метиловий спирт, а також пропілів, бутиловий, аліловий спирти та їх ізомери не виявлені (т.5 а.с.114);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 17.12.2020, з ілюстрованою таблицею до протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10 під час якого за показаннями свідка були відтворені дії, обстановка та обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 27.11.2020 року (т. 5 а.с.129-138);
- висновком експертного дослідження № 425 від 04.02.2021, та висновком експерта № 227/т від 04.02.2021, відповідно до якого встановлено, що при експертизі трупа ОСОБА_9 , виявлені наступні тілесні ушкодження: садно передньої поверхні лівого стегна в верхній його третині та два садна передньої поверхні правого лівого суглобу, які відносно живих осіб кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, виникли незадовго перед настанням смерті потерпілого внаслідок травматичних дій тупих предметів в вищевказані ділянки його тіла, та відношення до безпосередньої причини смерті не мають; закритий перелом лівої ліктьової та лівої променевої кісток в середній третині, який відносно живих осіб кваліфікується як тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, виник незадовго перед настанням смерті потерпілого внаслідок травматичної дії тупого предмету в задню поверхню середньої третини лівого передпіччя потерпілого, та відношення до безпосередньої причини смерті не має; сполучна тупа травма голови та шиї з забитою раною правої скроневої ділянки, кровиливом в підлеглі м'які тканини, крововиливом під м'які оболонки головного мозку, вогнищеві крововиливи в тканини півкуль, стовбуру головного мозку та мозочку, переломом міжхребцевого диску між 6-м та 7-м шийними хребцями з частковим розривом спиного мозку на його рівні, крововиливом під оболонки спиного мозку, надривом стінки лівої загальної сонної артерії з масивним кровиливом в навколишні тканини, які ускладнилися розвитком набряку головного мозку, що підтвержується даними судово-гістологічного дослідження, та призвели до настання смерті потерпілого. Вказана травма з вищеперерахованими ушкодженнями кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, яке є безпосередньою причиною смерті, та виникла незадовго перед настанням смерті ОСОБА_9 , внаслідок травматичної дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею в праву скроневу ділянку його голови. Тілесні ушкодження у ОСОБА_9 могли утворитися внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме при обставинах, зазначених в наданій «Постанові», та знаходяться з останньою в прямому причинно-наслідковому зв'язку. При судово-токсилогічному дослідженні крові трупа ОСОБА_9 спирти та їх ізомери не виявлені, тобто на момент настання смерті останній був тверезим (т.5 а.с.143-150);
- висновком експерта №СЕ-19/111-20/58597-ІТ від 06.01.2021 року, відповідно до якого встановлено, що зіткнення автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 з автомобілем «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 відбулося на смузі, призначеній для руху в напрямку до центру м. Обухів, перед початком найбільшої концентрації осипу (позначка 4 схеми до протоколу ОМП). В момент первинного контакту повздовжні осі автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 розташовувались приблизно паралельно при попутних напрямках руху. В момент первинного контакту автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 контактував передньою лівою частиною, із задньою правою частиною автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 . Зіткнення автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 з автомобілем «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 відбулося на смузі, призначеній для руху в напрямку до м. Українка в районі початку подряпини на асфальті (позначка 5 схеми до протоколу ОМП). В момент первинного контакту повздовжні осі автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 розташовувалися під кутом 20…30 градуси. В момент первинного контакту автомобіль «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 контактував передньою лівою частиною з правою бокової частиною автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 (т.5 а.с.153-159);
- висновком експерта №СЕ-19/111-20/58600-ІТ від 12.01.2021, відповідно до якого встановлено, що рульове керування автомобіля марки «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент огляду, знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент огляду, знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Елементи підвіски автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент огляду, знаходяться в непрацездатному стані, через відокремлення важеля підвіски лівого переднього колеса. Дана несправність виникла в процесі дорожньо-транспортної пригоди. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено. (т.5 а.с.171-174);
- висновком експерта № СЕ-19/111-20/58601-ІТ від 06.01.2021 відповідно до якого, рульове керування автомобіля марки «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент огляду, знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент огляду, знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі системи робочого гальма перед ДТП, не виявлено. Елементи підвіски автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент огляду, знаходяться в непрацездатному стані, через руйнування корпусу амортизатора підвіски правого заднього колеса. Дана несправність виникла в процесі дорожньо-транспортної пригоди. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено. (т.5 а.с.177-180);
- висновком експерта №СЕ-19/111-20/58603-ІТ від 11.01.21, відповідно до якого встановлено, що рульове керування автомобіля марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент огляду, знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент огляду, знаходиться в непрацездатному стані, через руйнування гальмівного шлангу приводу гальмівного механізму лівого переднього колеса. Дана несправність виникла в процесі дорожньо-транспортної пригоди. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі системи робочого гальма перед ДТП, не виявлено. Елементи підвіски автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент огляду, знаходяться в непрацездатному стані, через руйнування поворотного кулака підвіски лівого переднього колеса та зміщення стійки-амортизатора підвіски лівого переднього колеса. Дані несправності виникли в процесі дорожньо-транспортної пригоди. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено. (т.5 а.с.183-186);
- висновком експерта СЕ-19/111-21/2091-ІТ від 04.02.2021, відповідно до якого встановлено, що за даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних, водій автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.2., п.12.4. та п.13.1 Правил дорожнього руху України. За даних дорожніх обставин, при задньому комплексі вихідних даних, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 не вбачається невідповідностей у виконанні вимог п. 12.2. Правил дорожнього руху України, але вбачаються невідповідності у виконанні вимог п. 13.1. Правил дорожнього руху України. Також, якщо швидкість руху автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 не перевищувала 50 км/год, то в діях його водія не вбачається невідповідностей у виконанні вимог п. 12.4. Правил дорожнього руху України, якщо швидкість руху автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 перевищувала 50 км/год, то в діях його водія також вбачаються невідповідності у виконанні вимог п. 12.4. Правил дорожнього руху України. В заданій дорожньо-транспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, технічна можливість попередити зіткнення з автомобілем «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 полягала у виконанні водієм автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 вимог п. 13.1. Правил дорожнього руху України. При виконанні вимог вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України водій автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 мав технічну можливість запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді при умові, що на момент пригоди у нього не було перешкод технічного характеру. Правила дорожнього руху України не регламентують дій водія транспортного засобу «лідера», щодо запобігання попутних зіткнень з транспортним засобом, що рухається позаду, окрім випадків безпідставних дій водія, а тому обов'язок запобігання попутних зіткнень покладений на водіїв транспортних засобів, що рухаються позаду об'єкта можливої небезпеки. В заданій дорожньо-транспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, оцінка дій водія автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , щодо причинного зв'язку між його діями та виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, не пов'язана з використанням спеціальних знань в галузі автотехніки та його дії можуть бути оцінені органами досудового розслідування або судом самостійно, по причинам вказаним в дослідницькій частині. В заданій дорожньо-транспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, оцінка дій водія автомобіля «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , щодо можливості у нього запобігти даній дорожньо-трапортній пригоді, не пов'язана з використанням спеціальних знань в галузі автотехніки та його дії можуть бути оцінені органами досудового розслідування або судом самостійно, по причинам вказаним в дослідницькій частині. За даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних, водій автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.2. та п. 12.3. Правил дорожнього руху України. За даних дорожніх обставин, при заданому комплексі вихідних даних, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 не вбачається невідповідностей у виконанні вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України. В заданій дорожньо-транспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, водій автомобіля «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 не мав технічної можливості запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді шляхом застосування екстренного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху. В заданій дорожньо-трпанспортній ситуації, при заданому комплексі вихідних даних, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору є дії водія автомобіля «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в яких експертом вбачаються невідповідності у виконанні вимог п.13.1 Правил дорожнього руху України. (т. 5 а.с.189-195);
- листом Державної служби України з надзвичайних ситуацій №02-06/2459 від 09.12.2020, відповідно до якого встановлено, що погодні умови 27.11.2020 за період з 20 години по 02 годину за даними гідрометеорологічної станції Фастів, що знаходиться найближче до місця події мали місце атмосферні явища серпанок слабкий, зливовий дощ слабкий (т. 5 а.с.199);
Оцінюючи дані докази, суд виходить з наступного.
Згідно ст.26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Сторона захисту та обвинувачений, в ході розгляду справи наголошували на тому, що водій автомобіля «PEUGEOT 407», ОСОБА_10 також винуватий у настанні дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, під час допиту обвинувачений зазначав, що визнає вину частково, оскільки другий водій також винний у дорожньо-транспортній пригоді. Крім того обвинувачений зазначав що водій ОСОБА_10 , рухався з перевищенням швидкості руху.
Оцінюючи такі показання обвинуваченого, суд враховує дорожню обстановку, яка була на час дорожньо-транспортної пригоди, а саме те, що пройшов слабкий дощ, був темний час доби, і що обвинувачений перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проявив злочинну самовпевненість, не був уважний під час керування транспортним засобом, не дотримався безпечної дистанції, порушив вимоги пунктів 2.3 б), д), 2.9 а) та 13.1 Правил дорожнього руху України. Саме ці порушення Правил дорожнього руху були причиною настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв'язку з ними.
Крім того суд зазначає, що навіть ймовірне порушення ОСОБА_10 вимог ПДР, виходячи з обставин даної ДТП, не є первинними в даному випадку стосовно створення небезпечної дорожньої обстановки та не призвели до наслідків, що складають об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Зважаючи, що судовий розгляд здійснюється в даному кримінальному провадженні лише відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд позбавлений можливості дати правову оцінку діям водія автомобіля марки «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 , під час даної дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 3-5, 8 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» за №14 від 23.12.2005 року - при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено ст. ст. 286 - 288, 415 КК України, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У зв'язку з цим суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Частиною 2 статті 286 КК України, встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, або заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа №682/956/17) суд касаційної інстанції, висловлюючи позицію щодо об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК України, зробив висновки, що диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна норма, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, яка керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому, належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Таким чином, об'єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов'язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно - небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - частина 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - частина 2, загибель кількох осіб - частина 3; причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (не зниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статті 286 КК.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК.
Велика Палата звернула увагу на те, що склад кримінального правопорушення, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Стаття 14 ЗУ "Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306 зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 2.9 а) зазначається, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, в п. 2.3 б), д) вказується що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, а в п. 13.1, зазначається, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Під час розгляду зазначеного кримінального провадження, суду не надано жодних доказів на підтвердження наявності причин технічного характеру, які б могли завадити обвинуваченому діяти відповідно до зазначених вимог ПДР України, а відтак, в ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед настанням ДТП, водій ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути даної події, шляхом виконання зазначених вимог ПДР України, а відтак в його діях вбачаються невідповідності вимогам пунктів 2.3 б), д), 2.9 а) та 13.1 Правил дорожнього руху України, які і перебувають в причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки, зіткненням автомобілів та, як результат - загибелі людини.
Аналізуючи досліджені по кримінальному провадженню вище приведені докази, суд розцінює часткове визнання вини обвинуваченим, як бажання уникнути відповідальності за скоєне. Твердження сторони захисту про те, що обвинуваченого необхідно виправдати, та що причиною ДТП, що сталася 27.11.2020 року є в тому числі і нехтування вимогами ПДР України водієм ОСОБА_10 , що також призвело до гибелі людини є неспроможними, оскільки спростовуються дослідженими судом доказами, а відтак, з огляду на викладені обставини, ретельно, перевіривши доводи сторони захисту в цій частині, суд не знаходить підстав для визнання їх аргументованими.
Водночас, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України, адже вони, в силу ст.26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами та за наслідками оцінки доказів безпосередньо відображених у вироку.
Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Наведені судом вище у вироку докази, згідно ст.85, 86 КПК України, є належними та допустимими.
Суд зауважує, що підстав для визнання доказів, відображених вище у вироку, про що зазначав захисник недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст.87 КПК України.
Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18).
Вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).
Визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч.2 або ч.3 ст.87 КПК України, суд має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч.1 ст.87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (правова позиція, викладена у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к).
Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19).
Повертаючись до обставин даної справи, суд зауважує, що такий підхід є правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до зазначених доказів у вироку, суд констатує, що в цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Аналіз приведених доказів свідчить про те, що допущені порушення обвинуваченим пунктів 2.3 б), д), 2.9 а) та 13.1 Правил дорожнього руху України, перебувають в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, в рішенні «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - Європейський суд з прав людини вказує, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може впливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Зважаючи на приписи статті 94 КПК України суд вважає, що стороною обвинувачення достатньо переконливо і послідовно доказано інкриміноване обвинувачення, яке ґрунтується на проаналізованих вище неспростовних презумціях факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, які включають не спростовані стороною захисту об'єктивні дані про обставини, що прямо вказують про вчинення особисто обвинуваченим окремих діянь, які підпадають під ознаки кримінально караних та можуть слугувати підтвердженням існування частини об'єктивної і суб'єктивної сторони інкримінованим обвинуваченому злочину. Суд вважає, що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.
Поряд із тим, критерію «поза розумним сумнівом» не відповідають доводи сторони захисту, які є непереконливими та не знайшли об'єктивного підтвердження під час судового розгляду.
У Постанові ККС ВС від 21.02.2018 року у справі за №701/613/16-к було зроблено висновок, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
За таких обставин, застосовуючи принцип змагальності сторін та диспозитивності кримінального судочинства, суд вважає повністю доведеними викладені у обвинуваченні відомості про обставини, спосіб і механізм вчинення інкримінованому обвинуваченому злочину.
Всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає доведеними обставини обвинувачення, що у сукупності підтверджує наявність причинного зв'язку між діяннями обвинуваченого у вигляді керування транспортним засобом та наслідками у виді смерті потерпілого.
Згідно ст.ст.2, 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Суд ураховує, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху, як особа яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель потерпілого.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, санкцією ч.2 ст.286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до трьох років, або без такого.
Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди.
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання або інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому згідно з ст. 66 КК України, відсутні.
Обставини, що обтяжують покарання передбачених ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ст.ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий та протягом розгляду справи намагався частково відшкодувати спричинену потерпілим шкоду, брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської Федерації проти України, висловлював жаль з приводу вчиненого, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставини що обтяжує покарання з урахуванням конкретних обставин справи, наявність невідворотних наслідків у вигляді загибелі людини, враховуючи позицію потерпілих які наполягали на призначенні ОСОБА_4 найсуворішого покарання, суд, керуючись положеннями ст.ст. 50, 65 КК України, вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, призначити останньому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.
Таке покарання необхідне з метою виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження скоєння останнім нових кримінальних правопорушень у майбутньому, охорони прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.
Зазначений вид і міра покарання, на думку суду, є справедливими, необхідними і цілком достатніми для виправлення обвинуваченого.
Крім того, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України - позбавлення права керування транспортними засобами, у максимальному розмірі, оскільки ОСОБА_4 , здійснюючи управління джерелом підвищеної небезпеки, допустив грубі порушення вимог Правил дорожнього руху України, що призвело до загибелі людини.
Також, суд зазначає, що підстав для застосування до призначеного покарання положень ст.ст. 75, 76 КК України та ст.69 КК України, які б давали суду можливість прийти до висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбуття покарання із випробуванням, або застосування більш м'якого покарання немає.
З приводу цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.
У межах даного кримінального провадження потерпілими ОСОБА_7 , та ОСОБА_6 пред'явлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 ..
ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду в розмірі 400 000,00 грн., та матеріальну шкоду в розмірі 44 193,47 грн., а всього стягнути 444 193,47 грн.
ОСОБА_7 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.
Обвинувачений цивільні позови визнав, частково, та зазначив що він намагався частково відшкодувати шкоду кожному потерпілому, однак потерпілі відмовились отримувати та повернули поштові перекази.
Відповідно до вимог ч.1 ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентоване ст. 129 КПК України.
Як встановлено ч. 1 та ч. 3 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому; у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель потерпілого.
Вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст.129, 374 КПК України та роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29 червня 1990 року (з наступними змінами), постановляючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому. При цьому, приймаючи рішення з цього питання на ґрунті ретельно досліджених законних підстав та розміру заявленого цивільного позову, суд має керуватися відповідним матеріальним законом.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Згідно з положеннями ст.1167 ЦК України, що кореспондуються з нормами ст.1177 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, за яких обставин і якими діями вона завдана, яким є ступень вини заподіювача, в якій грошовій сумі потерпілий та цивільний позивач вказує на пов'язані з нею втрати та керується роз'ясненнями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», із внесеними змінами.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливост ч.3 ст.23 ЦК України..
Також, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення. На це вказав Верховний Суд у постанові від 23.10.2024 (справа №293/174/23).
За практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
У результаті ДТП потерпіла ОСОБА_6 понесла витрати на поховання свого чоловіка ОСОБА_9 на суму 44193 грн. 47 коп., що підтверджується товарними чеками та квитанціями, та підлягають стягненню з обвинуваченого.
Що стосується стягнення моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілих, то суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовних заяв, вимога про відшкодування моральної шкоди обґрунтовується душевними стражданнями, яких зазнали позивачі внаслідок смерті ОСОБА_9 .. Втрата сина, та чоловіка зруйнувала звичний спосіб їхнього життя і призвела до його змін, можливості ділитися проблемами та досягненнями, які виникають у повсякденні. Загибель рідної людини призвела до душевних страждань та життєвої апатії, погіршення психоемоційного стану, сформувалась пригніченість, указане впливає на стан здоров'я, що обумовило загострення існуючих хвороб та появою нових, пришвидшило негативні вікові зміни організму, порушення сну. Злочин завдав сім'ї потерпілого шкоду, яка носить незворотній характер. Вони водночас були позбавлені сина, та чоловіка, плани на майбутнє були зруйновані злочинними діями обвинуваченого, рідну людину не можливо повернути та замінити. Потерпілі вимушені докладати додаткових зусиль до організації свого життя, їх звичайні життєві зв'язки були зруйновані назавжди і за будь яких обставин не можуть бути повністю відновлені. Отже, безспірним є той факт, що позивачі в результаті ДТП зазнали, як моральних, так і інших негативних явищ, і ці фактори мають незворотній характер, а отже вони мають право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановами від 25 травня 2001 року та 27 лютого 2009 року), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Суд приходить до висновку, що в ході слухання справи знайшов підтвердження факт того, що діями обвинуваченого потерпілим була спричинена моральна шкода, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь ОСОБА_6 в розмірі 400 000,00 грн., та на користь ОСОБА_7 в розмірі 300 000,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, який закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, суд у відповідності до ст. 124 КПК України, стягує з обвинуваченого.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Керуючись статями 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту затримання після набрання вироком законної сили, зарахувавши строк попереднього ув'язнення з 28.11.2020 року по 22.03.2021 року.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 400 000,00 грн., та матеріальну шкоду в розмірі 44 193,47 грн., а всього стягнути 444 193,47 грн.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 9 153,20 грн.
Речові докази по справі: автомобіль марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 - повернути власникам.
Вилучені речі з автомобіля марки «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме два відео реєстратори повернути ОСОБА_7 .
Вилучені речі з автомобіля марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 подушку безпеки з керма автомобіля, змив з внутрішньої ручки водійських дверей автомобіля, змив з коробки передач автомобіля, змив з керма автомобіля - знищити.
Скасувати арешти на автомобіль марки «RENAULT TRAFIC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки «PEUGEOT 407», реєстраційний номер НОМЕР_3 , накладені ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2020 року.
Скасувати арешт на два відео реєстратори, що були вилучені з автомобіля марки «TOYOTA COROLLA» реєстраційний номер НОМЕР_2 накладені ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2020 року.
Скасувати арешт накладений на речові докази а саме подушки безпеки з керма автомобіля, змиву з внутрішньої ручки водійських дверей автомобіля, змиву з коробки передач автомобіля, змиву з керма автомобіля накладені ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2020 року.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1