Справа №591/10016/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/455/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
21 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/10016/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05.09.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу слідчого судді, оскільки підозрюваний раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, ризики не підтверджуються матеріалами справи, знайомі та родичі в рф у його підзахисного відсутні, свідки, на яких ОСОБА_8 може здійснювати вплив в клопотанні слідчого не зазначені. ОСОБА_8 в силу інвалідності обмежений у пересуванні, потребує постійного догляду, не відмовляється від надання показань, активно сприяє розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем роботи, навчання, духовної служби.
05.09.2025 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СВ УСБУ в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_8 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК, а саме у поширенні в період з 24.03.2025 до 23.08.2025 інформації про розташування ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалась у відкритому доступі Генеральним штабом ЗСУ, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану.
06.02.2025 до ЄРДР за № 22025200000000027 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК, 04.09.2025 ОСОБА_8 затриманий в порядку ст. 208 КПК та в цей же день йому оголошено повідомлення про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Зважаючи на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК, існують ризики, передбачені п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, то слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без права внесення застави.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05.09.2025 до ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення слідчий суддя умотивувала тим, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є обґрунтованою, існують ризики, на які вказував слідчий, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, доводи підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення ухвали слідчого судді без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Розглянувши клопотання слідчого та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого у ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_8 обґрунтованої підозри у вчиненні ним інкримінованого правопорушення, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
Так, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути відповідальності за скоєне; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інші кримінальні правопорушення, і застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні факту наявності обґрунтованої підозри колегія суддів також враховує і усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування. При цьому слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення на даній стадії провадження.
При вирішенні вказаного вище питання, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК).
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені слідчим суддею за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваної особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_8 може переховуватись від слідства і суду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, спрямованість, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також фактичні обставини його вчинення. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК підтверджується тим, що ОСОБА_8 при першочерговому огляді його мобільного телефону, за допомогою якого він поширював інформацію про ЗСУ та вів приховане спілкування з спецслужбами рф, видалив всі сесії спілкування з невстановленою особою на ім'я « ОСОБА_11 », що свідчить про намагання уникнути відповідальності за вчинення протиправних дій та активне знищення речових доказів.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_8 , а також враховуючи, що у ході досудового розслідування не встановлено та не допитано всіх осіб, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження і очевидців вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, зокрема на території м. Шостка Сумської області.
Зважаючи, що на даний час не встановлені всі можливі спільники вчиненого кримінального правопорушення, яким ОСОБА_8 може повідомити про обставини, які стали йому відомі в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винуватих осіб, тому підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Ризик вчинення ОСОБА_8 нового злочину також є цілком виправданим і має місце, беручи до уваги особистість підозрюваного, наявність сталого контакту з представником держави-агресора, внаслідок чого останній з метою доведення своїх злочинних намірів до кінця може продовжити вчинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється або вчинити інші протиправні дії, необхідні для досягнення своєї злочинної мети, що полягає у поширенні інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ та інших військових формувань, вчинених в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про ув'язнення підозрюваного, колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Твердження захисника про необхідність скасування оскаржуваної ухвали з тих підстав, що підозрюваний ОСОБА_8 раніше від органів досудового розслідування не переховувався, в силу інвалідності обмежений у пересуванні, потребує постійного догляду, не відмовляється від надання показів, активно сприяє розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем роботи, навчання, духовної служби, на думку колегії суддів, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 114-2 КК, тому згідно ч. 6 ст. 176 КПК, враховуючи існування ризиків, передбачених п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, застосуванню підлягає запобіжний захід саме у виді тримання під вартою, тому рішення слідчого судді є таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Жодних доказів неможливості застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу за станом здоров'я захисником не надано.
На підставі викладеного, ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05.09.2025 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4