Номер провадження: 22-ц/813/5770/25
Справа № 522/9657/24-Е
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Комлева О. С.
31.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ковтун Ю.І., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2024 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.02.2020 у розмірі 57298,65 грн. станом на 11.02.2024, в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 57298,65 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, «Monobank» - це мобільний банк в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
04.02.2020 року ОСОБА_3 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 04.02.2020 року.
Частиною 6 Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 04.02.2020 року ОСОБА_3 просив вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті йому в Банку.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 45000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого станом на 11.02.2024 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 57298,65 грн., в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 57298,65 грн., яка відповідачем не погашена.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року позов АТ «Універсал Банк» задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.02.2020 у розмірі 20792,05 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представника АТ «Універсал Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, в інший частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не дослідив механізм отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків, що клієнт не був ознайомлений із вищезазначеними Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Жупинський М.А., представник ОСОБА_2 посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, яке винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, також просить стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04.02.2020 року ОСОБА_3 звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 04.02.2020 року.
В анкеті-заяві вказано, що відповідач погоджується з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав у мобільному додатку їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
ОСОБА_3 погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, про що повідомлятиме його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток (пункти 2-3 анкети).
В частині 6 Анкети-заяви зазначено «Прошу вважати наведений зразок мого власноручного підпису або його аналоги (у тому числі мій електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті мені в Банку. Я засвідчую генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення моїх дій згідно з Договором. Також я визнаю, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Я підтверджую, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та або Банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису.».
В Анкеті-заяві до договору про надання банківських послуг від 04.02.2020 року позичальник просив відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму вказану в додатку відповідно до умов договору.
Відповідно до довідки про наявність рахунку на ім'я ОСОБА_2 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , картка НОМЕР_2 , тип рахунку - Чорна карта, валюта рахунку - UAH, статус картки - активна до 01/24.
Як вбачається з довідки про розмір встановленого кредитного ліміту ОСОБА_3 через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.02.2020 року за карткою НОМЕР_2 04.02.2020 року було встановлено кредитний ліміт 28000,00 грн., 13.03.2020 року встановлено кредитний ліміт 27100,00 грн., 25.03.2020 року встановлено кредитний ліміт 25400,00 грн., 22.04.2020 року встановлено кредитний ліміт 25300,00 грн., 31.05.2020 року встановлено кредитний ліміт 25000,00 грн., 27.03.2021 року встановлено кредитний ліміт 45000,00 грн.
Зі змісту виписки про рух коштів за кредитним договором від 04.02.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 активно користувався кредитними коштами, частково здійснював погашення заборгованості, останній раз здійснена операція поповнення за кредитною карткою 08.02.2022 року на суму 710,00 грн.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 11.02.2024 року у ОСОБА_2 утворилась заборгованість за кредитним договором від 04.02.2020 року в розмірі 57298,65 грн., яка складається з: загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 57298,65 грн.
Задовольняючи частково позов АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив з того, що з позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.02.2020 року у розмірі 20792,05 грн., а саме різниця між фактично витраченими коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, за наступних підстав.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК або ГК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку, АТ «Універсал банк»).
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Судом вірно встановлено, що з наданих банком доказів, лише анкета-заява містить підпис відповідача. Водночас, анкета-заява не містить відповідних істотних умов кредитного договору, в ній відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом, неустойки та інших істотних умов.
Судом вірно зазначено про те, що банком надано належні докази на підтвердження отримання відповідачем кредитного ліміту у розмірі 28000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 45000,00 грн., зокрема, рух коштів по картці з 04 лютого 2020 року по 01 листопада 2022 року (виписка по рахунку), розрахунок заборгованості.
Витягом з Умов обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені тарифи користування кредитною карткою «Monobank», в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Суд обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем примірник Умов в якості доказу, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування.
Як слідує зі змісту анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 04.02.2020 року процентна ставка в ній не зазначена.
Також до позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту, який містить істотні умови кредитування по картці «Чорна», проте паспорт споживчого кредиту не підписаний відповідачем, підстав вважати, що сторони погодили ці умови не має.
З наданої позивачем виписки про рух коштів по картці від 19.08.2024 року слідує, що відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав утворену заборгованість, що у свою чергу свідчить про отримання ним кредитної картки з кредитним лімітом у розмірі 28000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 45000,00 грн.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутні підстави для врахування наведених сум при визначенні розміру заборгованості та її подальшого стягнення.
Висновки суду про те, що надані позивачем Умови з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору, відповідають встановленим обставинам справи.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Універсал Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначено моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд обґрунтовано вважав, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту.
Висновки суду про те, що із наданого АТ «Універсал Банк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з умовами обслуговування рахунків фізичної особи, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником, та його заборгованості відповідають вимогам закону.
Також відповідають вимогам закону висновки суду про те, що з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 57298,65 грн., проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом.
У відповідності до матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_3 неодноразово вносив кошти у рахунок погашення кредитної заборгованості, однак сплачені ним кошти розподілялись банком на погашення процентів, які передбачені Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, що відповідачем не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв'язку з чим заборгованість зростала.
При цьому, як вбачається з виписки щодо руху коштів по картці ОСОБА_2 , банком також здійснювалось автоматичне списання відсотків, що теж враховано ним як заборгованість за тілом кредиту, однак фактично такою не є.
Оскільки, долучена до матеріалів справи анкета-заява від 04.02.2020 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей, підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
За змістом пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Позивач на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, отримання ним кредитної картки та розміру заборгованості за кредитним договором надав суду, зокрема: виписку про рух коштів по картковому рахунку, довідку про наявність рахунку, довідку про розмір встановленого кредитного ліміту.
З дослідженої виписки про рух коштів по картці вбачається, що станом на 11.02.2024 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 57298,65 грн., однак з огляду на те, що позивачем було безпідставно списано відсотки у розмірі 36506,60 грн. за користування кредитними коштами, що не передбачено в анкеті-заяві від 04.02.2020 року, з урахуванням фактично отриманих відповідачем кредитних коштів та коштів, внесених на погашення тіла кредиту, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 04.02.2020 року у розмірі 20792,05 грн., тобто, різниця між фактично витраченими коштами та внесеними коштами в межах кредитного ліміту.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 20792,05 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника АТ «Універсал Банк» про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не дослідив механізм отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту, у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків, що клієнт не був ознайомлений із вищезазначеними Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позичальник 04.02.2020 року при укладенні договору про надання банківських послуг у вигляді заяви-анкети, яка була підписана відповідачем, не підписав жодного документу, який обумовлював би порядок та умови сплати таких платежів, як стягнення процентів, пені та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а саме із наданих до суду позивачем доказів вбачається, що Умови та правила, а також паспорт споживчого кредиту не підписані відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що сторони погодили ці умови.
Колегія суддів вважає, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції, у відповідності до встановлених обставин, правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Жупинський М.А., представник ОСОБА_2 просив стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу, однак на підтвердження надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції, адвокатом Жупинським М.А. надано тільки ордер на представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).
Приймаючи до уваги, що представником відповідача не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу адвоката за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для їх стягнення.
З огляду на положення ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника акціонерного товариства «Універсал Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 31 жовтня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда