Номер провадження: 22-ц/813/5086/25
Справа № 523/16321/24
Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.
Доповідач Комлева О. С.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Міністерства оборони України на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2025 року, постановленого під головуванням судді Мурманової І.М., повний текст рішення складений 17 березня 2025 року,у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Міністерство оборони України про встановлення факту перебування на утриманні онука до дня загибелі, -
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні онука до дня загибелі, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Міністерство оборони України, в якій просила встановити факт перебування ОСОБА_2 на утриманні її онука ОСОБА_3 у період з липня 2015 року по день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своєї заявиОСОБА_2 зазначала, що у неї окрім онука ОСОБА_3 не було інших осіб, які зобов'язані її утримувати. З 2006 року заявник та її онук проживали за однією адресою, разом приватизували квартиру були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет та взаємні права та обов'язки, з липня 2015 року заявниця повністю перебувала на утриманні онука. Пенсія заявниці з липня 2015 року становить: 1 222,30 грн. на місяць, таким чином повне забезпечення продуктами харчування, ліками тощо займався онук.
Відповідно до повідомлення про смерть від 03.01.2023 року № 694/34 ОСОБА_2 була сповіщена про загибель свого онука.
Заявниця звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 з приводу виплати їй одноразової допомоги, однак листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.03.2024 року №2389 їй було повідомлено, що протокольним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом №4/д від 09.02.2024 року, документи ОСОБА_2 повернуті на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_3 , що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Тобто, відповідно до вимог профільних Законів України для набуття гарантій та соціального захисту, порушення клопотань про призначення пенсії (допомоги) та надання пільг, у зв'язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_3 , заявниця повинна надати до відповідних органів рішення суду про встановлення факту її перебування на утриманні її загиблого онука, яке набрало законної сили.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2025 року заява ОСОБА_2 задоволена.
Встановлений факт перебування ОСОБА_2 на утриманні онука ОСОБА_3 , у період з липня 2015 року по день його смерті, тобто станом до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник Міністерства оборони України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені заяви, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявниця звернулася до суду з заявою для отримання грошової допомоги та рішення суду вплине на права третіх осіб, які заявниця не зазначила та які мають безспірне право за законом на отримання одноразової грошової допомоги.
Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що із поданої заяви вбачається спір про право, а за наявності спору про право, встановлення юридичного факту повинно вирішуватися не в порядку окремого провадження, а в позовному провадженні.
Також апелянт звернув увагу, що заявниця не надала до суду документів та будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують, що заявниця перебувала на утриманні онука та доказів перебування її на повному утриманні або одержання від онука допомоги, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Адвокат Шаркова Н.Р., представник ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про продовження строку на подання відзиву.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Шаркова Н.Р., представник ОСОБА_2 просить долучити до відзиву докази, рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Також адвокат Шаркова Н.Р. зазначила, що Міністерство оборони України подало до суду клопотання про залишення заяви без розгляду, проте суд першої інстанції ухвалив рішення без заслуховування пояснень сторін та без повідомлення учасників процесу про результати розгляду клопотання Міністерства оборони України про залишення заяви без розгляду, чим позбавив заявницю надати до суду додаткові докази, заявити додаткові клопотання, також за заявленим заявницею клопотанням судом не відбувся допит свідків.
В судове засідання, призначене на 21 жовтня 2025 року представники Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Міністерства оборони України не з'явились, були сповіщені належним чином (а.с. 88, 89 зв.б., 90, 90 зв.б. т. 2).
До суду від ОСОБА_4 , представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника (а.с. 98-102 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , її представника - адвоката Шаркової Н.Р., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 32 років, актовий запис № 611. Свідоцтво про смерть видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) (а.с. 24 т. 1).
Згідно Витягу з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії з визначенням причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв. Протокол № 1180 від 17.03.2023 року встановлено, травма солдата ОСОБА_3 , 1990 р.н.: Вибухова травма. Множинні травми органів грудної порожнини (13.12.2022), яка призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 16.01.2023 року, лікарським свідоцтвом про смерть від 04.01.2023 року № 135, - травма, яка призвело до смерті, так, пов'язана із захистом Батьківщини (а.с. 25 т. 1).
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту перебування на утримання загиблого онука, ОСОБА_2 зазначила, що всі її близькі родичі померли, та вона перебувала на повному утриманні онука, оскільки, розмір її пенсії занадто малий, та не є таким, що забезпечував нормальне життя.
Також судом встановлено, що діти заявника а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 1656. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , актовий запис № 12574 (а.с. 16, 18 т. 1).
ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 2651 (а.с. 19 т. 1).
ОСОБА_7 (чоловік заявника), ІНФОРМАЦІЯ_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_11 , актовий запис № 863 (а.с. 20 т. 1).
Розмір пенсійних виплат ОСОБА_7 за період 2015 року становив - 1942, 71 грн.; за період 2016 року - 1 850,15 грн.; за період 2017 року по вересень 2017 року - 1859,25 грн.; з жовтня 2017 року по березень 2018 року - 3 548,34 грн.; з квітня 2018 року по лютий 2019 року - 3 610,39 грн.; з березня 2019 року - по березень 2020 року - 4 196,97 грн.; з квітня 2020 року по листопад 2020 року - 5 136,47 грн.; з грудня 2020 року по лютий 2021 року - 5 144,45 грн.; з березня 2021 року по лютий 2022 року - 5 643,89 грн.; з березня 2022 року по червень 2022 року - 6 386,82 грн.; з липня 2022 року по листопада 2022 року - 6 399,84 грн.; та в грудні 2022 року - 6 409,08 грн. (а.с. 74-77 т. 1).
Згідно довідки про доходи заявника ОСОБА_2 встановлено, що з липня 2015 року по серпень 2015 року пенсійні виплати становили - 1 222,30 грн.; з вересня 2015 року по квітень 2016 року - 1 347,30 грн.; з травня 2016 року по листопад 2016 року - 1 403,30 грн.; з грудня 2016 року по квітень 2017 року - 1 520,30 грн.; з травня 2017 року по вересень 2017 року 1 585,30 грн.; з жовтня 2017 року по грудень 2018 року - 1 987,86 грн.; з січня 2019 року по лютий 2019 року - 2 043,45 грн.; з березня 2019 року по червень 2019 року - 2 262,17 грн.; з липня 2019 року по листопад 2019 року - 2 278,92 грн.; з грудня 2019 року по квітень 2020 року - 2 298,70 грн.; з травня 2020 року по грудень 2020 року - 2 537,84 грн.; з січня 2021 року по вересень 2021 року - 2 863,50 грн.; з жовтня 2021 року по листопад 2021 року - 3 263,50 грн.; з грудня 2021 року по лютий 2022 року - 3 483,50 грн.; з березня 2022 року по лютий 2023 року - 3 659, 25 грн.; з березня 2023 року по лютий 2024 року - 4 153,41 грн.; з березня 2024 року по липень 2024 року - 4 473,07 грн. (а.с. 11-14 т. 1).
З огляду на досліджені довідки щодо отримання пенсійного забезпечення судом встановлено, що в порівнянні з пенсійними виплатами чоловіка заявника та пенсія заявниці є значно меншою ніж дохід онука.
Так, згідно наданих документів на підтвердження доходів загиблого ОСОБА_3 , судом був досліджений лист АТ «УкрСиббанк». Згідно надано руху по рахунку встановлено, що 14.11.2022 року; 09.12.2022 року та 29.12.2022 року з заробітної плати (призначення платежу) та інших виплат співробітнику ВЧ НОМЕР_2 було здійснено перерахування грошових коштів на погашення заборгованості по кредиту тощо.
Також, відповідно до даного рахунку встановлено, що ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів у розмірі: 300 грн. на рахунок третьої особи.
Відповідно до копії трудової книжки (а.с. 34-35 т. 1), встановлено, що 06.07.2015 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду вантажника, відповідно до відмітки в трудовій книжці 23.10.2015 року - звільнений за власним бажанням. В подальшому, 05.09.2017 року прийнятий на посаду комплектувальника, переведений 16.11.2017 року на посаду бригадира складу, 02.02.2018 року - звільнений за згодою сторін. В подальшому, 05.02.2018 року прийнятий на посаду старшого укладальника - пакувальника, 29.03.2019 року - звільнений за угодою сторін.
Згідно копії спадкової справи судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її онука ОСОБА_8 . Також, за даними спадкової справи встановлено, що заявниця та онук були прописані за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 84-155 т. 1).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що онук заявниці загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 при захисті Батьківщини, що з 2015 року ОСОБА_3 був офіційно працевлаштованим, проживав та був зареєстрованим за однією адресою з бабусею ОСОБА_2 , що розмір пенсійних виплат заявника та її чоловіка станом на 2015 рік становив 1 222,30 грн. та 1 942,71 грн., а прожитковий мінімум у 2015 році складав 1378 грн., що станом на 2022 рік пенсія заявника та її чоловіка складала 3 659,25 грн. та 6 399,84 грн., при цьому чоловік заявниці тривало хворів та потребував ліків.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні онука до дня загибелі, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності вимог заяви та суд виходив з того, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_3 до моменту його смерті, а також із того, що встановлення даного факту необхідне заявнику для отримання грошової допомоги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що: за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні; для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним не менше одного року; для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи знаходився непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником.
В листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що факт перебування фізичної особи на утриманні померлого встановлюється судом, зокрема, для призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю була постійним і основним джерелом засобів до існування, навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалась систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання непрацездатною особою пенсії, ні її окреме проживання від спадкодавця не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні.
Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Судом вірно зазначено, що метою звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні загиблого онука, є потреба у вчиненні подальших дій щодо здійснення дій для отримання одноразової грошової допомоги.
Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні онука ОСОБА_3 , у період з липня 2015 року по день його смерті, тобто станом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки встановлення даного факту необхідно заявнику для отримання грошової допомоги.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника Міністерства оборони України про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявниця звернулася до суду з заявою для отримання грошової допомоги та рішення суду вплине на права третіх осіб, які заявниця не зазначила та які мають безспірне право за законом на отримання одноразової грошової допомоги колегія судів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме спадковою справою, з якої вбачається, що тільки ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її онука ОСОБА_8 , а з листа Пересипського ВДРАЦС у місті Одесі, вбачається, що актові записи про шлюб, розірвання шлюбу та народження дітей у ОСОБА_8 не виявлено.
Доводи про те, що із поданої заяви вбачається спір про право, а за наявності спору про право, встановлення юридичного факту повинно вирішуватися не в порядку окремого провадження, а в позовному провадженні, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки заява про встановлення факту перебування на утримання не містить в собі ознак наявності спору про право, а між заявником та заінтересованими особами у вказаній справі відсутні будь-які цивільно-правові спори та взаємні зобов'язання.
Доводи про те, що заявниця не надала до суду документів та будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують, що заявниця перебувала на утриманні онука та доказів перебування її на повному утриманні або одержання від онука допомоги, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, колегія суддів відхиляє, оскільки вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2025 року- залишити без змін.
Стягнути з Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022) на користь держави несплачений за подання апеляційної скаргисудовий збір у розмірі 726 гривень 72 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 31 жовтня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда